Розділ 2.. Назавжди

Підземелля Рубінового замку залишалося найвідомішим місцем в Академії. Ніхто не знав його точних розмірів і не відав усіх таємниць чи мешканців, які встигли в ньому оселитися за п'ять століть.

Біля входу пан Ждан коротко розповів присутнім, що йому відомо про підземелля. Тунелі в пагорбі будували набагато довше за Рубіновий замок. Вони мали послужити укриттям для містян, якщо на місто знову нападуть темні сили. У підземеллі викопали цілу мережу ходів та залів, і в будь-якому могла розташовуватися темна майстерня Маскарона.

— Якщо ви виявите дивність чи сліди темної магії, ні в якому разі не наближайтеся до них, — наказав ректор після розповіді пана Ждана. — Цей похід — розвідка. Наша мета виявити майстерню, а вже потім думати, як позбутися її.

Для пошуків зібрали три команди. Оскільки ректор не міг приєднатися до них у перший день (йому треба було вести переговори зі Світлою радою та командиром міської варти), Майю, Ельдара та Лауру, як єдиних крім ректора стійких до прокляття магів, розподілили по різних групах.

Ельдар вирушав із паном Жданом та професором Хедерою. Другу групу очолювала пані Роксан, під її керівництво потрапили Стефан та Лаура. Майя йшла з професором Білозором та професором Гастроподом.

Перед входом декан майстрів видав кожній команді по клубку-путівнику, щоб вони могли повернутися

— І пам'ятай, — шепнула Майя Лаурі, яка гидливо й налякано глянула на брудні стіни, коли три команди спустилися у вузький холодний коридор, — стіни тут старі, побоюйся обвалу. Якщо по тобі щось повзе — не кричи. Воно все одно боїться тебе більше, ніж ти його.

— Саме про це ти думала, коли бігала по склепу від павука? — запитав Ельдар, що йшов за дівчатами.

Майя зиркнула на того і здригнулася.

— Його вісім чорних очей дивилися на мене з таким голодом!

У першого ж перехрестя команди розійшлися. Професор Білозір вів свою групу до мережі коридорів на заході. Майя йшла за ним, вдивляючись у тіні та тріщини на всі боки. Вдихаючи запах каменю та вогкості, вона прислухалася до внутрішнього чуття. Якщо десь є ілюзія, вона її помітить.

За кілька годин вони пройшли безліч стародавніх тунелів та напіврозвалених залів. На той час годинник показував за полудень, і група зробила привал в одному невеликому приміщенні. Професор Гастропод виявив утворення мінералу, назва якого Майї нічого не дала. Але вчитель алхімії захоплено помчав збирати рідкісні зразки на час привалу.

Професор Білозір дістав бутерброди з флягами води та вручив Майї її порцію. Тільки вдихнувши запах свіжого хліба та сиру з помідорами, дівчина усвідомила, наскільки зголодніла. Ноги вже нулі від утоми, а живіт скрутило в тугий вузол.

Поки вони їли, Майя розглядала аркову стелю і бруд, що звисав з нього. Як не дивно, апетиту їй це не псувало. Вона взагалі дуже спокійно сприймала їхню прогулянку підземними ходами. Зовсім не так, як уперше, коли прийшла сюди з Ельдаром.

Життя в підземеллі у Маскарона навчило її не побоюватися темних порожніх коридорів. Зрештою, побоюватися варто було б, якби ці коридори не пустували, як було в Арені.

— Сподіваюся, з іншими командами все гаразд, — сказала Майя, відламуючи шматочок бутерброда для Кароліни, що сповзла їй на коліна.

— Вам не варто хвилюватись. Ельдар кращий за живучого таргана і свою команду за потреби витягне. А ваші однокурсники під опікою пані Роксан. Тут я навіть коментувати не буду, — смикнув бровою декан. — Бідолашний той підземний монстр, який вирішить перекусити Селеною... Земля йому пухом.

Майя посміхнулася.

— Ось і добре. Тільки вони мені більше не однокурсники. — Вона відкусила бутерброд.

— Ви ще вважаєтеся адепткою Академії, — зауважив учитель. Він сидів у своєму незмінно білому костюмі, але поверх накинув чорний плащ. Від цього його біле зачесане назад волосся здавалося ще світлішим, як сніг серед кіптяви.

— Це не важливо. Я не повернуся навчатися до Тайлогос.

— Чому? — щиро здивувався професор. В одній руці він тримав флягу, з якої запивав крекери.

— Ну як би… Я пропустила літню сесію. І не впевнена, чи згодиться за поважну причину спроба розв'язати в королівстві війну... Це все ж таки не так серйозно, як грип.

Професор Білозір посміхнувся.

— Як приємно, що ви не втратили почуття гумору в лігві монстрів.

— Що ви! Моє правління там — один суцільний жарт, — пирхнула Майя. Але через секунду її обличчя похмурніло. — Я не повернуся до Тайлогос. Мені більше не місце тут. Я спалила всі мости, коли вирішила стати господаркою тіней.

— Але ж ви тут. З людьми, котрі раді, що ви повернулися. Як бачите, ви недооцінили стійкість деяких мостів. — Майя підвела погляд до декана. Між ними стояла відьмина свічка, і дівчина бачила її м'яке світло та своє відображення у чорних окулярах вчителя. — Навіть відмова Ельдару не причина йти з Академії.

Майя застигла, дивлячись на декана.

— Він вам розповів?!

— Ні, я почув вас у коридорі. Не подумайте, я не спеціально підслухав, — поспішно зауважив учитель.

Щоки Майї спалахнули від сорому, поки в грудях все похололо від жаху. У їхньої сварки був свідок! Який жах…

— Хто ще знає?

— Я нікому не казав.

Майя видихнула, але потім насторожено глянула на чарівника.

— Ви здивовані моєю відповіддю?

— Не дуже. Після всієї цієї історії з вінцем я б на вашому місці теж не поспішав одягати нові прикраси та давати клятви.

— Ельдар нічого поганого не зробив, — хитнула головою Майя. — Справа не в ньому… А в мені та Аллані.

Майя стиснула недоїдений бутерброд. Апетит раптом зник.

— Я тільки можу припускати, через що ви пройшли в полоні Моргана та Маскарона, — подав тихий голос учитель. — І хоч ви намагаєтеся це приховати, ви повернулися вже не тією дівчиною, яку ми знали.

Майя стиснула губи. Вона не бачила очей професора Білозора, але відчувала його пильний дзеркальний погляд. Іноді її лякало, скільки він бачить через свої чорні окуляри.