Розділ 10. Сьогодні

Залишок ночі шабаш пройшов досить передбачувано. Дізнавшись, що Темна Рада підтримала княгиню в майбутній битві, решта вельмож Світу Тіней один за одним поспішала до трону і вітала повернення Її Темності. Ельдар і Аллан (до цього приховавши відбиток ляпаса ілюзією) стояли біля престолу біля Майї майже весь час, поки гості відважували їй поклони й пропонували свої мечі, роги та пазурі для майбутньої битви. При цьому Майя спостерігала в їхніх поглядах щось нове: вони дивилися на свою Княгиню не зі страхом чи прихованим глумом, а з чимось іншим. Надією?

Навіть мешканці темного боку Цвіточа не хотіли втрачати свій дім і сподівалися, що їхня пані, знає, як відстояти це місто.

І Майя раптом сповна усвідомила, як почувається Ельдар, на якого з таким же очікуванням дива дивилися їхні друзі та знайомі. У результаті обидва вони вели за собою сотні життів чи до порятунку, чи до смерті. І Майя відчувала, як ця думка змушує її нутрощі леденіти.

***

Наступного дня пішов на внесення змін до плану захоплення Академії з армією, що поповнилася. Міністри спочатку поставилися до нового союзника в обличчі найнебезпечнішого мага міста з відвертим шоком. Як і не зазнали особливого захоплення новиною про повернення Темної Княгині на престол. Але авторитет Ельдара дозволив досить швидко заспокоїти всіх. Зрештою, Яхонт Червоний останній, хто б працював з Маскароном без по-справжньому вагомих причин.

— Тепер наші сили приблизно однакові, — стоячи над картою міста, сказала Майя.

У вітальні професора Білозора їх залишилося троє, решта розійшлися готуватися до сну. Майя стояла над картою і якраз переглядала позиції їхніх загонів. Аллан сидів у кріслі біля порожнього каміна. Ельдар спирався на підвіконня. За його спиною вже згустіли сутінки — приходила остання спокійна ніч перед вирішальним боєм.

— Усього на годину, — уточнив Аллан. — Може, й менше. Не встигнемо за цей час дістати маску, Морган закличе тварюк до замку, і ми виявимося затиснуті ворогом.

Напруга між ним та Ельдаром, як і раніше, витала в повітрі, але вже без відкритих намірів придушити один одного. Більш того, під час наради, як зауважила Майя, вони непогано спрацювалися, як два талановиті стратеги.

— Коли бар'єр довкола Академії зникне, знайди через свої дзеркала Моргана, — сказала вона Аллану.

— Я залишу Сміх та Гріх координувати нас у бою. Але варто розуміти, що від моїх дзеркал можна втекти. Твій ручний вихованець тому найкращий приклад, — сухо кивнув чоловік на Ельдара.

Хлопець навіть бровою не повів на шпильку. Він виглядав зануреним у якісь свої думки. Не отримавши від нього жодної реакції, Аллан нудно відвернувся.

— Гаразд, мені час, — підвівся маг з крісла. — Ще треба знайти собі добрий обладунок.

— Битимешся разом з нами? — здивувалася Майя. — Ти не воїн. В історії ти ніколи не виходив із-за лаштунків.

— Але ж ми пишемо нову історію, — зауважив Аллан, накидаючи мантію.

— Сподіваєшся вкрасти в хаосі битви маску? — запитав Ельдар.

Аллан зупинився перед хлопцем, обидва обмінялися холодними поглядами.

— Спершу непогано б вижити, а там буде видно, — сказав маг і вийшов із вітальні.

***

Вже у своїй кімнаті Майя присіла біля залізної скрині. Його приніс напередодні поїздки на шабаш Ельдар, коли повернувся із лісу Тисячі Шепотів. Але тільки зараз їй видався час її відкрити. Піднявши кришку, дівчина тихо ахнула. Усередині лежали блискучі наручі та чоботи з майстерним гравіюванням у вигляді срібної луски. Майя вийняла тонку кольчугу, що виявилася напрочуд легкою.

— Знайшов у скарбниці батька. — Ельдар сидів на ліжку і стежив за нею. — Ельфійська робота — тонка, але міцна. Витримає і полум'я дракона, і удар велетня.

— Дуже красиво, — Майя зняла рукавичку і провела пальцями по маленьких блискучих ланках кольчуги. — У таких і померти не шкода.

Побачивши, як Ельдар спохмурнів, вона уточнила.

— Жартую.

Судячи з ще більш похмурого вигляду Ельдара, жарт той не оцінив.

— Ти не мусиш заходити до академії, — раптом різко промовив він.

— Що?

— Веди бій зовні, але не заходь у замок.

— І як же тоді я дістануся до Моргана?

— Тобі не треба до нього діставатися. Взагалі не наближайся до нього.

Майя насупилась і підвелася, випускаючи з рук кольчугу. Та зі дзвоном упала назад у скриню.

— Що ти таке кажеш? Я йду в бій лише для того, щоб знищити Моргана.

— У нього ще залишилися прокляті стріли.

— Я знаю. І розумію, що зараз більше, ніж будь-кого, він хоче убити мене. Але це нам на руку. Використовуємо мене як приманку, щоб виманити його. Як тоді з големом — я відволіку Моргана, а ти підберешся і забереш мас…

— Не неси нісенітниці! — раптом скочив на ноги Ельдар.

Майя здригнулася від несподіванки й здивовано подивилася на зіниці хлопця, що витяглися від злості.

— Якщо хоч одна стріла потрапить у тебе, ти помреш, — випалив Ельдар. — Я нічого не зможу вдіяти. Ніхто не зможе! — Він глибоко вдихнув, намагаючись утихомирити свій гнів. І продовжив м'якше: — Я не пущу тебе на битву, поки ти не пообіцяєш, що триматимешся якомога далі від Моргана.

— Ти не маєш права мені забороняти це, — холодно зауважила Майя. Вона згадала доповідь, знайдену в кабінеті батька. Всі ті неприємні й навіть лячні речі, на які Ельдар пішов, аби хоч трохи підібратися до Маскарона. — Взагалі-то ти останній, хто має право відмовляти мене.

Ельдар стиснув щелепу.

— І все одно я тебе не пущу до нього.

Погляд Майї потемнів. І перш ніж усвідомила, вже схопила Ельдара за комір і різко штовхнула, утиснувши в стіну. Він навіть не чинив опір — відкрито дивився в її очі, в глибині яких від гніву спалахнуло зелене полум'я.

— Морган має заплатити! Я примушу його відповісти за смерть мами та тата! В іншому випадку навіщо мені жити?

Ельдар примружився. Він подався вперед, Майя хотіла відскочити, але спіткнулася об скриню і впала б, якби Ельдар не перехопив її й притиснув до себе. Дівчина почала вириватися, але без успіху — у силі даймону вона не суперник.