21.2

— Думаю, мені не варто пояснювати, щоб ти йшов геть, — грубо промовив професор Семироз.

— Професоре Семирозе, ми розуміємо ваші почуття… — примирливо подав голос командир Касс.

— Дуже сумніваюся, — блиснув очима на нього чарівник.

— Ми не хочемо з вами битися, — сказав командир, виймаючи білу хустку з кишені та витираючи зморшкувате чоло. Його густі вуса нервово тремтіли. — Професоре Семирозе, ви знаєте закон, — сховав хустку пан Касс. — У світлі останніх подій ми маємо забрати вашу дочку для розслідування.

— Моя донька залишиться в Академії, — відрізав ректор.

— Це зрада? — насупився командир.

— Ще і яка, — з презирством глянув на Моргана ректор. — Як ти посмів, Северине? Як насмілився брехати мені?!

Командир з побоюванням зиркнув на мага Ковена. Майя подумала, що пан Касс міг і не знати про експерименти мага та його тортури над нею. Все ж таки він був звичайною людиною, без магії. Він керував Пожирачем Долі, але Морган був вищий за нього за статусом, як представник самого Ковена.

— А що я зробив не так, Велізаре? — зігнув брову маг. — Я спіймав темну княгиню і мені треба було дізнатися про плани її покровителя. На жаль, нашим ворогом виявилася твоя дочка, але чи моя це вина? Ти знаєш, як ми робимо з темними чаклунами.

— Ти мусив сказати мені!

— І дозволити тобі заважати розслідуванню? Ти знаєш закони. Ми, витирачі, зберігаємо закон, вбиваємо заради закону і робимо ще безліч огидних речей заради закону. Ти сам мене навчав цього. Вчив полювати. І багато чого гіршого. Чи забув?

Велизар здригнувся. Майя глянула на батька. Він стояв з таким обличчям, ніби його знудить кров'ю. У голові Майї промайнули ті деякі вечори, коли батько приходив додому таким, наче хтось відірвав від нього шматок і залишив десь там, у темряві ночі. Батько сідав за стіл, його скляний погляд дивився кудись у порожнечу. Мама посилала Майю спати, а сама йшла до чоловіка. Сидячи на сходах, Майя, що причаїлася, бачила, як мама обіймає батька і тихо співає. Він притискався до неї, як дитина, ховаючи обличчя в її золотаво-каштановому волоссі. Так вони могли сидіти годинами, доки Велізар не засинав.

Тоді Майя здогадувалась, що мама якимось чином його зцілювала. Ось тільки дівчинка ніколи не розуміла від чого.

— Я не забув, Моргане, — відповів Велізар. — І ти не забувай. Адже це все чекає на тебе.

— Ти осліп від гніву, але тобі варто було б намагатися виправити свої помилки. Спіймати темного князя було твоєю роботою. Він був у тебе під носом. Ти звинувачуєш мене, але що ти за батько, якщо не помітив, що твоя дочка впала в пітьму?

Ректор зблід. Майя побачила, як його очі спалахнули, рука сильніше стиснула меч.

— Темрява від темряви різниться, Моргане, — холодно помітила вона, перш ніж батько кинувся вперед. Маг подивився на неї трохи здивовано. Мабуть, він не сподівався, що вона посміє з ним заговорити. — А що ти за лицар, який мучить і вбиває слабших?

— Смієш судити мене? Та ким ти себе уявила, темна відьмо? — зневажливо дивився він на дівчину.

— Верховний Ковен знав про існування Маскарона завжди, — випалила Майя. — Знав, чому спалахнула війна п’ятсот років тому. Але йому ніколи не було діла до Цвіточа на краю королівства. Місцеві чарівники самі протистояли чаклунам і всім напастям лісу. Тут навіть магічної академії не було, доки Велізар Семіроз не змінив цього. А ви згадали про це місто лише тоді, коли від нього повіяло наживою.

— Треба ж, яка ти балакуча, коли тебе не катують, — примружився Морган. — Та тільки хто повірить паршивій чаклунці, що осквернила себе пітьмою.

— Замовкни! — прогарчав ректор, затуляючи свою дочку.

— Коли вже заговорили про брудну білизну кожного, — подав голос Ельдар, — ти, Моргане, зацікавлений у цій війні не менше, ніж Маскарон.

Маг Ковена гостро глянув на Ельдара.

— Правду кажуть, що демонам нема віри. Дійшли чутки, що ти бився з магом у масці. І я щиро не розумію, чому ти зараз стоїш по той бік воріт. Пам'ятається, у нас з тобою була угода, напівкровка. Я дав тобі свободу, а натомість ти зобов'язаний працювати на мене.

— Коли я прийшов до тебе, я вже був вільний, — сухо нагадав Ельдар. — І був потрібний тобі набагато більше, ніж ти мені.

— А тепер ти ганьбиш свій рід, стоячи на боці ворога. Ти захищаєш темного князя, коли твій предок боровся з ним.

— Що тут сказати, — Ельдар глянув на Майю і посміхнувся. — Цей темний князь симпатичніший за минулого.

Серед вартових пройшовся смішок. Але тут же вщух, коли Морган послав у той бік гнівний погляд. Майя наново оглянула натовп воїнів. І раптом у неї закралася підозра, що те, що вона прийняла за ворожнечу, насправді сум'яття.

Багато вартових знали батька. Знали його заслуги перед містом. Можливо, вони самі хотіли уникнути бою, адже крім знаменитого витирача по той бік арки стояв ще Яхонт Червоний. І його здобутки навіть у юному віці стояли на слуху у всього Цвіточа.

— Дивлюся, тут зібрався парад зрадників усіх мастей, — промовив маг Ковена, схиливши голову подібно до хижого птаха. — Якщо слова не допомагають, справа за кров'ю. Схопіть темну княгиню! Інших можете вбити!

Страж поряд із Морганом підняв меч. З клинка зірвалося вітрове лезо і полетіло до воріт Академії. Майя інстинктивно подалася вперед відбити атаку, але тут заклинання наче натрапило на невидиму перешкоду і зрикошетило назад. Воно повернулося прямо в груди воїна і відкинуло його назад так само легко, як набиту соломою ляльку. Якби не був страж у плащі з магічним захистом, його розрізало б навпіл.

Морган навіть не обернувся на збитого з ніг воїна і лише невдоволено скривив губи. Майя дивилася на арку воріт, простір у ній трохи тремтів, як потривожене павутиння. Вона глянула за Завісу і тепер тільки помітила тонкий, ледь помітний заслон в проході воріт. Бар'єр.

Вона забула, що після трагедії зі смертю її однокурсниці батько активно зайнявся підвищенням безпеки академії. Він витратив велику суму з бюджету Тайлогос на нові охоронні заклинання. Ось навіщо він сказав Люсі відчинити тільки сталеву браму. Щит лишився.