12.2

Морган хижо посміхався, відверто насолоджуючись її розгубленістю. У руках він тримав свою постійну палицю з орлиним черепом. Золотий дзьоб криваво блиснув у мертвенно-червоному світлі місяця.

Майя приросла до місця, широкими очима дивлячись на витирача. Чому Морган тут? Хіба він не пішов у підземелля? Якщо тільки… По спині побігли сироти від припущення: у дзеркалі вони бачили не його.

— Схоже, ти не така рада мене бачити, як я тебе. Це навіть засмучує, — всупереч словам тон Моргана свідчив про неприкрите самовдоволенням. Він сховав маску під плащ і перехопив зручніше тростину.

— Це неможливо, — видихнула Майя. — Ти не міг знати…

— Про шпигунські дзеркала твого приятеля? — продовжив лицар, і його усмішка стала ширшою. — О, я знаю про них. Яких тільки цікавих речей не знайдеш у кабінеті ректора. Наприклад, фотографії його ненаглядних дружини та доньки. Або список небезпечних злочинців із докладним описом загрози від них. Ти знала, що Велізар вів облік усіх своїх ворогів?

Майя стиснула губи, швидко усвідомивши, де вони прорахувалися.

— А треба було вести ще облік загрози від «друзів», — холодно зауважила вона, виймаючи меч (кинджал вона втратила в оранжереї під час падіння).

У її голові думки стрімко змінювали одна одну. Якщо Морган тут, за ким пішли Ельдар та Аллан? Що з ними сталося? Їх упіймали? Але Кароліна відчула б біду і дала знати. Коли Майя прийшла до тями, то встигла помітити, як після її падіння ящірка зникла в темряві саду. Побігла за підмогою? Так чи інакше, Майя залишилася з Морганом віч-на-віч.

«Ти хотіла з ним зустрічі — ти її отримала», — іронічно озвався внутрішній голос.

Яка б ненависть і спрага помсти не кипіла в серці Майї, розумом вона чудово усвідомлювала, що самотужки вистояти проти воїна, чиї навички відточувалися десятиліттями, у неї шансів майже немає. Весь їхній план із захопленням маски тепер опинився на межі провалу.

Розумно бігти — підказувала свідомість. Але друга її частина також бачила, що це лише відтягне неминучу поразку. Коли Армія з'явиться, все буде скінчено.

— Маю визнати, найменше очікував, що найдрібніша з Семирозів принесе мені найбільше проблем, — з голосу лицаря зникли солодкі нотки — тепер його слова, як отрута, просочувала неприкрита ненависть. — Скажи, Велізар ще довго корчився від болю? Напевно, кликав свою любу дружиноньку зі сльозами на очах. Його вважали найсильнішим у своєму поколінні, але він завжди був слабаком та тюхтієм.

Лють запульсувала в грудях Майї пекучим згустком. В якусь мить злість і горе почали затоплювати її легені, перекривати дихання. Вона одразу прикусила щоку з внутрішнього боку. Фізичний біль і солоний смак крові привели до тями.

Морган провокував її. Цілився різати не тіло, а саму душу. Вона бачила, з якою жадібністю він вп'явся поглядом у її обличчя, чекаючи побачити її страждання. Він жадав болю і страху тієї беззахисної, відчайдушної дівчини, яку катував у в'язниці. Але тієї дівчини більше не було.

Майя розправила плечі й нагородила витирача крижаним поглядом, сповненим огиди.

— Хочеш знати, який біль зазнав мій батько? — Майя направила лезо меча у Моргана. Її очі спалахнули в напівтемряві. — Що ж, сьогодні сповна дізнаєшся.

Витирач глузливо смикнув краєм губ. Але від Майї не вислизнув проблиск напруги в його погляді. Він уже не дивився на Майю, як раніше: зверхньо і безтурботно.

— Ти пішла від мене двічі, але втретє — тобі так не пощастить! — зло пообіцяв він. — Я примушу тебе помирати в муках ще страшніших за минулі.

— Немає більшої муки, ніж слухати твою балаканину, — пирхнула Майя.

Морган скривив губи та відкинув полог плаща, показавши на поясі три закріплені стріли з червоними наконечниками. Майя одразу ж замахнулася мечем. З леза чорним вихором зірвалося прокляття. Лицар відбив його, й він відрекошетував у стегно грифона. Тварина закричала і штовхнула крилом Моргана. Той мало не впав. Це дало Майї час застрибнути за дерево саме тоді, коли стріла злетіла з руки мага. Криваве вістря влетіло в стовбур. Кора там почала стрімко чорніти й морщитися — такою сильною виявилася погань.

— Дурна тварина, — процідив услід грифону, який втік, Морган і почав хижо вдивлятися в темряву саду. — Ти марно пручаєшся! — вигукнув він. — Всі твої старання, як і твого нікчемного батька, закінчаться безславною смертю. Коли з'явиться Армія, ти чутимеш крики своїх друзів. Усіх тих нещасних, яких ти прирекла на загибель.

— Ти ще не переміг. — Майя трималася тіні, ховаючись за деревами. Клята стріла не промаже, але й, як виявилося, через досить товсту перешкоду на кшталт стовбура не пройде. — Загину я, тебе зупинять інші.

— Інші? — глузливо пирхнув Морган. — Вони тут через тебе. Ти дала їм мету. Змусила повірити у перемогу. Але в що їм залишиться вірити, коли я жбурну їм під ноги твою голову? Їх без того тендітна надія зламається так само легко, як тростинка.

— Якщо тростинок багато, вони міцніші за будь-який меч, — заперечила Майя. Притискаючись до дерева спиною, вона відчувала, як серце б'є по ребрах з такою силою, що здається, зараз зламає.

Ельдар… Аллан… Як вони? Чи є сенс чекати на них? Чи вона справді залишилася сама?

Майя стиснула кулаки, наказуючи собі зібратися. Зараз вона має розраховувати лише на свої сили. У неї був план на випадок цієї зустрічі, але він включав шалену ідею. Невдача обернеться неминучою смертю.

Раптом її увагу привернув золотистий блиск біля ніг Моргана. Вона побачила хвіст, що майнув за залізним чоботом лицаря. Кароліна! — Здогадалася Майя. Так вона постійно була поблизу.

— Цим повстанням ти надала мені послугу, — Морган заходив глибше в сад і вслухався в шелест листя, де причаїлася його здобич. — Без війни немає жодної слави, а ти дала мені її у всій своїй красі та кровопролитті! — його пташині очі спалахнули шаленим вогником захоплення. — Темна княгиня, твоя смерть зробить мене найвідомішим героєм королівства за останні сторіччя.