Розділ 27. Уламки

Як і сказав Ельдар, він пішов із замку увечері. Про це повідомив за вечерею батько. Майя мляво колупалася в салаті, апетит пропав — Ельдар пішов, нічого їй не сказавши. Навіть не попрощався.

«Це те, що нам зараз потрібно».

Чи потрібно триматися один від одного подалі? Чи потрібно забути про те, що трапилося? Майя ніяк не могла позбутися думки, що мала щось сказати Ельдарові перед відходом. Що його чекатиме чи не підведе. Хоч щось, а не стояти бовваном і дивитись йому вслід.

Вже лежачи в ліжку, Майя крутилася і ніяк не могла заснути. Заплющувала очі і одразу бачила спину Ельдара.

«Так не піде, — похмуро подумала дівчина, дивлячись у стелю. — Від тебе так не буде ніякої користі».

Вона не помітила, як у прочинене вікно влетів листочок плюща.

— Спите, адептко Семироз? — Прошепотів голосок Люсі, коли листок приземлився на узголів'я ліжка.

Майя підвелася на лікоть, здивовано дивлячись на нічну гостю. Звернення німфи відгукнулося в серці тугою — адепткою вона навряд чи буде знову. Точно, не в Тайлогос.

— Що трапилося, Люсю?

Кароліна, яка спала біля подушки дівчини, запитливо підняла голівку.

— Через секретну хвіртку намагалися пробратися двоє учнів. Не впізнай я їх, гілками зламала б їм кістки.

— Навіщо ти кажеш це мені, а не батькові? — насторожилася Майя.

— Вони прийшли до вас. Наївні думали, що проти мене спрацює завіса невидимості. Ха! Смертні такі смішні!

— Що? — Дівчина сіла від здогаду.

Відкинувши ковдру, вона вилізла з ліжка. Спати все одно не виходило. А якщо вона має рацію, то знає, хто міг використати завісу невидимості.

Швидко одягнувшись і підхопивши Кароліну, вона поспішила надвір. Таємна хвіртка розташовувалась біля найдальшої огорожі замку, за високими ялинами, де територія академії майже зливалася з лісом. Іти туди хвилин десять. Підійшовши до високої старої кладки, Майя попросив ящірку відчинити метаморфним хвостом хвіртку. Про всяк випадок Люся залишила бар'єр активним.

Відкривши стулку, Майя подивилася на дві постаті, пов'язані на землі гнучкими гілками плюща. Кучеряву каштанову маківку вона впізнала одразу.

— Стефан? — Видихнула Майя. Це правда був її сусід по парті! Тільки йому вона якось розповіла про старі дверцята з боку лісу.

Однокурсник підвів голову і радісно посміхнувся до неї.

— Доброго вечора, Майя. Давно не бачилися. Ти сама як?

— Ти як із княгинею говориш?! — завозилося поряд тіло. — Треба говорити: Ваше Підступництво або Ваше Лиходійство!

— Ніхто так мені не говорив, — скривилася Майя, розглядаючи ласуне обличчя Сави Сомоус. Адептка третього курсу лікарів, невгомонна і пронизлива мисливиця за плітками лежала поруч з обручем — Вінцем Злодія. Артефактом, що здатний приховувати хазяїна від чужих очей. Сава стежила за дівчиною в проході з м'ясоїдним блиском в очах. Майя навіть зраділа, що журналістка пов'язана. Точно накинулася б на неї, щоб витрусити пару сенсацій. — Люсю, відпусти їх. Вони не зашкодять нам.

Обличчя з листя на стіні зникло, тугі гілки сповзли з адептів як змії й зникли під листям на огорожі.

— Що ви тут робите? Та ще о такій годині? — Майя спостерігала, як друзі підіймаються та обтрушуються.

— Вночі зручніше рухатися непомітно, — просто пояснив Стефан. — Коли я дізнався, що Світла рада відмовилася вам допомагати, то вирішив сам прийти.

— Рада? Звідки ти знаєш про неї? — Насторожилася Майя. Нарада була секретною. Невже серед міністрів кріт?

— Мій дядько розповів. Він був на раді сьогодні. Ти знаєш його як Ореста Центавра.

— Головний ліхтарник? — Здивувалася Майя, згадавши уважного чарівника в окулярах-півмісяцях. — Він твій дядько?

— Старший брат матері, — кивнув Стефан. — Я не говорив, але моя сім'я в ордені ліхтарників. Ми стежимо за міським бар'єром.

Майя одразу згадала, як Стефан обмовився, що не ходив до школи та навчався вдома. Зазвичай сім'ї з ордену ліхтарників живуть потай, як незалежні захисники Цвіточа від зовнішніх загроз. Дітей у таких сім'ях випускають із дому лише під наглядом, поки ті не подорослішають і не навчаться тримати язика за зубами. Про сім'ю Стефана Майя майже нічого не знала. Він мало що розповідав.

Це була одна з тих причин, чому вони товаришували — обидва не лізли в таємниці одне одного. Навіть коли помічали, що вони є.

— А як Сава дізналася? — обернулася до старшокурсниці Майя.

— Я їй сказав. Ти якось назвала її чудовим інформатором. Подумав, може допомогти.

— Звичайно, можу! — активно закивала Сава. — Чого тільки не зробиш для порятунку міста! — голодно блиснули очі дівчини. — Все на благо світу!

«Ну точно за подробицями для своєї скандальної статті прийшла», — зігнула брову Майя.

— Дякую, звичайно, але вам не можна до академії.

— Не довіряєш нам? — Склала брівки будиночком Сава.

Майя спантеличено глянула на друзів. Вони розмовляли з нею так повсякденно, без жодного страху, ніби вона повернулася з літніх канікул у тітки, а не зійшла з темного трону. Їм би її десятою дорогою оминати.

— Ні, але я не хочу вас у це втягувати. Якщо приєднаєтесь до нас, станете злочинцями. Ідіть додому і тримайтеся від академії якомога далі.

— Ні! — Раптом різко обірвав її Стефан. — Я не піду! Я збираюся стати великим воїном. А великі воїни не кидають своїх друзів у біді! І щоб ти не сумнівалася в моїх словах, — він різко відкинув поли плаща, схопив сорочку і задер вгору. — Побач твердість моєї рішучості!

Майя та Сава вилупилися на його живіт.

— Стефан, ти… — здивовано видихнула Майя. — Ти зробив це! Ти накачав прес!

На животі друга проступав рельєф кубиків.

— Коли я дізнався, що ти темна княгиня, я тренувався вранці, в обід та ввечері. Тренувався кожен день з думкою, що до наступної нашої зустрічі я повинен стати сильнішим і переконати тебе повернутися.

— Цілком непогано для такого пиріжка, як ти… — з повагою закивала Сава. — Але як би твій міцний прес допоміг Майї?