Розділ 4. Замкнене коло

Несучись коридором, Майя відчайдушно думала, де шукати батька та Ельдара. В минулому батькові довелося обманом заманити хлопця в пастку, щоб упіймати. Раптом він і тут використав той самий прийом. Під приводом поговорити завів Ельдара в якесь усамітнене місце і…

Вдалині почувся гуркіт. Майя різко загальмувала. Звук долинав із боку тренувального залу. Кулею вона кинулася туди. Гуркіт повторився, коли вона підбігла до дверей. Але вхід виявився замкненим.

Майя забарабанила по товстих дверях кулаками.

— Відкрийте! Відкрийте негайно, бо я їх виб'ю!

Шум у залі вщух. Підозрюючи, що двері їй відчиняти не поспішають, Майя відійшла і прицілилася вибуховим заклинанням.

Раптом двері різко відчинилися. Майя ледве встигла зупинити зелену блискавку в долоні. У проході стояв батько. Чорне волосся з вкрапленням сивини розпатлане, на руках чорні бойові рукавички, довгий меч блиснув у вечірніх променях.

Чарівник глянув на Майю, а потім напружено за її спину, ніби побоювався побачити ще когось.

— Ти сама? — запитав він те, що Майя якраз збиралася спитати.

Дивлячись на його насторожений погляд, вона полегшено зрозуміла, що батько шукає очима Ельдара. Отже, вони не разом.

— Так, сама. Ми можемо поговорити?

Трохи завагавшись, ректор відступив, даючи їй пройти. Увійшовши, Майя опинилася в лісі. Точніше, не у справжньому лісі, а в ілюзії. У тренувальному залі можна відтворювати різні території для боїв: від суворої завірюхи до пустелі на нещадному пригріві. Зараз Майю оточували листяні дерева, а точніше те, що залишилося від них: зрубані стовбури розкинуті на всі боки, де-не-де догоряють гілки. Немов тут пройшовся дракон у вкрай поганому настрої.

Майя раптом здогадалася, куди батько спрямував усі невисловлені зранку почуття. Він стояв весь у чорному, рукави сорочки засукані й видно на блідій шкірі давні шрами, як мереживні візерунки.

— Ти злишся? — запитала Майя прямо.

— З чого ти взяла?

Майя ще раз глянула на безжально розрубані стволи дерев.

— Так, інтуїція, — сказала вона.

Ректор шумно видихнув, підняв руку і промовив: «Крапула!» Ілюзія лісу із залишками дерев відразу розчинилася. Вони стояли в просторій залі з арковою стелею. Ректор уникав її погляду, чого вона ще ніколи не спостерігала за ним.

— Ельдар зробив мені пропозицію, — сказала Майя, коли мовчання затяглося. У її голові це звучало як привід для розмови. Але побачивши обличчя батька, вона подумала, чи не завдала йому нового удару нижче поясу.

Ректор мовчав. Тепер Майя не знала, що хоче почути від батька. А може, якраз не хоче.

— Після того, як ти пішла, я змусив Корнелія розповісти мені, що він знає.

— О, — вирвалось у Майї. — Думаю, у тебе багато запитань про нас з Ельдаром.

— Тільки один, — обличчя чарівника залишалося непроникною маскою, — ти кохаєш його?

— Так, — без затримки відповіла Майя. — Вже давно.

— Зрозуміло. — Тон у чоловіка був якимось дивним. Наче він усе ще чекав, що ось-ось прокинеться.

У порожньому залі з високими вітражними вікнами у вечірніх променях їхні силуети пускали довгі тіні. Батько пройшов до лави та сів. Він виглядав вкрай стомленим, під очима залягли тіні. Майя задумалася, скільки ночей він уже нормально не спав.

— Я знаю, що Яхонт Червоний пішов в Арену заради тебе. І тепер знаю, чому його втеча з Академії тоді тебе так засмутила. Мені варто було зрозуміти це раніше… Як я міг бути настільки сліпим?! — похитав головою ректор. — Я не помітив, що Маскарон втягнув мою дочку у свої темні справи. Не помітив, як вона закохалася. Я нічого не бачив, хоч мав зрозуміти! — промовив він, підводячи на неї втомлені чорні, як вугілля, очі. — Так, я злий! Але не на тебе, а на себе. — Він стиснув кулаки, від чого шкіра чорних рукавичок натяглася. — Але найгірше, що ще я… боюся.

Майя здивовано дивилася на сором'язливого чарівника. Вона не могла уявити людину більш безстрашну та стриману. Абсолютно контролює свої емоції. Він бачив смерть стільки разів і стільки разів сам її приносив, що вона вже його не чіпала. Він знав найогидніші та найстрашніші сторони магії, і сам був одним із тих, хто керував цією страшною силою. І Майї було дивно бачити, як такий великий маг чогось злякався.

— Все, що я маю зараз, це ти й Тайлогос, — тихо продовжив він. — Я вважав, що бачу та контролюю те, що відбувається у цьому замку. Але врешті-решт сама Академія тепер загроза для міста. Який я дурень!

Він затулив обличчя руками. Майя неспокійно дивилася на батька, що опустив плечі. Таким пригніченим вона не бачила його з часів смерті мами.

«Ви намагаєтесь усіх захистити. Занадто намагаєтеся».

Слова декана лікарів спливли в думках Майї, і тепер вона зрозуміла, до чого вчитель помітив її схожість зі старшим Семирозом.

Їй варто було здогадатися раніше, якою була глибина розчарування батька, коли він зрозумів, що Академія пов'язана з пасткою мага. Звичайно, він ніяк не показав свій жах і тримався спокійно та зібрано, ніби ніщо не могло його вибити з колії. Але кому як не їй знати, що батько не схильний показувати свої справжні почуття і зазвичай мовчки несе страхи й тривоги в собі.

Останні два місяці Майя повністю зосередилася на війні, щоб сховати власний розпач. Але тепер вперше задумалася, чи не робив зараз те саме батько?

З моменту її повернення до Академії вона жодного разу так до ладу не поговорила з ним. Тільки про ворогів, лише про проблеми. Обидва вони так намагалися всіх захистити, що навіть не замислилися, що справді хотіли одне одному сказати.

Вона підійшла до чарівника і сіла поряд. Останні промені сонця згасали за кольоровими вітражними вікнами, змащуючи тіні у залі.

— А я рада, що ти збудував Тайлогос, — сказала Майя. — Рік навчання тут один із найкращих у моєму житті.

— Тебе тут мало не принесли в жертву, — нагадав ректор.

— За загальною статистикою не така вже й рідкість у магічних академіях, — знизала плечима Майя. — Частіше тільки отруюються приворотними зіллями.