Розділ 6.. Падіння

— Майстер! Майстер! — голосили два лики в унісон.

У спальню увійшла лялька. Огорнутий напівтемрявою, господар сидів у кріслі перед шахівницею, замість фігурок заставленої порожніми пляшками. Його довге чорне волосся сплуталося, червоні від безсоння очі блищали.

— Ви знову спізнюєтеся, — потряс порожнім келихом маг, із нудно-незадоволеним виразом глянувши на служницю.

— Майстер, ваші шпигуни повідомили, що бар'єр навколо Тайлогос зник, — бадьоро заявила Сміх.

— До замку скачуть багато військових карет вартових, — зловтішно додала Гріх.

— Невже? — погляд Маскарона трохи засяяв. — Це не пояснює того, що ви вже годину не приносите мені вина, — нетерпляче замахав він келихом.

— Хіба ви забули? Якщо бар'єра немає, ви можете побачити те, що відбувається в замку, — вказала Сміх на дзеркало.

— Хто сказав, що я хочу це бачити? Мені начхати, що там діється. Де моє вино?

Всупереч його словам, Сміх підійшла до трельяжа і наказала:

— Знайди Майю Семироз.

Маг здригнувся, наче ім'я вжалило його, і роздратовано глянув на ляльку.

— О, я бачу її! — сказала усміхнена маска.

— Що ти робиш? — подала голос Гріх. — Майстер же сказав, що не бажає бачити цю невдячну зрадницю!

— Ого, її з батьком оточили вороги, — ігнорувала зауваження Сміх. — Здається, витирач із Ковена штурмує академію.

— Сподіваюся, вони переб'ють один одного, — пробурчав маг, ставши перебирати пляшки у пошуках залишків випивки.

— Ви не втрутитесь? Це ваш шанс повернути маску. — Сміх запнулась, дивлячись на господаря, який необережним рухом збив дошку зі столу. Пляшки шумно впали і розкотилися по спальні, мов миші, що розбіглися.

— Поки вони не знають, де Армія, маску їм не використати, — буркнув Маскарон. — А я за цей час створюю нову.

— А коли вони зрозуміли ваш план? Якщо вона здогадалася? — лялька повернулася до дзеркала. — Маска зараз у неї. Вона бореться зі стражем-упирем. Вона не має зброї.

— Чарівно, — посміхнувся господар. — Поклич, коли їй зроблять так боляче, що мені буде на що подивитись.

— Страж уже проткнув її мечем. Це досить боляче?

Маг, який тягнувся до пляшки за кріслом, застиг. Але наступної секунди підірвався до дзеркала і злякано глянув у нього. На терасі стояла дівчина з мечем над тілом, що догоряло. Зелене полум'я висвітлювало її обличчя — у великих очах здивування, але губи вперто стиснуті. Наче вона тільки усвідомила, що зробила. Що вбила ворога.

Гострий біль у грудях змішався з полегшенням — вона жива.

Кілька секунд маг жадібно розглядав Майю. Здавалося, пройшла вічність з того часу, як вона втекла з напівкровкою. Як кинула його у тронному залі. Після тієї ночі він не міг нормально заснути: весь час бачив її обличчя перед тим, як вона зачинила двері й зникла.

Маг моргнув, наче звільняючись від марення. І зрозумів, що тягне руку до дівчини за склом. Відсахнувся від дзеркала, не знаючи, що відчуває, але відчайдушно сподіваючись і не дізнатися.

— Ти обдурила мене! — Маскарон зло розвернувся до ляльки, схопив і притис до стіни. — Надумала сміятися з мене?! Та за таке нахабство я викину тебе в першу ж канаву!

Гріх заволала, благаючи господаря пробачити її друге обличчя. Але маска, що посміхається, не відвернулася від перекошеного гнівом лиця чоловіка.

— Можете викинути мене, — спокійно сказала Сміх. Порожні очниці маски сміливо дивилися на мага. — Але я хочу показати вам правду.

— Ти збрехала мені.

— Навряд чи мені вдасться брехати вам сильніше, ніж ви самі брешете собі, Майстре.

Чоловік вражено дивився на неї червоними очима.

— Здається, я зробив тебе дуже розумною річчю, — через довгу паузу нарешті промовив він.

— Впевнена, ви знали, що створюєте.

Маг поглянув на дзеркало. Дівчина з іншого боку скла бігла коридором замку. Рішучість на її обличчі змішалася з розпачем.

— Думаю, якраз навпаки. — Він безвольно опустив руку і ступив до трельяжа. Якийсь час дивився на юну відьму. В його очах відбилася боротьба. Нарешті він схопив мантію з ліжка. — Придивіться тут за усім, поки мене не буде, — кинув він дволикій служниці.

— Майстре, ви що, вирушаєте за нею? — вигукнула Гріх. — За цією зрадницею?! А якщо ви там зустрінетеся з Яхонтом Червоним? Він уб'є вас!

— Троля лисого я дам цим двом померти, думаючи, що вони обіграли мене, — процідив крізь зуби маг. З цими словами він вискочив із кімнати, голосно грюкнувши дверима.

***

Мабуть, сильніша, ніж поява в академії Моргана із загоном убивць, Майю могла вразити появу лише одного знайомого. Точніше, найлютішого ворога.

Так думала вона, доки Аллан не схилився до неї й не видав:

— Застрибуйте. Моя завіса не втримає їх надовго.

Майя оторопіла. Першим прийшов до тями Ельдар. Він моментально опинився між дівчиною та човном.

— Маскарон, якого дідька! — холодно промовив він, піднімаючи меч. Але Майя схопила хлопця за плече, не давши накинутися на нового гостя.

Думки в її голові металися зграєю переляканих птахів. Чому Аллан тут? Прийшов їх добити? Прийшов по маску? Чи він правда пропонує їм втекти?

У такій ситуації Маскарон останній, кого б вона хотіла бачити. Кому довірило б своє життя. Але зараз її хвилювало не її життя.

— Допоможи підняти батька, — через коротку паузу сказала вона.

— Що?! — обурився Ельдар. — Ти хочеш летіти з ним?

Але Майя вже підбігла до ректора. Той лежав із заплющеними очима і важко дихав. Майя підхопила його під руку, зустрілася очима з Ельдаром. Вона не знала, що відбилося на її обличчі, але хлопець стиснув зуби й, більше не сказавши жодного слова, допоміг підтягти ректора до човна.

Вони встигли саме тоді, коли стіну з тіней прошив золотий промінь. Завіса мороку розійшлася в різні боки з тріском, наче хтось розірвав тканину. У отворі стояв Морган, скинувши тростину. Золоті клинки полетіли до чарівників. Але перш ніж дістали до судна, Майя відчула поштовх.