Розділ 7. На втіках

Майя прокинулася на ліжку в незнайомій кімнаті зі старими меблями. Її голова лежала на грудях Ельдара, сама вона закутана у його шкіряний плащ. Спершу Майя не могла зрозуміти, чому вони не в академії. А коли згадала, то зі стогоном сповзла з ліжка.

Батько мертвий. Його застрелили стрілою, чий наконечник зробили з її крові. Кілька секунд Майя дивилася перед собою не в змозі поворухнутися. Їй доводилося бачити загибель матері. Але тоді це була лише мить, Майя навіть не зрозуміла, що трапилося. На цей раз вона все розуміла. Але нічого не змогла змінити.

Вона розмито пам'ятала минулу ніч — як Ельдар відтяг її від тіла, а Аллан накрив ректора своєю чорною мантією. Якоїсь миті човен приземлився у дворі незнайомого особняка. Їх зустріли декани. Майя не хотіла залишати батька. Але Ельдар повів її до будинку, підняв сходами до якоїсь кімнати. Вона кричала на нього, кричала та плакала. А коли сил зовсім не залишилося, нарешті заснула.

Скинувши плащ, Майя підійшла до широкого вікна. Вид виходив у двір із вишневим садом. Здалеку долинав звук трамвая. Помітивши графин з водою, Майя схопила його і прямо з нього стала пити. Вода потекла по підборідді, шиї й намочила комір. Відставивши графин, Майя помітила себе у дзеркалі старого різьбленого трюмо. Очі набрякли від сліз і сну, волосся сплуталося. Темна туніка з відірваним рукавом оголювала плече зі шрамом.

Ельдар ворухнувся і сів. Темно-червоне волосся впало йому на очі. У світлі полуденного сонця вони грали золотом. Він звичним жестом загладив чубок, відкривши бліде обличчя і майже чорні від утоми кола під очима.

— Де ми? — запитала Майя.

— В особняку родини Корнелія. Він давно пустує і про нього мало хто знає, тож для тимчасового укриття зійде. Ми недалеко від опівнічного базару.

Майя визначила, що вони у районі між Рубіновим та Сапфіровим бульварами. Ельдар розповів їй, що дозволив Аллану прилетіти сюди, хоча спочатку сумнівався, чи варто показувати магу це укриття. Але Ельдар хотів якнайшвидше привести їх у безпечне місце.

— Аллан? — спитала вона.

— Він у сусідній кімнаті. Відсипається, — відповів Ельдар дивним тоном. Без ненависті, а спантеличено. Наче досі не вірив, що дозволив це. — Зараз за ним стежить Кароліна. Іншим сказав поки що триматися від нього подалі.

— Ти не вбив його, — зауважила Майя. Нещодавно Ельдар пообіцяв прикінчити Маскарона при наступній зустрічі. Навряд він забув про свої слова.

— Поки ні, — юнак глянув на Майю, і та прочитала його думку — цієї ночі достатньо смертей.

Майя погано пам'ятала, що кричала йому — це був просто нерозбірливий потік горя та люті. Натомість згадала, як під ранок ненадовго прокинулася від того, що Ельдар витирав мокрою ганчіркою її руки. Змивав засохлу кров, просочену скверною, щоб та не продовжувала отруювати їй шкіру. Розмиті плями залишилися на його штанях та білих рукавах сорочки.

Вона торкнулася його руки й невпевнено стиснула. Відкрила рота, щоб сказати... потім знову закрила його і злегка струснула головою. Вона сподівалася, Ельдар зрозуміє — вона шкодує, що наговорила йому. Що насправді вдячна, що він залишався з нею всю ніч. Вона не знала, як би пережила її без нього.

— Майя, — Ельдар підтягнув її до себе, міцно обійняв. Вона уткнулася обличчям йому в груди. — Мені дуже шкода…

— Я не можу виконати останнє прохання батька, — тихо промовила Майя. Вона почувала себе порожньою, як мушля. — Не тепер.

Батько просив її йти з міста і не воювати з Морганом. Рятуватися від битви. Але Майя розуміла, що втеча не врятує її. Вона не простить собі, якщо відпустить убивцю батьків. Якщо дозволить йому й надалі руйнувати чужі домівки та сім'ї.

— Знаю, — прошепотів Ельдар. — Я що-небудь придумаю. Морган не отримає міста.

— Це не все, — підвела голову Майя.

Вона розповіла Ельдару про зізнання мага Ковена про листівку. Очі хлопця почорніли від гніву. Він процідив крізь зуби кілька нерозбірливих чи прокльонів або образ. Може, все разом.

— Він заплатить, — погрозливо промовив Ельдар. — За все заплатить.

— Нам потрібний новий план. Морган сильний і хитрий. Більше не можна його недооцінювати. — Вона замовкла, помітивши на тумбі на ліжку стрілу з червоним наконечником.

— Хотів знищити її як зможу. — Простежив за її поглядом Ельдар.

Декілька секунд Майя думала, потім взяла стрілу і відламала наконечник. Загорнула вістря в серветку з тумби. Ельдар спантеличено спостерігав за нею.

— Поки що потримаю в себе. — У голові з’явилась деяка думка, але Майя ще не знала, чи вона розумна.

За дверима почулися кроки, у кімнату зайшов професор Білозір із чистим одягом у руках.

— О, ви вже прокинулися, — м'яко промовив він, поклавши речі на крісло. Майя помітила тріщину в одному чорному скельці окулярів вчителя. Він рушив до неї, і вона напружилася: не хотіла чути співчуття. Здавалося, зараз вони тільки різатимуть по серцю. Але чародій раптом обійняв їх двох. — Я дуже радий, що ви обидва цілі. Незважаючи ні на що, я дуже радий, — видихнув професор. Майя та Ельдар здивовано застигли.

— Усі пішли із замку? — схаменувшись, запитала Майя.

Професор Білозір кивнув і одразу спохмурнів.

— Нам треба вирішити, що робити далі. Часу дуже мало. Не можна, щоб все виявилося... марним.

Майя зрозуміла його думку — не можна, щоб старання її батька були порожніми. Їм потрібно захистити Цвіточ. І перш ніж на її обличчі не відбилося те, що вона відчайдушно заганяла в глиб душі, підхопила одяг і зайшла за ширму-перегородку біля стіни.

Поки вона переодягалася, професор Білозір розповів, що зараз усі, хто перебував у замку, сховалися в особняку. Морган до світанку відновив бар'єр Академії та передбачливо взяв під контроль Арену та Театр, забезпечивши там серйозну охорону. Тепер усі три руни-будівлі у владі ворога.

— Арена завжди була під контролем Маскарона, — сказала Майя, застібаючи ґудзики блузки. — Напевно, у нього є спосіб потрапити в Арену непомітно. Якщо знищимо хоч одну будівлю…