Розділ 3. Послання

Вона прокинулася, коли небо тільки торкнулася ранкова зоря. У саду панувала цілковита тиша, поки далеко не подала голос якась рання пташка.

Майя підвелася на лікті. Поруч спав Ельдар. Вона й не пам'ятала, коли востаннє бачила в нього таке спокійне й мирне обличчя. Дихання глибоке та розмірене, на волоссі та щоці піщинки.

Збоку почувся шелест листя. Майя різко сіла. У долоні миттєво сплелося заклинання, і вона направила руку на одну з пальм. Вона так звикла спати в очікуванні загрози, що її тіло спрацювало на інстинкті.

— Це домовики. — Майя обернулася на Ельдара. Він дивився на неї з-під півмісяців довгих вій. — Вони доглядають сад по ночах.

Майя полегшено опустила руку, але тут схаменулась і прикрилася.

— Вони бачили нас?

— І принесли нам плед. Погодься, це так ґречно.

Тільки після його слів Майя усвідомила, що вони вкриті. Коли вона заснула на плечі Ельдара, їй вистачало тепла його тіла. Але під ранок в оранжереї значно похолоднішало. Все ж таки літні ночі в Чарогір'ї холодні. Плед був дуже доречним.

Майя напружено подивилася на чагарники, за якими метушилися домашні духи.

— Дякую їм… Але який сором…

— Повір, після десятиліть служби у Рубіновому замку їх важко здивувати. — Ельдар сів, плед сповз йому до пояса. — І не бійся, вони про нас нікому не скажуть.

Не дивлячись на його запевнення, вона схопила шкіряний плащ юнака, що лежав найближче, і закуталася у нього. Сидіти голою, поки вони в оранжереї з Ельдаром не самі, було незатишно. Притулившись до дерев'яного ящика спиною, вона побачила, що він стежить за нею. Зараз його сині очі горіли не так яскраво, але все одно у них чітко проглядалися відтінки кобальту та ультрамарину.

— Що між нами відбувається, Майя? — запитав він нейтральним голосом.

Вона не поспішала відповідати. Образи ночі заіскрилися у свідомості яскравими спалахами, наче феєрверк. Її шкіра досі зберігала сліди гарячих доріжок його поцілунків на шиї, руках, животі… Майя подумала, що недаремно відсіла — тепло його тіла заважало б їй думати.

— Я не вдавала, як ти просив.

Ельдар тихо видихнув. Він упер назад руки й підняв голову чи то задумавшись про минулу ніч, чи просто розглядаючи небо, де світає. Ранок усе більше освітлював оранжерею, наповнюючи світ фарбами, і Майя не могла відірвати погляду від нього: його гострих ключиць, вигину шиї, рельєфних м'язів під шкірою. Зараз вона змогла роздивитися його краще, ніж при світлі місяця, і вдосталь милуватися ним.

Вона подумала, наскільки безтурботною була поруч із ним. Знову. Вона втратила контроль, хоча вважала, що саме контролю навчилася на троні найкраще. Але зрештою дозволила зірватися всім своїм маскам. Оголила свій страх і розпач, що так старанно приховувала останні місяці під товщею броні на серці.

Вона бачила загрозу в Моргані та Маскароні, але тепер усвідомила, наскільки небезпечнішою для неї міг виявитися Ельдар. Він мав над нею владу, про яку навіть не здогадувався. І для цього йому не потрібно ланцюгів чи зачарованих вінців — сила, що пов'язала її з ним, міцніша за будь-який метал чи магію.

— Вибач, — раптом сказав Ельдар, опускаючи до неї погляд.

— Ні, я сама хотіла…

— Вибач за те, що накричав на тебе того разу. — Він вирівнявся і схвильовано проковтнув. — Я не повинен був дорікати тобі за те, що вас пов'язує з Маскароном. Насправді тому я так розлютився… Я знаю, як бути поруч із ним. Знаю, як у його грі легко забути про все на світі.

Він не став продовжувати думку, але Майя і так зрозуміла, про що він промовчав. Вона згадала хлопчика із дзеркала з великими синіми очима. Його захоплення при погляді на мага в масці, який навчав його першій у житті магії. Так може радіти тільки дитина — з відкритим навстіж серцем.

«Думаю, я любив його. Любив як вчителя і... як друга».

Майя пам'ятала, з яким болем Ельдар говорив про свою помилку. Повернувшись до Академії, вона не чекала, що хтось зрозуміє її почуття до Аллана. Дуже важко пояснити, за що ти полюбив жорстокого монстра. Але не зважила, що Ельдар і так знає. Іронічно, що маг у масці став ще однією таємницею, зрозумілою лише їм двом.

— У нас тут прямо секретний клуб кинутих Маскароном, — посміхнулася вона.

Ельдар хмикнув.

— Я більше не питатиму, що між вами було, — сказав він. — Ти тут, і це для мене найважливіше.

Вона помітила, як він стиснув пальці на піску: зараз він намагався переконати себе не менше, ніж її.

— Я не була з ним… так близько, як із тобою, якщо ти про це.

Ельдар здивовано подивився на неї.

— Так?

Майя кивнула, і його губи розпливлися в неприкритій радісній посмішці.

— Прибери це обличчя, — вимагала вона, не знаючи, чому його реакція так збентежила її.

Ельдар спробував не посміхатися, але явно намагався замало: краєчки його губ так і тяглися до вух. Вона закотила очі. І зловила себе на думці, що давно їй не було так спокійно. Тут вони заховані від усього світу, як у маленькій затишній оазі тільки для них двох.

— Грати у владу було важко, але якщо скажу, що мені зовсім не подобалося, збрешу, — тихо промовила вона. — Якась частина мене залишилася в підземеллі Арени. Я не можу сказати, що хочу повернутися, але розумію, що його світ є тепер частиною мого світу.

Ельдар нахилився до неї.

— Мені шкода, що я вплутав тебе в цю війну.

— Ти?

— Він затягнув тебе у свою збочену гру, тому що я не зміг триматися від тебе подалі. Мені слід було здогадатися, що він вирішить використати це.

— Ти думаєш, він коронував мене через тебе, — зрозуміла Майя. — Ельдар, це не так!

— Знай, не повірю у його список Темного Князя. І навіть не повірю в те, що він вибрав тебе через перемогу над Лісаною. Він знав, як мені насолити. І мушу визнати, чудово впорався.

Майя нервово крутила край поділу плаща. Вона розуміла: що вище сонце, то менше вона має часу на роздуми. Як тільки вони вийдуть з оранжереї, їх знову з головою поглине боротьба за місто. І невідомо, коли вони знову залишаться наодинці.