22.2

Спальня мансарди для гостей виявилася невеликою кімнатою з одномісним ліжком, туалетним столиком, шафою та санвузлом із душовою. Майя припустила, що житлові кімнати потрібні академії у разі, коли гості з іншого міста прибули надто пізно, щоби шукати готель, і їм потрібно залишитися на ніч. Батько, як завжди, намагався все продумати.

Майя скинула накидку і впала на ліжко. Кароліна перебралася на подушку і примостилася зручніше. Хоч Майя прокинулася після обіду, день видався неймовірно довгим та виснажливим. Варто було їй заплющити очі, як вона заснула.

***

У заплутаних коридорах підземелля по кутках ворушилися моторошні тіні. Майя бігла, не розуміючи, чому знову опинилася під Ареною. Але їй треба вирватися звідти якнайшвидше. Поки що її не знайшли та не схопили. Вона чула позаду кроки погоні. Монстри дихали їй у спину гнилим крижаним подихом. Намагаючись сховатися, Майя заскочила в якісь прочинені двері й зачинила їх. Та як тільки обернулася, застигла, як укопана.

Вони були скрізь: на ліжку, стінах та шафах. Криваві троянди цвіли по всій кімнаті. З-під них на підлогу струмками текла червона гаряча рідина. Голова закружляла від запаху крові. Опустивши очі, Майя усвідомила, що стоїть у ній по коліна. З горла вирвався крик…

***

Її плеча торкнулися, і Майя забилася, намагаючись вирватися. Часто заморгавши, вона побачила в напівтемряві Ельдара. Він схвильовано схилився до неї.

Майя швидко озирнулася. Вона лежала на ліжку у кімнаті мансарди. На тумбочці поруч горів світильник, який вона забула вимкнути. За широким вікном панувала ніч.

— Чому ти не спиш? — запитала Майя хлопця, сідаючи й протираючи очі. Одяг прилип до спини від холодного поту.

— Тобі снився кошмар. Кароліна покликала мене.

Ельдар сів на край ліжка. Майя яснішим поглядом подивилася на нього. Волосся скуйовджене і сплутане, сорочка поспіхом накинута, він навіть її не заправив. У руках його флакон із темного скла.

— Кошмар… Не дуже пам'ятаю, що мені снилося, — натягнуто посміхнулася вона. Від сну залишився лише гіркий післясмак тривоги та втоми. — Кароліна збігала за тобою аж до вежі? — схаменулась Майя і знайшла очима ящірку, яка стежила за нею з узголів'я ліжка.

— Вона покликала мене ментально.

— Ти вмієш з нею подумки розмовляти?

— Це швидше короткі спалахи почуттів. Я вловив її тривогу.

— Так ви з Кароліною можете викликати один одного у будь-який час, — здивувалася Майя. — Це як мати маленький телефон.

— Телеящірку, — ледь усміхнувся Ельдар.

Майя слабо засміялася і погладила Кароліну. Розумні очі тієї блищали золотом. Ельдар простяг дівчині флакон.

— Випий.

Майя слухняно взяла флакон. Прохолодний відвар на смак виявився гіркуватим, із присмаком м'яти.

— Що це?

— Снодійне, пий.

Ельдар не застібнув верхні ґудзики сорочки, Майя бачила тінь ямочки під його шиєю. Рукави були завернуті до ліктів, і коли він забрав порожній флакон, вона помітила на його зап'ясті безліч тонких шрамів, що вилися по шкірі білими візерунками. Слід від порізів на долоні майже затягнувся. Ельдар сидів так близько, що вона відчувала жар його тіла.

— У тебе температура? — поцікавилася Майя, підтягуючи одяг до підборіддя. Вона так і не зняла сукню, і та дуже пом'ялася. Їй стало ніяково від свого вигляду. — Отрута ще діє?

— Зараз це через її відсутність.

Майя незрозуміло подивилася на хлопця. І наважилася запитати:

— Це дуже боляче — приймати отруту?

Ельдар трохи спантеличено глянув на неї.

— Будь ласка, скажи правду, — попросила вона.

— Залежить від самої отрути. Отруту Вуївра спочатку не відчуваєш, а потім тебе різко кидає в жар, нудить і болить голова. І скільки б ти не дихав, тобі не вистачає повітря. Ти починаєш марити, не розумієш, що реально, а що — ні. Майя, тобі не варто хвилюватися про це, — побачив він, як насупилась дівчина. — Я знав, що робив.

— А потім, коли звикаєш, легше?

— Потім… Потім тіло починає просити ще того, що спочатку відштовхувало.

Майя злякано глянула на Ельдара.

— Так ти зараз…

— Корнелій дає мені зілля, щоб зменшити жагу. Це скоро мине.

Майя підібгала ноги і обняла себе за коліна. Відчуваючи у роті присмак м'яти, вона бачила все довкола, як у тумані. Здається, снодійне почало діяти.

— Мені шкода, що ця отрута тобі завдала стільки болю, — сказала вона, частково маючи на увазі не тільки отруєний клинок. Ельдар якось назвав її своєю особистою отрутою. І, здається, не помилився. Скільки ж разів за ці два місяці він мучив себе, щоб урятувати її?

— Це все позаду, — трохи посміхнувся Ельдар. Трохи зволікаючи, він заправив пасмо, що впало їй на обличчя, за вухо. — Ми в академії, тут ти у безпеці.

«Чи надовго?» — подумала Майя. Вона відчувала, що свідомість її розчиняється, думки стають в'язкими, як кисіль. Повіки стали важкими.

— Ти залишишся? — запитала вона. — Будь ласка, залишся.

Ельдар кивнув, вона посунулася, щоб він міг лягти поряд. Майя інстинктивно потяглася до тепла його тіла. Вона притулилася до нього, вдихнула його запах — від нього пахло милом, хвоєю та чарами. Свідомість Майї спливала, і вона чіплялася за реальність, не бажаючи розлучатися з присутністю Ельдара. Він м'яко, наче пір'їнка, провів великим пальцем по її вилиці. Вона заплющила очі, концентруючи всю увагу на його дотику.

— Майя, — Ельдар акуратно прихопив її підборіддя і підняв обличчя дівчини до себе. Майя сонно глянула на нього. Тіні лягали на його обличчя, окреслюючи високі аристократичні вилиці, м'яку лінію губ. З-під напівзакритих повік він дивився на неї очима, сповненими ніжності та занепокоєння. — Я боявся, що втратив тебе. Боявся, що більше не побачу.

— Я теж, — шепнула Майя, перш ніж впасти в темряву.

***

Сон був спокійним та затишним. Крізь завісу блаженного забуття вона відчула, як хтось погладив її по плечу. Щось невиразно пробурчавши, Майя глибше закопалася в ковдру. Але дотики були наполегливими. Хтось провів рукою по її щоці, що виявилося дуже приємно, потім торкнувся її губами.