Розділ 5. Пастка

З екіпажу вистрибнули ще шестеро бойових магів у обладунках зі шкіри та металу. Озброєні до зубів, вони направили мечі та арбалети на батька та дочку. Останнім вийшов Хрип-Костелом. При погляді на Майю його очі спалахнули голодом, немов у вовка при погляді на ягня.

Все це сталося настільки швидко і несподівано, що Майя на мить засумнівалася, чи не сниться їй кошмар? Не встигли вони дізнатися про зраду, як ворог уже у стінах замку. Найманці рушили до чарівників, виставивши вперед, як череду зубів, гострі мечі.

— Ось і знову побачилися, Велізаре, — посміхнувся Морган. — Я ж казав, що не дам тобі довго ховатись у своїй норі.

Кинджал миттєво опинився у долоні Майї. На жаль, не меч, адже вона не розраховувала на бій цієї ночі.

— О, пане Моргане, ви так вчасно! — Касс підбіг до витирача. Він дивився на мага, як пес, що приніс капці й чекав, що його господар похвалить. — Я зробив все, як ви наказали. Ви мали рацію, ці дурні повелися на ваш геніальний план!

— Вони знайшли майстерню? — владно поцікавився Морган.

— Так! Це місто, пане Моргане! Весь Цвіточ — магічне коло, уявляєте! А Тайлогос — одна із рун!

Професор Семироз глянув на Касса. Явно пошкодував, що не закрив рота тому, коли був шанс.

Маг Ковена здивовано підняв брови. Найманці теж переглянулись від новини.

— Чудово, — в передчутті облизнувся Морган, повертаючись до ректора. На відміну від магістрів Ради відкриття спотворило його обличчя не від жаху, а від неприкритого захвату. — Така Армія буде в кілька разів більшою за попередню! — Він глянув на ректора та Майю. — Ви виявилися кориснішими, ніж я розраховував. Даремно, Велізаре, ти не оцінив моєї щедрої пропозиції втекти з міста. Хоча, зізнаюся, я знав, що ти не погодишся. Адже ти в нас такий принциповий — вічно граєш з себе героя.

— Северине, ти ганьба для витирачів, — направив на нього меч ректор. — Весь Ковен ганьба для чарівників! Про що думає король, якщо згоден принести в жертву стільки невинних?

— На війні звичайна справа принести в жертву невинних, — хмикнув лицар. — Є королі, а є пішаки. Останніх завжди пускають на витрату першими.

— Мерзотник. — Майя з презирством дивилася на мага. Перед очима стояла майстерня зі знівеченими трупами. Для Моргана всі ті нещасні були іграшками. Витратним матеріалом. — Як ти виносиш себе?

— Смієш відкривати рота, пропаща відьма, коли кажуть старші? — примружився маг.

— Пане Моргане, в руках дівки маска! — вказав на пакунок Касс.

— Та сама легендарна маска? — блиснули очі лицаря. Майя притиснула пакунок до грудей. — Не терпиться приміряти. Віддайте мені її, і, можливо, я вб'ю вас не так болісно, як планую.

— Тобі не буде на що її міряти, коли я знесу твою паршиву голову з плечей, — холодно повідомив ректор.

— Ти ще не зрозумів, що програв? — роздратовано смикнув краями губ Морган. — Схопіть їх та принесіть маску!

Майя скинула клинок. Але батько миттєво зняв із себе плащ і затулив їх. Темна тканина звернулася до сотень проклятих ворон, які заповнили хол густою хмарою.

Одним влучним ударом ректор проткнув найближчому найманцю в груди меч, пробиваючи броню. Майя не встигла здивуватися, як професор схопив її за руку і потяг до виходу звільненим шляхом.

— Хапайте їх! — крикнув Морган, відбиваючись від проклятих птахів. — Мені потрібна ця маска!

Професор Семироз і Майя помчали темним коридором.

— Як ми виберемося, якщо замок оточений? — запитала на бігу Майя. — І як витягнемо інших?

Ректор не встиг відповісти — позаду почувся свист. Чарівник обернувся і підняв руку, створивши щит. На них повалився град заклинань. Найманці та Морган бігли за ними та обстрілювали смертоносними прокляттями. Відскакуючи від щита ректора, магія вибивала вікна та відламувала шматки стін.

Майя помітила рух у темряві стелі. Наступної миті позаду хтось приземлився. Її схопили за плече і з нелюдською силою жбурнули убік. Дівчина вилетіла крізь галерею на терасу.

— Майя! — через біль від удару почула вона крик батька.

Піднявши голову, побачила ректора, що біжить до неї, але дорогу йому перегородив Морган.

— Не так швидко, Семирозе!

Витирачі схрестили мечі. Майя підвелася. Тіло нило від удару, але кістки цілі. Вона ледве встигла згрупуватися перед падінням, уникнувши сильних травм. Довелося випустити кинджал, щоб захистити голову. Клинок відкотився кудись у темряву. Але маска, як і раніше, залишалася в її руках.

Надворі по стіні виповзла темна постать. Вона рухалася спритно, як павук. Місяць висвітлив усміхненого Хрип-Костелома. Зістрибнувши зі стіни, він став навпроти дівчини.

— Давно не бачились, донечко ректора, — широко посміхнувся страж.

По спині Майї побіг холодок. Так це він проповз по стелі!

Майя миттєво сплела в руці заклинання і здивувалася, що не так відчуває страх, як огиду до старого ворога. Вона знала, що вампіри здатні підбиратися по стінах не гірше за тарганів. Вколов сором, що нижчий демон застав її зненацька таким дешевим трюком.

З минулої зустрічі Хрип-Костелом став ще потворнішим. Шкіра на обличчі тісно обліпила череп, наче її туго приклеїли до кісток. Вилиці загострилися, вени на обличчі набрякли, а маленькі очі витріщились і шалено виблискували.

Вампір вийняв клинок із зазублинами, забрудненими в чомусь темному.

— Фу, — вирвалось у Майї. — У зубах ним колупався?

Розмовою вона намагалася відтягнути бій, поки оцінювала ситуацію. Її кинджал кудись відлетів. Батько залишився в замку, їй хотілося кинутися до нього та допомогти.

— Це кров. Кров усіх тих, з ким пан Морган дозволив мені пограти, — промуркотів вампір. — О, як вони кричали… Як приємно хрумтіли їхні кісточки, поки вони благали про милість. У майстерні пана так багато кумедних штучок!

Майю згадала місце, що нагадувало келію. Згадала понівечені тіла, руки, що безвільно висять. Витягнуте в жаху обличчя жінки на столі з кривавою трояндою в роті.