27.3

Шум води першим проступив крізь непроглядний морок. За ним прийшли й інші почуття: запах сирого каміння та квітів, легка прохолода на шкірі. Мить і Майя стоїть перед статуєю крилатої дівчини під аркою.

«Астра...» — впізнала вона княгиню верховного народу Акротер.

І зрозуміла, що цього разу не занурена у її спогади, як це сталося вперше. Тоді її власні почуття та думки поглинули з головою. Влилися у її свідомість, стали на своє місце, як пазли, що бракувало.

Але зараз вона була не собою. І на те, що відбувається, дивувалася, як на яскравий, але все ж таки чужий сон. Вона стояла у печері, де побувала п'ять днів тому. Тільки зараз стіни оздоблювали квіти: білі, червоні, блакитні. Вони вились по стінах і трохи сяяли зсередини. Висвітлювали храм та наповнювали повітря солодким ароматом. Колони та стіни прикрашені візерунками із напівдорогоцінного каміння: бурштином, гранатом, опалом, місячним камінням. Не будь тут статуї Астри, Майя б не зрозуміла, що знаходиться в тому ж покинутому і похмурому залі, де на них напали фейрі.

— Янголе… — видихнули збоку. — Янголе, ти почув моє благання! І прийшов!

Майя повернулася на застиглого на колінах юнака перед помостом. Каштанове волосся сплутане, все обличчя в густих веснянках. На худому тілі велика старомодна сорочка та широкі штани. Простість одягу незнайомця контрастувала з розкішшю та яскравими фарбами навколо.

Юнак говорив незнайомою їй мовою — старою мовою Чарогір'я. І все ж Майя його розуміла.

Звідкись Майя знала, що незнайомець звичайний пастух із села біля підніжжя. Знала вона, що матінка його була знахаркою, мала іскорку магії. Ця ж іскра билась у його серці. Але люди такі мізерні у своїх знаннях. Іскра марна, якщо не вміти роздмухати з неї полум'я.

Ці думки запалювалися у свідомості Майї одна за одною, ніби хтось мазками виводив у її голові загальну картину.

Цей хлопець уже не перший день приходить до храму і на колінах просить у верховного народу допомоги.

— Благаю тебе, Янголе… Допоможи мені! Король тролів викрав їх! Він зжере їх! Допоможи врятувати дітей! Я заплачу тобі цією шкірою! — простягнув хлопець білу овечу шкуру. — Це все, що у мене є. Але якщо цього мало, то я заплачу тобі життям. Лише молю, дай мені силу врятувати дітей! Повернути сестру…

Згадка сестри озвалася у грудях Майї тривогою і теплом одночасно. Вона зрозуміла біль молодого пастуха. І крижаний страх, що завів його так далеко. Він не шуткував, пропонуючи своє життя. Він був готовий на все заради порятунку сестри. І це вразило Янгола. Хоробрість слабкого смертного покорила до глибини душі.

Хлопець схлипнув. Сльози текли його щоками, капали на шкуру. Він тремтів, як тростина проти вітру — розпач у його погляді опалив до серця Майї… Ні, зараз це не її серце.

Руки, що вона відчувала, як власні, потяглися до пастуха, опустилися до шкіри. Сяйво в долонях із довгими пальцями залило простору залу. Коли світло згасло, на шкурі в руках юнака виявилося накреслене коло. У руках янгола з'явився кинджал. Він порізав долоню і вивив своєю кров'ю з різних боків кола три руни.

Магічне коло! — здогадалася Майя. Добровільна жертва крові посилила магію у заклинанні.

— Поклади в коло клинок і спалахне воно небесним вогнем. І вразить твого ворога незалежно від сили його та переваги над тобою, — промовив мелодійний голос. — Життя своє залиши собі. Воно і так лише мить.

Пастух притис шкуру до грудей і знову схилився.

— Дякую… Дякую, великодушний Янголе… Наш Хранитель…

Майя розправила крила. Так, вона відчувала за спиною справжнісінькі крила! Широкі, сильні. Вони змахнули, піднявши її над землею. Перед очима майнула пір’їна, що злетіла з крила.

І тут Майя різко зірвалася вниз. Храм з квітами і юнак розлетілися в брязкіт, ніби хтось розбив сон, як скло. Вона відчувала, як безпорадно падає кудись у темряву. І не встигла навіть скрикнути, як тіло пронизало біль від удару.

***

— Леді Майя! — кликав зляканий чоловічий голос. — Леді Майя, ви чуєте мене?

Її безцеремонно трясли. Скривившись, Майя щось нерозбірливо пробурмотіла і розплющила важкі повіки. Над нею схилився зляканий пан Ждан.

— Ох, ви живі, — видихнув він.

Майя зрозуміла, що лежить на підлозі майстерні. Ліве плече нило тупим болем. Здається, вона впала і забила його. Добре, хоч не голову.

— Що сталося? — Морщилася вона, намагаючись згадати, чому опинилася на підлозі.

— Це ви мені скажіть? — тривожно вдивлявся в її обличчя чародій. — Я вийшов на десять хвилин, повернувся, а ви на підлозі непритомна! Та ще ця моторошна маска поряд з вами! Ви чіпали її?

Пам'ять спалахнула у свідомості, ніби хтось запалив у думках свічку. Майя згадала дивний сон. Його останні миті встромилися їй під шкіру. Вона досі відчувала крила за спиною як частину себе.

— Так, здається я зняла прокляття, — Майя сіла і знайшла маску очима.

— Зняли прокляття? Ви жартуєте? — здивувався пан Ждан. — Професор Чуб п'ять днів намагався...

Майя взяла маску на доказ постукала по ній.

— Прокляття знято, — констатувала вона.

— Але як ви… Маскарон навіть такому вас навчив? — спантеличено потер потилицю чоловік.

— Він навчив мене більшого, ніж сам очікував. — Майя намагалася відповідати обережно. — Я одягла маску. Думала зможу побачити таємницю Армії Тварюк.

— І побачили? — блиснули очі чарівника надією.

Майя розчаровано похитала головою.

— Але тоді що ж ви побачили?

Дівчина розгублено подивилася на пана Ждана. Повернувши до себе обличчя, вона глянула на порожні западини.

— Вибачте, тільки темрява… — збрехала вона.

Майї було соромно, що вона скривила душею перед паном Жданом. Але те, що вона побачила, ніяк не стосувалося армії. Лише доводило, що Маскарон збрехав їй навіть тоді, коли відкрив своє минуле.

Перед падінням уві сні Майя запам'ятала пір’їну, що злетіла з крила. Чорну пір’їну.