Розділ 12. У пастці

Ельдар рухався порожнім коридором, Маскарон відставав всього на крок. Обидва вони не промовили жодного слова з моменту, як залишили човен. І Ельдар не знав, що його напружує більше: непривітно тихі стіни академії чи кроки давнього ворога за спиною.

Чоловік, який йшов за ним тінню, ким тільки не встиг побувати для нього: першим близьким другом і першим ненависним зрадником; вчителем, який подарував мрію, і брехуном, що відібрав сім'ю. Він був його великою таємницею та болючим прокляттям.

Ельдар наказав собі зосередитися на дорозі — що швидше здобуде маску, то швидше повернеться до Майї. Думки про неї швидко вивітрили все інше. Йому довелося залишити її на полі битви, і від тривоги в животі скручувався крижаний вузол. Навіть спустившись у глиб замку він чув, як вітер доносить дзвін клинків і крики бою біля підніжжя академії.

До підвалу кухні вони дійшли швидко, не зустрівши нікого. Схоже, що майже всі сили противник кинув на зовнішню битву. Ельдар обережно, як кіт, підійшов до дверей підземелля. Заклинання, що замикало, не працювало, як і звичайний замок виявився не замкнутим. Двері ніби напрошувалися, щоб їх відчинили. Ельдар взяв потерту ручку дверцят і глянув на мага: Аллан підійшов з іншого боку і приготував меч.

Хлопець різко смикнув двері й виставив клинок уперед. Однак тунель був порожній.

— Нас відверто запрошують, — іронічно посміхнувся Маскарон, опускаючи зброю.

— Тоді не примушуватимемо їх чекати. — Ельдар хотів переступити поріг і раптом зупинився. — Ти відчуваєш якісь пастки?

Аллан пробігся по дверях лінивим поглядом.

— Ні.

— Точно?

Маг глянув на хлопця і смикнув губи в посмішці з проблиском гострої бритви.

— Яка досада — тобі доведеться мені повірити, адже часу шукати підступ в тебе немає.

— Згоден — часу немає. — Ельдар моментально схопив мага за комір і штовхнув у дверний отвір.

Ледве не спіткнувшись біля сходів, що йдуть у темряву, Маскарон обурено розвернувся до юнака.

— Ти що собі дозволяєш, луската шкура?!

— Чого ти так панікуєш? Сам сказав, що пасток тут нема.

Маг рипнув зубами.

— А якби я щось упустив? — їдко поцікавився він.

Ельдар перемінився на обличчя і переступив поріг. Під його поглядом Аллан напружився і інстинктивно відступив, ставши на край щаблі. Хлопець зупинився майже впритул до нього. Звірячі очі блиснули, як уламки синього льоду.

— Тоді дивись уважніше, бо, якщо я запідозрю твою брехню, пастки стануть найменшою з твоїх проблем, — холодно сказав він й обійшов мага, що затаїв подих.

Маскарон зло глянув йому вслід, але дивлячись, як той стрімко віддаляється, сам поспішив. У вузькому коридорі вони йшли в непроглядній темряві, але обидва чудово в ній орієнтувалися. Ельдар прислухався і принюхувався, намагаючись вловити серед запахів гнилі та землі ознаки ворога.

— Ти зараз напевно собою неймовірно задоволений, — перебив тишу маг. Ельдар запитально зиркнув на супутника. У темряві вигляд Маскарона, пошитий із мороку та ліній, нагадував чорно-білий ескіз. — Ти обіграв мене не лише у грі масок, а й у грі сердець.

Ельдар здогадався, що маг знає про вчорашній обряд.

— Я й не думав, що в тебе взагалі є серце до останніх днів. Ніяк не можу зрозуміти, як таке егоцентричне та зарозуміле створіння, як ти, погодилося з кимось поділитися чимось настільки цінним. Зізнайся, ти був п'яний?

— Не без цього, — посміхнувся Аллан, але не весело. Він уважно подивився на хлопця. За довгі роки вони вперше говорили наодинці. — Невже хочеш знати, чому я це зробив, маленький монстре? У відповідь ти все одно не повіриш.

— Так, навряд чи повірю. — Ельдар зупинився і глянув уперед. — Я чую голоси за рогом.

І справді, варто було їм повернути в черговий вузький коридор, як наприкінці тунелю стало видно світло від відьомських свічок. Ельдар показав Аллану йти тихо.

В одному з численних залів підземелля розмістилася група вартових у сірій формі та шоломах. У центрі сидів чоловік у білій лицарській накидці із золотою окантовкою. На спині золотими нитками вишитий герб Оскарії — вогняний спис з крилами, при погляді на які Аллан з презирством стиснув губи. Ельдар згадав, що це крила його сестри, яка давно загинула. Обличчя лицаря в центрі приховував каптур, але здалеку виднівся край білої маски.

— Як і сказала твоя лялька, тут дюжина стражників, — тихо промовив Ельдар. — Вони з Пожирача Долі.

— Мене більше хвилюють ці старі колони, — тихо відповів Аллан, розглядаючи давні квадратні стовпи з глибокими тріщинами. — У разі обвалу нас усіх поховає живцем. — Побачивши, що Ельдар спохмурнів, маг спитав: — Що вже не так? Я не брешу. Підземелля саме собою велика пастка.

— Так, але чому по дорозі не було жодних засідок чи капканів? Вони з самого початку наче хотіли, щоб ми так далеко зайшли.

Аллан примружився на чоловіка в масці.

— Так чи інакше ми все одно не дізнаємося, поки не підійдемо ближче. Пропоную план: ти відволікаєш стражників, а я підбираюсь до Моргана та забираю маску.

— Ти ж не думаєш, що я дозволю тобі й пальцем торкнутися маски, — застережливо блиснули очі Ельдара.

Аллан витримав його погляд з неупередженим обличчям.

— Бій — річ небезпечна та непередбачувана. Але можеш не сумніватися, якщо з тобою щось трапиться, я подбаю про нашу Княгиню.

Ельдар зблід від злості. Він потягнувся схопити мага за комір, але під ногами хруснув камінь. Стражники одразу витягли мечі.

— Гей, хто там? — вигукнув один із них.

Ельдар чортихнувся, і вони з Алланом вийшли з-за рогу.

— Яхонт Червоний, — озвався лицар у масці. Його голос спотворювався в шорсткий шелест. — Паршивий напівдемон. А з тобою, як я розумію, сам Маскарон.

— У тебе, нікчемний смертний, дещо моє, — різко сказав Аллан. — А я украй не люблю, коли мої речі носять без дозволу. Як і не люблю, коли мою армію крадуть.

— Чого завмерли? — роздратовано вигукнув чоловік у масці. — Убийте цих монстрів!