30.2

— За чиїми правилами? — Не зрозуміла Майя.

— У Грані свої закони, — глянула на неї Засновниця. — І ми, їхні мешканці, не можемо порушувати те, що велено силами найвищими. У вас ще два запитання, юні чарівники.

— Міледі, я вдячний вам за довіру та допомогу, — в пошані схилив голову Ельдар. — Ви дуже нам допомогли. І буду дуже вдячний, якщо скажете… — Він проковтнув і на його обличчі завмер дивний вираз. — Роза… Роза Яхонт Червоний… Моя мати, вона там… в порядку? У сенсі... З нею все добре?

— Я не можу відповісти на це запитання.

— Ви не бачили її?

— Я не можу відповісти на це запитання, — наголосила Засновниця останні слова. — Мені шкода.

Погляд Ельдара потемнів, серце Майї стиснулося від болю. Примари не відповідають на запитання, що стосуються Грані та того, що за нею. Потрапляючи у цей світ, вони можуть говорити лише про цей світ. Такі привалила буття — те, що на тому боці, залишається там.

— Я бачила із твоїх спогадів, як вона віддала своє життя за тебе. Ти вважаєш, що маєш страждати, бо страждали вони. Але зараз вони там, а ти тут. Ти живий і тобі болючіше, ніж їм. І болючіше тобі набагато довше. Найкраще, що ти можеш зробити для матері, — не поспішати побачити її.

Жовна Ельдара смикнулися. Він опустив погляд, дивлячись у підлогу. Майї хотілося обійняти його. Зробити все, що завгодно, щоб угамувати його біль.

— Ну ось, негідно такому гарному молодцю похмурим ходити, — підлетіла до нього Засновниця і з турботою зазирнула в обличчя. Вона була на голову нижче за свого нащадка, але дивилася на нього з ніжністю доброї бабусі. — Раз вони там, а ти тут — на те воля Небес.

Ельдар трохи розгублено кивнув, не знаючи, як реагувати на турботу прародительки. Напевно, йому зараз розмовляти з нею ще дивніше, ніж Майї.

— У вас залишилося одне запитання, і я хотіла б, щоб його поставила юна відьма.

— Я? — Майя відірвала погляд від Ельдара і здивовано глянула на привид. — Ні-ні, запитання має ставити Ельдар! Це сімейна зустріч…

— Ти теж заплатила жертву, тож підходь, — наказала їй Засновниця.

Майя зиркнула на Ельдара: чи має вона запитати? Той виглядав теж спантеличеним, але ледь кивнув.

Дівчина підійшла до примари. Та уважно подивилася їй у вічі, і в Майї поповзли мурашки по спині. Здавалося, Засновниця все ще бачить її наскрізь.

«Я знаю хто ти. Бачила тінь маски у твоїй душі», — почула вона у своїй голові.

Майя розгублено кліпнула і кинула зляканий погляд на Ельдара. Той стежив за ними, але мало що розумів.

«Він не чує нас, — знову голос Засновниці залунав у голові. — Не бійся, я твій секрет точно віднесу до могили. — Примара посміхнулася, і на її щоці з'явилася мила ямочка. Майя подумала, як все ж таки дивно бачити у примари почуття гумору. — Ти теж творіння чорнокрилого ангела. Ось тільки не знаєш — він дав тобі дар чи прокляття».

«Ви зрозуміли, хто я, але мовчите», — недовірливо зауважила Майя.

«Не має значення, що думаю про тебе я. Він вірить тобі, — подивилася Засновниця на свого нащадка. — Став запитання, відьма. Час минає».

Майя прикусила пересохлу губу. Вона за звичкою шукала каверзу. Неважливо, людина, нелюд чи навіть привид — тепер вона не втрачала пильності не перед ким. Втім, мерців серед інших можна вважати найнадійнішими зберігачами секретів.

«Аллан… Він іноді робить гарні речі, — нарешті подумки промовила вона, не до кінця розуміючи, це вона виправдовує мага чи намагається переконати себе, що всередині неї не частина жорстокого чудовиська. Але в неї й справді було запитання, яке, можливо, не сподобається Засновниці. І все ж таки не щодня можна поговорити із примарою, і такий шанс упустити безглуздо. — Адже некромантія ще спосіб ворожіння. Примари бачать майбутнє. Так ось... Ельдар хоче вбити Аллана. І я його розумію. Після всього, що Аллан зробив і ще хоче зробити… Але… Прошу, скажіть, цю війну можна виграти тільки якщо убити Аллана?»

Майя чекала, що примара скривиться або з презирством гляне на неї. Але Засновниця відповіла без жодної емоції:

«Ця земля знову викупається у вогні війни та річках крові. Я чую її запах із майбутніх днів прямо зараз. На жаль, це все, що мені відомо. Я луна минулого, а ви ті, хто тепер творить майбутнє. І є час, коли треба будувати фортеці, а є час, коли мости. Ти побувала на двох берегах, тож зрозумій сама, що зараз потрібно цьому місту».

«А якщо я не зрозумію? Чи помилюся?» — Стиснула кулаки Майя.

— А це, дитино, — зауважила примара вголос, — вже четверте запитання. — Вона подивилася на свої руки, що стали танути на очах, і обернулася до Ельдара. — Сподіваюся, що побачимося ми не скоро, дорогий онучку.

Той знову вклонився, Майя теж вдячно схилила голову. Червоноволоса відьма розтанула в повітрі так само несподівано, як і з'явилася, наче фарби її фігури стерли одним мазком. І в мить у склепі вони знову стояли одні.

Майя обернулася до Ельдара. У темряві вона не бачила його виразу, але відчувала його уважний погляд на собі майже фізично.

— Ти говорила з нею ментально?

Майя напружилася. Звісно, він усе зрозумів. Нерозумно думати, що кмітливий Ельдар не зрозуміє, що відбувається. Вона вдихнула, спішно думаючи, що сказати, але тут двері склепу з гуркотом відчинилися. На порозі стояла перелякана леді Ламмермур.

Вона вмить повисла на шиї Ельдара.

— Еллі! Слава Темній Ночі, ти живий! — залепетала вона. — Ох, твій батько б мені голову відірвав, якби з тобою щось сталося!

— Вибачте, що змусив хвилюватися, — прохрипів хлопець, що здавлений в обіймах.

Майя дивилася на них. В іншій ситуації вона б знову відчула пекучий укол ревнощів, але зараз сама себе почувала ходячим привидом. Спілкування із духом героя минулої війни знову перевернуло перед очима всю картину. І тепер думки кружляли наляканою зграєю птахів.

— Ви дізналися, що хотіли? — Запитала вампірка, розтискаючи руки на шиї хлопця.