Розділ 30. Проклята армія

Мить і вони стоять на пагорбі. Довкола ніч, небо застелено громовими хмарами, гори зливаються з темним небом. Майя не одразу впізнала долину, де тепер стоїть місто: замість будинків зелені лани з гайками, через усю долину текла звивиста річка.

На березі видно два зчеплені війська, охоплені полум'ям і спалахами клинків. Немов зійшли з ілюстрацій історичних книг, тут літали в небі фейрі в блискучих срібних обладунках, здіймали землю коні лицарів-магів, що тримали прапори Чарогір'я, ревли рогаті демони зі шкірою, що палала, і щитами з кори. Нелюди та люди билися пліч-о-пліч проти сотні чудовиськ.

Майя придивилася і нутрощі обдало холодом — Армія складалася з потворних тварюк із гострими зубами та пазурами. В одних тіло покривав слиз, в інших — луска, густе хутро чи отруйні шипи. Монстри наступали на воїнів без жодного страху, йшли в бій, як шакали, що збожеволіли від крові. Потворні, жахливі й голодні чудовиська рвали й топтали лицарів, відкушували голови ельфам, ламали кістки демонам, що впали.

До вершини пагорба долинали крики болю та жаху, що змішалися зі звіриним ревом. У хаосі битви Майя побачила, як один лицар кинувся на тварюку з великими клешнями. Він встромив клинок ворогові в груди, але не дістав до серця. Тварину схопила клешнями лицаря, підняла над головою. Той виривався та кричав. Почувся тріск, і тіло воїна розірвали навпіл.

Майя прикрила рота, стримуючи напад нудоти. Її руку стиснули. Вона обернулася до Ельдара. Він стояв поруч і широко розплющеними від жаху очима дивився на битву внизу. Точніше, битвою це вже не можна було назвати. Темна армія взяла залишки війська Чарогір'я в кільце і поступово пожирала воїнів живцем, як піраньї відривають шматки великої риби.

— Не дивися, — сказав Ельдар Майї, повертаючи її до себе і притягуючи ближче, бажаючи закрити від жахів унизу.

— Ні, я маю бачити, — похитала головою Майя. Вона нічого не додала, але Ельдар і так все зрозумів її погляд. Вона збиралася розпочати проти Ковена війну, і тепер має побачити, що це таке. Вона не має права відвертатися.

Міцно тримаючи Ельдара за руку, вона обернулася до поля битви й з льодяним жахом продовжила дивитись на кровожерливий бій. Вона встигла достатньо вивчити про битви у книгах, щоб розуміти результат такого бою. Ніхто з війська Чарогір'я не залишиться живим. Всі приречені бути розірваними лютою силою ворога.

— Вони пожертвували собою, щоб заманити армію Стратоса до долини. — Засновниця стояла за їхніми спинами й зі скорботою дивилася, як добивають військо її народу. — Ми поставили на цей бій усе — свої життя та душі.

Засновниця вказала на силует, що вийшов з-під мороку дерев перед ними. Це була Заклинателька, але молодша — обличчя приховував капюшон, тонке жіноче тіло — червона мантія. У руках вона тримала палицю з Царем Самоцвітом. Вийшовши на вершину пагорба, Яхонт Червоний вставила палицю в землю і стала голосно читати заклинання. Земля під нею затремтіла, ніби хтось пробудив величезного велетня. Рубін засяяв, а з ним спалахнуло ще два вогники по різні боки долини: там, де нині на пагорбах стоять Скляна Арена та Оперний Театр.

«Заклинач Сапфірів і Заклинач Гіацинтів», — здогадалася Майя, дивлячись на синє сяйво та жовте сяйво.

— Великі доблесні воїни віддали своє життя, щоб дати нам час підготувати пастку для Армії. — Примара Засновниці з болем і гіркотою дивилася на занепалих товаришів у долині. — Ми вибрали це місце, бо тут було три Джерела. Руна, яка зберігається в Царі Самоцвітів, називається Венейнум і була створена мною та королем змій. Ця руна наситила силою добровільна жертва старого змія. Він дав їй здатність, схожу на свою отруту.

Майя згадала спіральну форму руни з рубіна. Прямо як змія, що згорнулася кільцями… Так ось чому у неї такий вигляд.

— Руна працює як отрута? — Запитала вона, згадавши, як Ельдар спритно обдурив Маскарона. Отруївшись, маг втратив магічні сили та помер би без протиотрути.

— Руна Венейнум здатна руйнувати будь-яку магію, — пояснила Засновниця. — Хоч би якими були тварі Маскарона, вона мала позбавити їх сил, зруйнувати темне чаклунство, що живить їх. Я і мої друзі використовували свої тіла, як провідники мани з Джерел і посилили силу руни Венейнум повним заклинанням.

З палиці молодої Засновниці вирвався червоний промінь і пронизав громові хмари. Одночасно два промені піднялися з інших боків долини. На мить у небі спалахнуло величезне коло з трьома рунами, одна з яких була Венейнум. Одразу магічний круг звернувся в полум'я — між хмарами спалахнув, як блискавка, величезний вогненний змій, що кусає себе за хвіст.

«Коло було повне і величезне, — згадала Майя єдині рядки, що описували ту фатальну ніч, — а зірки заховані у темряві».

Виходить, йшлося про завершене магічне коло з трьох рун.

Через кільце змія пройшло світло і затопило долину. Тварини завили й почали немов згоряти зсередини. Чорний дим здіймався в небо від їхніх тіл і незабаром приховав поле бою за густою пеленою. Майя відчула сморід темної магії та гнилі, від чого її знову мало не знудило.

Деякий час з мороку долинало ревіння, земля тремтіла від тварюк, що бігли в різні боки. Але піти ніхто не встиг, і за лічені секунди повисла гробова тиша. Вона накрила долину так несподівано, що почала тиснути сильніше, ніж виття та крики битви.

«Від реву здригалися небеса і гори, як у страшному сні. Та був зупинений ворог, і світанок настав в тишині».

Вогненний змій розчинився в небі, і на мить долина поринула в абсолютну темряву. Посох у руках Заклинательки згас. Відьма впала навколішки. Тяжко дихаючи, вона вдивлялася в дим.

— Ми чекали світанку і молилися небесам, щоб наш план спрацював. Щоб наші друзі загинули недаремно, — продовжувала привид за спинами Майї та Ельдара. — Ми сподівалися, що знищили армію кровожерливих тварин назавжди. Але потім ми побачили правду. — Повільно почало світати. Сонце визирнуло з-за гірського горизонту, розвіюючи морок долини. — Дивіться! Дивіться, хто наш ворог! Чию кров ми проливали, і хто проливав нашу кров у цій триклятій війни!