Розділ 14. Правитель Чарогір'я

Мирний ранок. Дивно, якою цінністю він стає, коли вже бачив багато важких ночей. Коли можна прокинутися та не боятися. Коли перша думка після сну не про ворогів, а про близьких.

Розмірковуючи про це, Майя неспішно і з особливою насолодою заплітала чорне волосся в косу перед дзеркалом. З ночі, коли було розвіяно прокляття Армії Тварюк, минуло три тижні. Весь цей час дівчина жила в Академії у кімнаті Ельдара. З висоти вежі відкривався чудовий краєвид на місто і можна було спостерігати, як поступово Цвіточ виходить із заціпеніння після прокляття. Знову починає текти його вулицями, наче венами, метушливе життя.

Світла Рада взяла на себе обов'язок допомогти містянам оговтатися та повернутися до звичної рутини. Наскільки Майя чула від Стефана, він із загонами його дядька з ордену ліхтарників прочісували будинок за будинком, перевіряючи, чи всі мешканці повернули собі людську подобу.

Попри порятунок міста, ще залишалося багато нагальних питань. Наприклад, який далі чекати хід від Верховного Ковена. Майя наказала доставити тіло Моргана просто під цитадель їхніх засідань. Приклавши до посилки послання, що це все, що Оскарія тепер отримає від Чарогір'я. Моторошно? Так. Зате не змусить засумніватися в наслідках, якщо Ковен вирішить знову зробити крок на їхні землі. Відтепер гірський край є вільним, як і було тисячі років до цього. І правитимуть на ньому його мешканці — як люди, так і нелюди.

Від Маскарона останні дні не було звісток. Після тієї ночі, коли вони зруйнували прокляття, маг на світанку пішов, залишивши маску Майї. Вона все хотіла поговорити з ним щодо зняття з себе повноважень Темної Княгині, але Аллан на її листи відповідав розмитими фразами, відтягуючи їхню зустріч. Майя вже захвилювалася, чи не настільки він засмутився від зникнення Армії Тварюк, що знову замкнувся в кімнаті з пляшкою вина в обіймах. Але Сміх її запевнила, що Майстер активно уходить вечорами із дому. Втім, куди та до кого, лялька не пояснила.

Двері відчинилися і в кімнату зайшов Ельдар з рушником на оголених плечах. Темно-червоне волосся закрутилося від вологи після душу, від чого Майї довелося стиснути тканину сукні, щоб не запустити долоні в милі завитки.

— Тобі варто поквапитися, — зауважила вона. — Інакше запізнимося на нараду.

— Не розумію, що Раді ще від нас треба, — зняв через голову обома руками рушник Ельдар і повісив на спинку стільця. — Місто врятоване, до чого така необхідність кликати нас?

— Запитаєш, коли будемо там, — сказала дівчина, закріплюючи шпильками косу, як корону — звичка, що залишилася після життя у підземеллі. Вставши й повернувшись до Ельдара, вона затримала погляд на його плечах і широких грудях, сполосованих шрамами. Трохи менш помітно виділялися білі сліди порізів вище за зап'ястя. На рельєфному тілі вони заворожували Майю так само як візерунки морозу на склі. Але варто згадати їхню історію і в серці щеміло. Як і на ній, на Ельдарі залишилося багато міток їхньої довгої боротьби за останні місяці.

— Я кохаю тебе, — сказала вона.

Ельдар, який тягнув руку за сорочкою, завмер і подивився на неї.

— Просто захотілося тобі це сказати знову, — зніяковіло посміхнулася Майя. Попри те, що вона говорила це не вперше, зізнання змусило серце збити ритм. — Я так кохаю тебе. Ти стільки зробив для мене, стільки разів рятував. І я лише сподіваюся, що колись повною мірою зможу віддячити тобі.

Погляд Ельдара спалахнув. Він ступив до неї, обіймаючи за плечі та підтягуючи до себе. Вона вдихнула його теплий запах — мила та розпареної шкіри.

— Майя, — тон, з яким він промовив її ім'я, пустив по тілу струм, — як би пояснити... Я жив у темряві й жив заради темряви. Я не бачив свого майбутнього, лише гіркоту минулого. Але ти... Вперше за довгі роки саме ти змусила мене засумніватися у собі. Те, як ти дивувалась цьому світові, з яким захопленням дивилася на речі, в яких я давно не бачив краси. Це змушувало мене згадувати, яким колись і я бачив цей світ. Поруч із тобою я почував себе інакше. Я вже не міг просто існувати, як раніше. І не хотів. З тобою я відчув себе… живим.

Він стиснув її руку, підніс до губ і ніжно поцілував пальці. Подивився на шрам на її долоні.

— А потім я дивився, як ти боролася. Як прагнула захищати інших, попри біль, який тобі завдали. І я побачив, що є речі, сильніші за ненависть і біль. Ти показала мені в собі світло, коли я вже давно його не бачив, — він м'яко прихопив її підборіддя, заглядаючи в лице. — Ти перша врятувала мене, Майя Семироз. Ти витягла мене з прірви. Змусила повірити, що я не таке чудовисько, як звик думати.

Майя дивилася в сині очі, як у два бездонні дзеркала. Торкнулася долонею його щоки, він прикрив повіки — два темні півмісяці на білому обличчі.

— У такому разі нам обом потрібно одне одному віддячити.

Коли він розплющив очі, погляд його став темнішим за безодню. У їхній глибині вона побачила спалах бажання. Він торкнувся губами її вилиці.

— Адже нам не обов'язково приймати запрошення Ради, — шепнув їй Ельдар у саме вухо. — Замість того, щоб слухати їхні нудні доповіді, залишимося тут. Вже день без нас вони переживуть.

— Але якщо там щось важливе?

— Що б там не було, воно не стане важливішим за мою дружину, — видихнув він, накриваючи її губи своїми.

Поцілунок Ельдара змусив відчути запаморочення, наче глибокий ковток кисню. Майя торкнулася руками гарячої шкіри на його грудях і зраділа, що без рукавичок. Обвила руками його шию і з неприхованою насолодою таки занурила пальці у вологе волосся.

Варто визнати, одними тільки губами Ельдар умів знаходити аргументи не слабші за будь-які слова. Він ніжно і водночас владно цілував її; язик ковзнув її верхньою губою з тим же захопленням, яким пробується морозиво в спекотний день. Руки його плавно вивчали її талію, перейшли на спину; пальці знайшли застібки сукні.

Майя відчула, як вимиває всі думки з голови, ніби морською хвилею малюнок на піску — ніжно та неминуче. Гаряча шкіра Ельдара та наполегливість його губ не давали їй і секунди на сумніви. Їй не залишили навіть вибору… Втім, якби залишили, результат був би таким самим. Даремно лише пів години зачіску робила.