7.2

— Поїш, — сказав Ельдар, простягаючи до Майї миску гречаного супу. Вони самі сиділи в кімнаті, коли домовик приніс їм вечерю. Дівчина зиркнула на шматочки картоплі та моркви в бульйоні. Апетит був відсутній.

— Як думаєш, навіщо Аллан нас урятував? — запитала вона, ігноруючи миску.

— Це ж Маскарон. Хто знає, що в його черепушці коїться? — Знизав плечима Ельдар. — Сьогодні хоче нас врятувати, завтра — убити.

Майя не стримала згодного зітхання. Вона намагалася розкласти думки по полицях, інакше просто збожеволіє. Не можна відпускати Аллана, оскільки він знає про їхнє укриття. Та й взагалі його не можна відпускати, він для них ворог. Ще вчора вдень він був тим, з ким вони насамперед вели війну. Але вже сьогодні вона знову морочить голову над його вчинками.

— Ти маєш поїсти, — продовжував наполягати Ельдар. — Не примушуй мене годувати тебе з ложечки. Твоя слабкість ворогам лише на користь.

Аргумент спрацював. Схопивши скибку хліба, Майя різко відкусила її й почала люто поглинати суп. Це вперше, коли вона їла за добу.

Після вечері вони спустилися до вітальні. Біля порожнього каміна в кріслах розмовляли Стефан, Лаура та Сава з перев'язаною рукою. Побачивши Майю, вони схопилися до неї. На їхніх обличчях вона прочитала, що їм відомо. І підняла руку, давши зрозуміти, що хоче першою заговорити.

— Можливо, вам найкраще повернутися до рідних. Тут ви у небезпеці. Поки що у вас є шанс бігти з Цвіточа.

— Не кажи нісенітниці, Майю, — перебив її Стефан. — Не думайте, що ми дозволимо вам боротися самим. Наші сім'ї попереджені, не хвилюйся за них. А ми нікуди не підемо. Це наш дім. І ми зробимо все, щоби це вороги бігли, а не ми. — Спокій у голосі друга вразив Майю. Втім, він завжди залишався надійним. — Ви обидва викручувалися з безвихідних колотнеч, — нагадав Стефан, переводячи погляд від Майї до Ельдара. — Упевнений, і зараз щось придумаєте.

— А ми вам допоможемо, — кивнула Лаура. — Можете розраховувати на нас.

— А я це все запишу, — заявила Сава. — Для історії.

— Тобто ти зібралася сачкувати? — Зігнула брову Лаура.

— Я поранена, — вказала на пов'язку адептка. — І взагалі, у бою від мене мало користі.

— Як сказати, ти могла б закатувати ворогів запитаннями, — посміхнувся Стефан.

Бачачи, як друзі намагаються її підтримати, Майя відчула себе трохи легше.

Коли стемніло, прибули троє зі Світлої Ради: магістр Ксандр Буцефал, провидиця Зіневра Трилуна та ліхтарник Орест Центавр. Усі розмістилися у гостьовій, де професор Білозор та Ельдар переказали події минулої ночі. Майя стежила за зборами, сидячи на стільцях біля стіни з друзями.

— На жаль, наші ряди теж виявилися не без зрадників, — сказав біловолосий голова Світлої Ради.

Магістр розповів, що більшість міністрів втекла з міста, коли дізналася про захоплення Морганом трьох будівель. Серед них опинилися голова шпигунів Міністр Відлуння та старий літописець Леопольд.

— Пацюки біжать з корабля, що тоне, — іронічно посміхнулася пані Роксан. — Передбачувано.

— Нам від цього не легше. — Магістр замислився. — Цвіточ не військове місто. У нас не багато тих, хто здатний вести бій. Проти професійних найманців наші шанси малі. Щоб захопити бодай одну будівлю, доведеться кинути всі сили.

— Зараз я думаю, це не єдина вада плану з руйнуванням будівлі, — сказав Ельдар. Він стояв біля мармурового каміна, спершись на його полицю. — Допустимо, ми захопимо Арену і пошкодимо її. Ви правильно помітили, що з таким розкладом з нас виживуть одиниці. Але навколо Арени та Театру немає бар'єра, як довкола Тайлогос. Ховатися там маленькою групою не вийде. Навіть із шансом відбити будівлю на одну ніч ми не втримаємо його надовго. Що завадить Моргану відбудувати руйнування і за місяць повернути Армію?

— А якщо попередити містян? Сказати, щоб тікали з міста, — запропонував пан Ждан. — Якщо мешканці покинуть місто до повні, нема кого перетворювати.

— Буде глобальна паніка, — заперечила пані Роксан. — У місті почнеться свавілля. Страх робить з людей тварин без будь-якої магії. Якщо скажемо мешканцям, що відбувається, проллється невинна кров. До того ж за ті три дні, що в нас залишилися, все місто не евакуювати. І куди вони підуть? Морган зловить втікачів і поверне назад, як худобу, що втекла.

— Пане Яхонт Червоний, ви син Того, Хто У Сутінку Таїться, — обернувся Магістр до юнака. — Чи можемо ми розраховувати на підтримку господаря лісу?

— Батько не дуже прихильний до смертних, але він готовий битися на нашому боці. Коли повернеться Армія, Морган найімовірніше піде через найкоротший шлях до столиці — його ліс. Тварюки нападуть на Двір Сутінок. Однак через договір лісовий народ може боротися лише за межами Цвіточа.

— Хто б міг подумати, що договір не пускати демонів у місто виявиться нам у мінус, — похмуро зауважив Орест Центавр.

— Ми так боялися монстрів із хащі, що зовсім забули, які монстри ховаються серед нас, — зітхнула Зіневра, напружено стукаючи пальцями по підлокітнику крісла.

— Як щодо вашого бранця? Ви впевнені, що Маскарон вам все розповів? — спитав Ксандр, глянувши на Ельдара. — Він повинен щось знати, раз сам звів місто-пастку.

— Навряд чи йому є що додати.

— Треба знати напевно.

Ельдар запитливо зігнув брову.

— Про що ви?

— Ви нам показали, що покладатися на зілля правди можна не завжди. Але це не єдиний спосіб отримати у ворога інформацію.

— Ви говорите про тортури? — Майя вирівнялася. — Ви ж це несерйозно!

— Я схожий на жартівника? — обернув до неї крижаний погляд Магістр. — З чого нам вірити цьому чудовиську? Ми в такій ситуації через нього. У цьому спочатку винен він.

— Маскарон не брехав. Я впевнена, що Ковен він ненавидить більше, ніж нас, — запевнила Майя.

— При всьому співчутті до вашої втрати, — попри слова голос біловолосого чарівника віддавав сталлю, — не думайте, що я легко повірю вашим словам, коли вони стосуються Маскарона.