3.2

Денне світло заливало скляне приміщення з декоративними пальмами, навколо лежав розкиданий одяг. Ельдар підвівся на лікті, з його волосся посипалися піщинки. Коли вони зустрілися з ректором поглядами, він сів із виразом, що, як розшифрувала Майя, означав: «Я не намагався збезчестити вашу дочку, але те, що сталося, було дивовижно».

Кілька секунд усі троє глипали одне на одного. У руках ректора Майя помітила її хустку, якою вона вчора витирала поріз Ельдара і залишила біля фонтану. Так ось, як він їх знайшов!

— Батьку, — вона побоювалася зайвий раз ворухнутися, наче прокинулася в лісі та побачила біля намету ведмедя.

Але ректор уже не дивився на неї, а вп'явся почорнілими страшними очима в Ельдара.

-Ти ... — Процідив він крізь зуби.

— Професор Семироз, зачекайте, — примирливо виставив руки Ельдар, підводячись. — Я все поясню.

Він, виявляється, вже був у штанах — надів, поки вона спала. Втім, наявність на ньому штанів було слабкою втіхою для батька, що став стрімко червоніти від злості.

— Напівдемоне, та як ти посмів… — На пальцях чарівника заблищали дрібні блискавки.

— Я даймон, — незворушно поправив Ельдар.

Ректор стиснув зуби, несподівано побілівши від ще більшої люті. Він зробив крок, але здригнувся і схопився за шию. Висмикнувши щось, ректор витріщився на дротик з червоною пір'їнкою.

— Що за… — домовити він не встиг — звалився додолу.

Майя скрикнула, підскочила і, тримаючи плед, підбігла до батька. Той на всю сопів, міцно заснув. Ельдар підійшов і підібрав вронений ректором дротик.

— Що це? — злякано запитала Майя.

— Його приспали, — констатував Ельдар і оглянув сад. — Нумо виходь уже! — наказав він комусь.

Через тіні чагарнику чайних троянд вийшов професор Білозір. Майя ахнула і щільніше закуталася у плед.

— Не дякуйте, — поблажливо посміхався декан, поки з неприкритим інтересом розглядав їх. У руках він тримав трубку, з якої, мабуть, і випустив дротик. На плечі його білого піджака сиділа Кароліна.

— Навіщо ти втрутився? — запитав Ельдар, піднімаючи сорочку й обтрушуючи її від піску. — Я міг із ним поговорити.

— Після того, як рознесли б пів саду і професорку Хедеру схопив би удар? — сумнівно вигнув брову вчитель.

— Звідки ви тут? — дивувалася Майя.

Не хотілося думати, що вся Академія скоро збереться перед оранжереєю.

— Коли вранці професор Семироз сказав, що леді Майї немає в кімнаті, і він ніде не може вас знайти, я подумав, що ви в Ельдара. Пішов до нього в вежу, але там знайшов лише Кароліну. Що дивно, зазвичай ночами вона завжди з вами, — вказав він трубкою на Майю. — Я подумав, що ви обоє знову поскакали на подвиги, як любите: у ліс боротися з фейрі або на побачення з мерцями. Але зазвичай ви хоч записки залишаєте. А тут, як крізь землю, провалилися. І я задумався, — професор Білозір усміхнувся їм солодко, як мед, — чи не знайшли ви собі цікавіших пригод.

Щоки Майї спалахнули.

— Корнелію, заради Небес… — скривився Ельдар, загороджуючи собою дівчину від погляду декана.

— Кароліна вказала мені дорогу, де вас шукати, — учитель погладив ящірку. — Але я не встиг раніше професора Семироза. Все ж куди мені до пошукових навичок витирача.

Майя стурбовано схилилася до батька. Перекошене п'ять хвилин тому від гніву обличчя зараз розслабилося і виглядало спокійним.

— Одягайся, а ми перенесемо твого батька, — сказав Ельдар.

Дівчина кивнула, спішно зібрала речі по оранжереї та зайшла за пальми. Коли вона вдягнена вийшла в сад, батько лежав на траві під мандариновими деревами, захований від жарких променів полуденного сонця. Ельдар уже теж повністю одягнувся і стояв біля ректора у шкіряному плащі. Тільки волосся залишалося неслухняно скуйовдженим.

Майя попрямувала до фонтану — спрага обпалювала горло. Напившись, вона добре вмилася. Прохолода допомогла упорядкувати думки.

Професор Білозор дав їм трохи часу, щоби підготуватися. Вона намагалася прорахувати, наскільки великі наслідки на них чекають, коли ректор отямиться. Тепер її чекала ще одна непроста розмова з другим важливим чоловіком у її житті.

— Майя. — Вона здригнулася і повернулася на Ельдара, що безшумно підійшов до неї. Він стурбовано дивився на неї людськими очима. — Ти в порядку?

— Вранці сталося трохи більше одкровень, ніж я розраховувала, — напружено посміхнулася вона. — Але все гаразд.

Ельдар схилився до струменів фонтану і теж почав пити. Краплі води потекли його шиєю до коміра. Майя мимоволі згадала, як вдихала вночі запах його вологої шкіри — такий самий п'янкий, як вітер літніх вечорів біля моря, або дикий, як гірська трава після дощу.

Майя спішно відвернулася. Вчитель стояв біля батька і, чистивши зірваний мандарин, стежив за ними. На губах його застигла грайлива усмішка. Майє хотілося засунути голову у фонтан від сорому.

Її руки торкнулися.

— Я б хотів тобі так багато сказати… — тихо промовив Ельдар. — Але зараз мені важливо знати, ти не шкодуєш?

Краєм ока вона побачила, як професор Білозір відвернувся і вдав, що уважно розглядає великі плоди над головою.

— Ні каплі. А ти?

Ельдар закопався пальцями в її волосся, став покривати її щоки та губи поцілунками. Швидкими, але пристрасними.

— Навіть якщо твій батько спробує зробити з мене опудало останнього Яхонта Червоного для музею Академії, — криво посміхнувся він.

Майя нервово засміялася, подумавши, що, судячи з батькового обличчя декілька хвилин тому він саме про це думав.

— Коли професор Семироз прокинеться, ми все йому пояснимо. Щоб він не хвилювався, я попрошу у нього твоєї руки, — повідомив хлопець.

— Ельдаре, ти що, намагаєшся використати мого батька, як привід одружитися? — насторожилася Майя.

Той глянув на неї безневинним поглядом.

— Я просто хочу, щоб усім було добре.

Майя не зводила з нього очей. Вона згадала всі ті рази, коли Ельдар чудово користувався ситуацією, навіть на перший погляд невигідною. Це їй нагадало, що перед нею той, хто вміє грати в ляльковика не гірше Маскарона. Тільки, на їхнє щастя, він більш стриманий у своїх поривах.