Розділ 23. І знову в дорогу

Майя швидко йшла, поки всередині обпалювало від гніву, образи та обурення.

Від неї знову намагаються позбутися! Гаразд, вона могла зрозуміти цю своєрідну турботу батька, але він навіть не спитав її. Сам собі вирішив, а її думку проігнорував, ніби вона знову десятирічна дитина. Начебто знову заважає йому своєю присутністю...

Майя прикусила губу. У підземеллі вона намагалася приховувати свої емоції, підкоряти почуття, щоб вони не могли затьмарити розум. Але зараз відчувала, як її розпирає від бурі у грудях. Ніби їй розпороли дуже стару рану. І всі образи минулого, що душили її багато років, ринули із забутих глибин назовні.

Вона пам'ятала, як у сльозах благала батька залишити її з ним. Пам'ятала, як ночами тихо плакала та кликала його. Навіть знаючи, що він не прийде. Пам'ятала, як змирилася з думкою, що не потрібна йому.

Професор Білозір знав, про що говорив. Є шрами, що не зникають. Але Майї більше не десять. Тепер вона вміла чарівниця. Темна чаклунка. Про себе вона здатна подбати і сама.

Майя завернула до бібліотеки — сюди вона приходила, коли треба було побути в тиші та подумати. Це було одне з найулюбленіших її місць у замку, хай навіть на скляному даху ще півроку тому їй мало не вирвали душу. Пройшовши між книжковими рядами, вона сіла на підвіконня одного з високих вікон і почала розглядати залитий сонцем двір.

Лаура якось сказала їй, що вона не зможе жити як раніше, скуштувавши таку силу і владу. Що не зможе повернутися до минулого життя, пізнавши, як це сидіти на великому троні, поки піддані кричать твоє ім'я. Це було важко визнавати, але Майя справді не уявляла, як житиме далі. Навіть коли в підземеллі в неї бігли мурашки від думок про криваві битви та руйнування, вона знала, хто вона і що має робити. Вона — Темна Княгиня. Хазяйка Тіней.

Але хто вона зараз?

Втікачка. Зраджена та обдурена…

Але не зламана.

Цю війну вона досі може виграти. Все ще може захистити свій дім та близьких.

Позаду почулися кроки. Майя не стала обертатися, і так впізнавши кроки батька. Він зупинився недалеко від неї, проте заговорив не одразу.

— Я робила помилки, не заперечую цього, — обернулася до нього Майя. Батько похмуро дивився на неї. На світлі вкраплення його сріблястої сивини біля скронь грали золотом. — Але уточню, що не жалкую про те, що пішла з ним. Не жалкую про те, чого навчилася у підземеллі Арени. Не жалкую про те, що вирішила боротися за себе та свій дім. Нехай навіть інші мене за це зневажають. Нехай навіть ти засуджуєш мене.

Батько відвів погляд. Він підійшов до вікна, сперся плечем на стіну і схрестив руки на грудях. Через натягнуту темну тканину вона побачила лінію його ключиць і широкі груди. Тепер, коли його тіло не приховувала мантія, вона помітила, як він схуд.

Майя подумала, що вперше з моменту її повернення вони з батьком наодинці.

— Я не засуджую тебе, Майя, — подивився їй у вічі батько. — А хочу зробити для тебе якнайкраще.

— Як найкраще, — вона скривилася ніби у слів виявився гіркий смак. — Знаєш, а Маскарон щиро вірить, що робив для мене як найкраще. І я теж у це вірила…

— Не порівнюй мене з цим чудовиськом, — насупився ректор.

Майя зіскочила з підвіконня і стала перед ним, щоб подивитися йому прямо в обличчя.

— Батьку, ти ж розумієш, що я збиралася йти на битву, — твердо сказала вона. — Я розуміла, що доведеться пролити кров. А тепер місто в небезпеці, і те, чим я хотіла захистити Цвіточ, може його знищити. Тому я не тікатиму від наслідків своїх рішень. І не допущу загибелі свого дому... Нашого дому.

Батько злегка схилив голову, ставши схожим на ворона, що побачив щось нове і ще не вирішив, лякає це його чи цікавить.

— Ти виросла, — раптом зауважив він.

— Це ж добре.

— Ще не знаю, — відповів він з тим самим неоднозначним поглядом. — Як тільки я прочитав про твою втечу в газеті, кинувся в місто тебе шукати. Потім мене викликали до Пожирача Долі на допит. Морган брехав мені, а я дурень, вірив кожному його слову. Мені заборонили втручатися у це розслідування. Я хотів відкрито їм сказати, що вони не зупинять мої пошуки. Але я дуже добре знаю закон. Я мав зробити вигляд, що виконую їхню заборону. Це давало мені більше свободи.

— Розумно, — кивнула Майя. Однією із сильних сторін батька була розважливість. Та риса, якій їй доводилося вчитися, нерідко беручи приклад з батька.

— Я платив інформаторам за будь-які відомості про тебе. Маю визнати, ці чутки мене лякали. Я ніяк не міг уявити тебе на тих страшних і розпусних бенкетах, що влаштовували у вас щоночі.

Майя зніяковіло почухала пальцем підборіддя. І пораділа, що встигла позбутися сукні-кольчуги з оголеними стегнами та шкіряними ботфортами до зустрічі з батьком. Не кажучи вже про макіяж «вирви очі».

— Все було не так страшно, — постаралася вона втішити фантазію батька. — У мене була велика кімната, я не мерзла і не голодувала.

"Поки мене не кинули в камеру підвалу", — подумала Майя.

— Доводилося багато вчитися, вивчати військову справу, повторювати твої уроки бойової магії. Практикувати темне чаклунство. — Ректор скривився, Майя зробила крок до вікна і сперлася рукою на підвіконня. — Подивися на це з іншого боку — я тепер знаю всіх найвпливовіших чаклунів Цвіточа. Знаю їхні слабкості та можливості. Зараз я — твій найкорисніший інформатор, — посміхнулася вона.

— Це мене й лякає, — опустив руки професор Семироз. — Найбільше на світі я хотів захистити тебе від того світу, з яким боровся. Від його жахів та жорсткості. Але зрештою навіть не помітив, що тебе втягнули в пітьму. І не помітив, яким став Северин… — голос батька наповнився гіркотою.

Його біль вколов Майї серце. Вона поклала руку на його плече.

— Так, часом наші близькі виявляються найбільшими незнайомцями, — напружено посміхнулася вона. Ну і як тепер розповісти йому про маму? — Я б теж не запідозрила Моргана. Від нього за бульвар несе блиском та лицарським благородством.