Розділ 13. Останній урок

— Готово, — сказав професор Білозір.

Майя глянула на акуратний шов на нозі. Завдяки майстерності та щіпці магії вона навіть не відчула, як учитель зашивав її поріз.

Вони сиділи у кабінеті декана лікарів. Ельдар залишив її на догляд вчителю, а сам подався допомагати розміщувати поранених. За вікном ще стояла ніч. Майї було дивно думати, що їхня битва насправді тривала приблизно годину — здавалося, вона продовжувалася цілу вічність.

Оскільки ніхто не поспішав повертатися до міста, охопленого прокляттям, замок став притулком для всіх учасників битви. Майя розуміла, яка рідкість бачити темних і світлих магів під одним дахом. Але в Тайлогос, на щастя, було достатньо місця, щоб обидві сторони могли розбити свої табори та перевести дух після бою. Бранців же замкнули в підземеллі. Академія, що мала служити мирному часу, виявилася напрочуд придатною для війни.

Приємною новиною стала також звістка, що стражники в інших двох будівлях-рунах оголосили про капітуляцію, як тільки почули про смерть Моргана. Нікому не хотілося за дарма гинути в місті, що зараз кишить небаченими чудовиськами.

— У мене є зілля проти шрамів, — голос учителя висмикнув її з думок. — Якщо мазатимете регулярно весь тиждень…

— Шрамом більше, шрамом менше, — відмахнулась Майя. — Я не проти згадувати, що отримала цей у ніч, коли ми зупинили війну.

Вчитель хотів щось відповісти, але потім передумав, узяв бинт і почав перемотувати дівчині стегно. Поки він бинтував, Майя поглядала у вікно, за яким тепер панувала та тиша, що настає після битви: сповнена диму і тяжкого почуття втрати. Навіть перемога на війні завжди приправлена смутком за її ціну. Майя бачила, скільки перед замком залишилося лежати тіл, припорошених землею та попелом.

Прокляті монстри, вони ж зачаровані містяни, відступили вночі й більше на очі не показувалися. Лише зрідка чулося протяжне ревіння з глибин міста, що нагадував зараз кам'яний ліс, сповнений жахливих мешканців. Майя подумала про Аллана, який один полетів з маскою.

Вони з Ельдаром його відпустили. Повірили йому. Знову.

Майя сподівалася, що цього разу Аллан справді вирішив творити нову історію, а не повторювати помилки старої.

Вчитель підійшов до кутової шафи й дістав якісь настоянки. Зараз на ньому був не білий ідеально чистий костюм, як завжди, а темний забруднений землею і кров'ю обладунок зі шкіри. Біле волосся сплутане, бліде обличчя змарніло від втоми. Під очима тіні ледь не такі чорні, як його окуляри. Адже він звик рятувати людей, а не навпаки, подумала Майя.

Сама вона виглядала не краще. Хіба що, встигла зняти обладунок і залишилася в порваній від стріли сорочці. Повернувся декан уже з чашкою в руках, з поверхні якої підіймалася легка пара.

— Випийте. Допоможе розслабитись.

— Краще дайте мені щось для бадьорості, — заперечила Майя. — Я хочу допомогти іншим.

— Леді Майя, навіть у тіла сильного мага ресурси небезмежні. Ви зробили свою роботу, повернули нам місто. Тепер княгиня може відпочити, а її підопічні потурбуються про все.

— Вам нема чого більше підігравати цій виставі. Війна закінчена, як і моя роль у ній.

Професор Білозір трохи схилив голову, його чорні окуляри блиснули у світлі відьминої свічки.

— Це не остання війна, моя рибонька. Хто знає, як вирішить відповісти нам Верховний Ковен, коли дізнається... Втім, все це зачекає. — Він простяг чашку Майї. — Випийте та набирайтеся сил. А вашу роль обговоримо пізніше.

Майя бачила, що вчитель чимось стурбований, але допитуватись ні сил, ні бажання не залишилося. Вона слухняно випила напій зі смаком лимона та лісових трав. Ефект не змусив на себе чекати — варто було Майї відкинути голову в кріслі, як вона провалилася в глибокий сон.

***

Майя прокинулася і не одразу зрозуміла, де знаходиться. Вона лежала в ліжку, затопленому золотим вечірнім світлом. Побачивши дошку з позначками та вирізками з газет, Майя впізнала кімнату Ельдара та зрозуміла, що уві сні її перенесли до вежі біля саду. Ельдар сидів на стільці біля її ліжка. Темно-червоне волосся розтріпане і грає на сонці золотисто-медовими відтінками. На скрині серед недбало складених сорочок хлопця примостилася Кароліна з перев'язаною лапкою — вона грілася в променях, що проникали через відчинене стрілчасте вікно.

Ельдар зосереджено читав книгу з кораблем на обкладинці, де ніс судна нагадував голову чи дракона, чи морського змія. Одна з його улюблених частин із циклу про пригоди піратів — здогадалася Майя. Вона згадала, як Ельдар зізнався їй, що ніколи не бачив моря. Частина його дитинства пройшла у стінах Рубінового замку, де сім'я намагалася приховувати його від суспільства. Друга ж частина пройшла в темній гущавині або в гонитві за помстою. І дитинством уже не називалася.

«Треба звозити його до моря», — пообіцяла собі Майя.

Вона хотіла покликати Ельдара, коли він повернувся до вікна, наче щось почув. Через кілька хвилин там виросла тінь із крилами. Аллан тихо зіскочив із підвіконня і сховав чорні крила. Маг озирнувся, розглядаючи круглу кімнату. Затримав погляд на дошці, де Ельдар протягом багатьох місяців відзначав, будь-які відомості про Маскарона і все, що пов'язано з ним. Ельдар відклав книгу, стежачи за гостем із непроникним обличчям.

— Жодна тварюка не покинула місто, — сказав Аллан, повертаючись до хлопця.

— Знаю.

— А я знаю, що ти наказав своїм лісовим посіпакам патрулювати ліс за бар'єром, — примружився маг. — Шпигуєш за мною?

— Але ж ти не чекав, що я тобі повірю на слово, — впевнено сказав Ельдар.

Маскарон смикнув краєм губ чи то в роздратуванні, чи то в усмішці. Він глянув на Майю, яка з його появою принишкла і не наважилася показати, що не спить.

— Як вона? — м'якше запитав маг.

— Відпочиває. Не треба її турбувати.

Аллан глянув на долоню дівчини, де у світлі вечірніх променів виблискувала срібна обручка. Декілька секунд він дивився на прикрасу, поки не відвів погляд, стиснувши тонкі бліді губи. Діставши з-під плаща маску, він простяг її хлопцю. Але коли Ельдар взяв артефакт, маг не поспішав розмикати пальці.