Розділ 28. Нічна гостя

Жінка знову засміялася. Її чистий сріблястий сміх розлетівся над садом.

Майя завмерла у дверях. Ельдар і незнайомка повернулися до неї. Чорні очі красуні блиснули, як у кішки у темряві. Вона не людина, здогадалася дівчина.

— Майя? — напружено глянув на неї Ельдар, не сподіваючись побачити тут так пізно.

— Майя? Майя Семироз? — Злегка схилила голову красуня і примружилася. — Хазяйка Тіней?

Поки незнайомка розглядала Майю, вона вивчала її. Жінка стояла в насичено-червоній шовковій сукні зі шлейфом і чорним бантом посеред глибокого декольте з мереживом. Спідниця спереду зібрана у складки, відкриваючи чорні ажурні панчохи. Біла шкіра яскраво контрастувала з червоною тканиною, наче гостю намалювали кров'ю з молоком.

За надто блідою шкірою Майя припустила, що перед нею вампірка. Загострені вуха вказували, що не проста звернена, а давня кров. Такі найнебезпечніші серед своїх. Може, тому краса незнайомки дивним чином заворожувала і лякала, як холодний майстерний клинок — акуратна витончена форма тим виразніше, що яскравіше видно його смертоносну гостроту.

— Я багато чула про тебе, темна княгиня, — посміхнулася жінка і затяглася сигаретою у довгому мундштуку. На білих руках з ідеальною шкірою натягнуті ажурні, як панчохи, мітенки. Нігтики гострі та червоні, немов краплинки крові. Дим пурхнув з червоних губ і намалював у повітрі візерунки сухих квітів із шипами. — Кажуть, ти нічна троянда, вирощена кров'ю. Замість сонця ти купаєшся в темряві та холоді, замість води — впиваєшся сльозами ворогів.

— І регулярно їм немовлят на сніданок, — кивнула Майя. — Я також чула ці чутки.

— Маю визнати, чекала чогось незвичайнішого від обраниці Маскарона, — з неприкритим розчаруванням зітхнула незнайомка. — Ти не схожа на ту, хто вселяє страх лише при одному погляді. За що маг у масці тебе вибрав?

Щоки Майї спалахнули. Тепер вона справді здавалася тінню тієї дівчини, що сиділа на чорному троні й керувала похмурим підземеллям. Замість розкішного вбрання з чорного пір'я та дорогоцінного каміння звичайні темні туніки та штани. Замість срібного вінця із великим алмазом — скромна стрічка в косі.

— Думаю, за вміння позбавлятися тих, хто мене недооцінює, — сухо сказала Майя.

Тонка брова вампірки зігнулася.

— Це леді Ламмермур, — втрутився Ельдар, вловивши як згустилася в повітрі напруга. — Вона моя гарна знайома. Я запросив її допомогти мені… з однією справою.

Вампірка міцніше обняла руку хлопця. Чорний бантик на її декольте притулився до плеча Ельдара. Щось гостре увійшло до серця Майї й обпалило все всередині. Їй могло здатися, але на губах леді Ламмермур майнула задоволена усмішка.

— Еллі завжди так важко відмовити, — сказала гостя оксамитовим голоском.

— Еллі? — поїхали вгору брови Майї. Вона дивилася на Ельдара. Той проігнорував запитання в її очах, залишаючись безпристрасним.

— А мені завжди так хотілося побачити чудовий сад на даху чарівного замку, — продовжувала воркувати гостя, глузливо стежачи за обличчям дівчини. — Еллі охоче погодився вгамувати мою цікавість.

— Не знала, що нам потрібна допомога вампірів, — постаралася якомога спокійніше сказати Майя, але горло зрадницьки звело.

— Мені особисто, — коротко уточнив Ельдар. Більше він нічого не сказав, і Майя зрозуміла, що посвячувати у свої плани він її не збирається. Це увігнало нову пекучу голку в серце.

Вона не розуміла, яка особиста справа могла виникнути в Ельдара до цієї жінки? Та ще й така, яку він хотів від неї приховати.

Вона спробувала міркувати спокійно, але думки збивалися лише від одного виду мереживних панчіх гості. Вампірка по-господарськи тримала під руку Ельдара. Її червоні нігтики злегка погладжують його плече.

Майя стиснула зуби. Вона не розуміла, що відбувається. А частина її боялася це зрозуміти.

На терасу вийшли адепти. Усі троє з цікавістю розглядали жінку у червоному та вітали Ельдара. Поява друзів трохи привела Майю до тями, дала час зібратися з думками.

Ельдар представив супутницю решті. Як виявилось, він майже закінчив магічне коло. Залишалися ще деякі символи, але найближчим часом він планував завершити заклинання. Це була хороша новина, але Майя не змогла їй порадіти.

Побачивши нетерпіння в примхливому вигині губ гості, Ельдар перепросив і сказав, що з радістю поговорить з усіма вранці. Потім пішов із супутницею до саду. З їхнім відходом повисла тиша. Тут же буквально фізично Майя відчула на спині запитальні погляди друзів. Захотілося провалитися крізь землю.

Вони бачили, як вона помчала до Ельдара. Як забула про все, тільки почувши його ім'я. Ох, яка ганьба…

— Я намагалася сказати, — пояснила Сава. — Він повернувся не один. Щоправда, не очікувала, що це сама леді Ламмермур.

— Ти знаєш її? — різко підвела голову Майя і знову пошкодувала, що надто сильно відреагувала. — Хто вона?

Сава охоче видала все, що чула про гарну вампірку, яка виявилася, хто б подумав, відомою власницею борделів з кращими куртизанками-нелюдями. Не стало легше дізнатися, що господарка нічних метеликів ще й голова цілого клану демонів.

Майя згадала, що вже чула її ім'я у підземеллі на одній із Темних рад. Небезпечна інтриганка та колекціонерка чоловічих сердець. Дивно, що хтось із такою репутацією не схотів співпрацювати з Маскароном. І тільки тепер Майя задумалася, чи могла вона відмовити через зв'язок з Ельдаром.

Навіщо він привів її до Академії? А головне, звідки її знає? Де вони могли зустрітися та стати «добрими знайомими»?

— Цікаво, де вони зустрілися? — ніби прочитала її думки Сава.

— У борделі, де ще, — криво посміхнулася Лаура. — Пам'ятаєш, Майя, він туди заходив.

Майя пам'ятала. І як вона встигла забути?

— Ельдар сказав, що був там у справі, — буркнула вона, але одразу пошкодувала. Чи могла відчути себе ще жалюгіднішою, ставши його виправдовувати. — І зараз теж у них якась справа…