Розділ 29. Перший Засновник

Усередині виявилася простора кругла кімната, облицьована кам'яними плитами. Павутина звисала зі стелі, пахло сирим камінням, пилом і затхлим повітрям. Майя мимоволі обхопила себе руками, щоб хоч трохи вгамувати тремтіння від холоду.

Ельдар запалив пару смолоскипів на стіні. Представляючи усипальницю героя війни Трьох Магів, вона малювала собі щось величніше та розкішніше. Схоже на скарбницю Засновника, в якій якось побувала: зі скринями яскравих, як стиглі плоди, коштовностей та килимами золота на підлозі. Але тут виявилося все досить скромно і єдине, що привертало увагу, труна в центрі з червоного каменю. На кришці було висічено ім'я Засновника та чотири рядки старою мовою Чарогір'я.

— Почнемо? — обернувся Ельдар до вампірки.

Та вийняла мундштук із новою цигаркою.

— Вогнику.

У руці Ельдара спалахнув вогник, він дав вампірці закурити.

— Хіба тут можна курити? — Похмуро поцікавилася Майя.

— Господар навряд чи скаржитиметься, — посміхнулася леді Ламмермур. Вона видихнула, дим знову склався на візерунки — цього разу крилаті скелети.

— Покладаюся на вас, леді Ламмермур. — Ельдар встав біля стіни, схрестивши руки.

Вампірка підійшла ближче до труни, дим від її сигарети підіймався до стелі й закручувався, як гнучкі стебла винограду. Вона підняла руку, в долоні з'явилася тростина з набалдашником у вигляді чорної кулі. Жінка почала виводити тростиною магічні символи на підлозі.

— Що ви задумали? — Майя підійшла до Ельдара. Втім, вона вже почала здогадуватися, навіщо вони прийшли до покійного.

— Леді Ламмермур допоможе мені викликати привид Яхонта Червоного, — безбарвно відповів Ельдар. Світло від вогняних бабок пускало по його обличчю тіні, що тремтіли. Очі блищали в напівтемряві, точені риси обличчя здавалися висіченими з каменю.

— Твоя знайома знає некромантію?

— Вампіри — створіння, які існують на межі живого та мертвого. Їхня магія найближче до некромантії та воскресіння. Звісно, вони не здатні підіймати легіони скелетів або підкоряти собі примар, але закликати душу з того світу цілком у їхній владі. Однак на це здатний лише дуже сильний вампір. Чистокровний.

Майя обернулася до леді Ламмермур. Її чорне волосся не блищало, а ніби поглинало світло. Яскраві губи здалися ще червонішими, ніби налилися свіжою кров'ю. Вона була дуже вродлива, Майя не могла цього заперечувати. Така красива сама ніч — загадкова і страшна.

Тепер Майя зрозуміла, навіщо Ельдар привів цю жінку до Академії. Позичити її магію. Але чому не хотів говорити нікому? Тому що некромантія — темне чаклунство?

— Ніколи не бачила заклик примари. — Голос Майї трохи здригнувся від холоду.

— Ти можеш почекати ззовні. Тепер коли знаєш. — Ельдар прийняв її тремтіння за страх.

— Примари мені чай подавали, — посміхнулася Майя.

Відчувши, що по руці щось повзе, вона опустила очі. Величезний волохатий павук підіймався по її рукаву. Майя верескнула і яро замахала рукою.

— Геть-геть-геть!

Ельдар перехопив її зап'ястя і не встигла вона схаменутися, як він легким клацанням струсив комаху на підлогу. Майя одразу ж відскочила за його спину.

— Він втік, — констатував Ельдар.

Дівчина недовірливо визирнула через його плече. За спиною хіхікнули. Леді Ламмермур стежила за нею і відкрито потішалася.

— Треба ж, ми не боїмося привидів, але в жаху від дрібних павучків, — зауважила леді Ламмермур.

Кров ринула до обличчя Майї.

— У нього вісім ніг, і він застав мене зненацька, — буркнула вона і закуталася в плащ щільніше. Зловивши усмішку Ельдара, зніяковіла ще більше. — Ти хочеш дізнатися у Засновника про таємницю Армії Тварюк? — Вона постаралася повернути собі незворушність. Але тепер куди уважніше дивилася по кутках — раптом павук із нею не закінчив!

— Так.

Майя задумалася, чому раніше ніхто з Яхонтів не закликав свого предка, щоб дізнатися про відповіді. Хоча відродження Армії Тварюк усі ці п'ять століть було лише казкою, а Маскарона багато хто вважав страшною легендою для туристів. І лише останні кілька років він почав все частіше виходити з тіні, а чутки про Армію набули реальної загрози.

— А це спрацює? — Запитала Майя.

— Я б не турбував спокій Яхонта Червоного без вагомої на те причини. Але я не можу закінчити коло через одне нестикування. Жодні бойові руни не підходять для завершення заклинання.

Майя тямуще кивнула. Ще під час уроків мадам Пуфи вона дізналася, як важливо правильно підбирати символи в магічному колі. Як у хімії є величезна різноманітність формул з елементів, так руни в магічному колі у поєднанні мають різну реакцію. Неправильно підібраний зв'язок у кращому разі не призведе до жодної реакції, а в гіршому — підірве свого творця та всіх поряд.

У ситуації Ельдара від його вирішення залежить життя міста. Майя подумала, який зараз величезний тиск іде на нього.

Леді Ламмермур кокетливо помахала ручкою.

— Готово, Еллі. Хіба я не молодець?

— У вашому успіху я не сумнівався, — привабливо посміхнувся Ельдар.

— Тепер потрібна річ, яка раніше належала покійному. Бажано йому дуже дорога. Де міг залишитись слід його душі.

Ельдар дістав мішечок і вийняв великий червоний рубін — Цар Самоцвітів. Камінь блиснув кривавим відблиском.

— Майя, я хотів би, щоб ти вийшла. — З німим благанням глянув він на дівчину. — Якщо щось піде не так…

— Саме тому я нікуди не піду. Не думай, що тепер я залишу тебе без нагляду. — Побачивши дивний спалах в очах Ельдара, вона поспішно додала: — Ти останній Яхонт Червоний. Якщо з тобою щось трапиться, нам доведеться туго.

Блиск у синіх очах одразу згас.

— Ось як… Тільки тому.

Він відвернувся, а Майя відчула себе жахливо. Вона ж зовсім не це хотіла сказати, поки з усіх ніг мчала йому назустріч!

Він зайшов у коло і поклав камінь у спеціально підготовлене місце. Майї здалося, Ельдар трохи зблід. Невже йому страшно?