26.2

Світла рада — група міністрів у чародійському суспільстві, яка допомагала в управлінні міста владі. Зазвичай вони вели свої справи окремо від міністрів Міської ради, що складалися зі звичайних дворян без магічного дару. І хоча офіційно рада чарівників не керувала Цвіточем, вони значно впливали на нього з тіні.

Оскільки Лаура не могла брати участь у таємній нараді, вона вирушила до стайні відвідати Крижинку. Ельдар на сніданок не прийшов. Майя переконувала себе, що він просто не хоче її бачити. Але тривога за нього черв'ячком гризла зсередини.

Зал нарад розташовувався поруч із бібліотекою. Зазвичай там проходила Вчена рада з викладачами Академії, але сьогодні має пройти секретне засідання міського значення.

Штовхнувши важкі двері, Майя увійшла до зали. У центрі по колу стояли колони, а всередині — круглий кам'яний стіл із масивними кріслами. Біля однієї зі стін височів круглий майданчик із мозаїкою великого магічного кола і аркою — портал. Звідти і прибули чарівники. Як чула Майя, ректор встановив його разом із посиленням бар'єрів Академії. Відкрити його можна лише зсередини замку. Він був безпечним проходом для таких таємних зустрічей, коли до зовнішніх воріт не можна привертати увагу.

По один бік столу сидів батько та три декани факультетів. Професор Білозір займав місце праворуч від ректора як його заступник. З лівого боку — уважна та впевнена, як пантера, пані Роксан — декан воїнів. За нею круглобокий професор Чуб у простецькій білій сорочці з вишивкою — декан майстрів. Від хвилювання старий погладжував свою пишну білу бороду.

Батько вказував на карту міста на столі, а саме на Тайлогос. Він саме розповідав міністрам про те, що Академія має відіграти якусь роль у планах Маскарона.

З іншого боку столу його слухали з десяток чарівників, серед яких Майя особисто знала лише Зіневру Трилуну — провидицю та одну з таємних радників міністрів. Її гострі ельфійські вуха прикрашали безліч золотих каблучок. Тонку постать обтікала темно-червона сукня з розшитого шовку. Під долонею на чорній тканині лежав круглий кристал. Побачивши його, Майя завмерла.

Одного разу через цей кристал вона отримала прогноз про майбутні проблеми. Зараз думка, що все справдилося, як сказала провидиця, звернула в животі холодний вузол.

Невже Небеса знали, що на неї чекає? Невже так і хотіли…

— Він тримається молодцем.

Майя не встигла злякатися, як із тіні вийшов Ельдар.

Серце дівчини пропустило удар. Судячи з вигляду, він не повертався до вежі, а якщо й повертався, то не став перевдягатися. Втомлений вигляд, кола під очима, розпатлане темно-червоне волосся завивалося біля скронь. Але погляд зосереджений і спокійний, як темна гладь замерзлої річки. Ні натяку на ту бурю, що вона спостерігала вранці.

— Тримається молодцем? — перепитала вона, не зумівши придумати нічого розумнішого.

— Це важко: зізнаватися публічно, що академія, яку заснував, насправді є інструментом для знищення міста, — пояснив Ельдар. На неї він не глянув, але говорив повсякденно, без краплі агресії. Чим викликав у Майї ще більше сум’яття.

Він вирішив вдавати, що вранці нічого не трапилося? Або, як і вона, відклав свої особисті проблеми, бо вони не на часі.

Зрозумівши, що довго дивиться на нього, Майя відвернулася до ректора. Вона згадала, як батько засмутився, дізнавшись про причетність Маскарона до появи замку. Наразі йому довелося оголосити це перед головними міністрами міста. А це означає визнати, що його, досвідченого та сильного чарівника, використали. Після інциденту з Лісаною це має бути ще важчим. Але батько завжди ставив безпеку міста вище за свої бажання чи гордість.

— Вони вже розпитували тебе? — запитала вона Ельдара.

— Вони й так знають про підземелля Арени. Твій батько виклав їм у доповіді. Я тут, щоб показати Цар Самоцвітів.

— Ельдаре, — зауважив професор Семироз, — підійди.

Юнак пройшов повз колони й вийшов на світло. Майя зазначила, як дивляться на нього всі маги за столом: з цікавістю та повагою. Як годиться дивитися на вихідця з великого роду, хай і наполовину нелюда. Все ж таки він перший, хто поодинці обіграв Маскарона. Це не вдавалося нікому протягом п'яти сотень років.

Коли Ельдар закінчив доповідь, він сховав великий рубін у мішечок і став під тінь колон з боку професора Білозора. Батько глянув на Майю і кивнув їй підійти. Він виглядав спокійним, але тим, хто добре його знав, були помітні його напружені плечі та стислі губи.

Поки Майя йшла до столу, міністри розглядали її. Вона ж, своєю чергою, розглядала їх.

Серед гостей сидів Леопольд, Хранитель мудрості — найстаріший літописець у місті. Проста мантія кольору старого жовтуватого паперу приховувала його сухе тіло і сутулі плечі. Борода, заплетена в косу, діставала майже до підлоги. Орест Центавр, Головний ліхтарник — з ордена магів, які стежать за ліхтарями, що утримують навколо Цвіточа бар'єр. Дивлячись на Майю, він задумливо поправив окуляри-півмісяці. Ведагор, Міністр відлуння — присадкуватий лисий маг з козлячою борідкою й оченятами, що швидко бігають. Командує мережею шпигунів по всьому Чарогір'ю.

Решту міністрів Майя раніше в газетах не бачила чи не запам'ятала.

Просто навпроти батька сидів широкоплечий чоловік у темно-сірій шинелі. Його біле волосся зібране в короткий хвіст, густі брови стирчать пензликами в сторони. Великі чорні очі, як у сови, дивляться на Майю уважно і холодно. Недобре.

Відчуваючи, як її пронизують безліч поглядів, вона зненацька підбадьорилася. За довгі ночі у підземеллі гострі погляди стали їй, як вода рибі. Вона інстинктивно розправила плечі, підвела голову. Частина її навіть зраділа повислій напрузі від її присутності. Тінь страху на їхніх обличчях звучала для неї німим компліментом.

Так належить вітати хазяйку тіней.

Майя обірвала думку і відкинула її. Власні почуття її стривожили.

— Велізаре, гадаю, це твоя дочка, — промовив чарівник з бровами-пензликами, ідучи поглядом по всьому зросту дівчини. — І темна княгиня, коронована Маскароном…