Розділ 21. Віч-на-віч з ворогом

— Вони прийшли раніше, ніж я очікував, — спохмурнів Ельдар. — Я думав, що у нас є доба.

Кароліна визирнула з-за коміра накидки Майї, перестрибнула в руку хлопця і тривожно подивилася на нього.

— Припускаю, чутка про твою сутичку з Маскароном просочилася в місто надто швидко, — напружено зауважив професор Білозор.

— Сутичку з Маскароном? — перепитав ректор. Він усе ще запитально дивувався на всіх трьох. — Та поясніть же, якого дідька тут відбувається?!

Майя мовчала. Пальці її похололи. Вона мимоволі стиснула долоню зі шрамом, що занив від думки про хижі пташині очі.

Морган тут. Біля воріт Академії. Він прийшов по неї.

— Це довго пояснювати, професоре Семироз, — сказав учитель. — Зараз нам треба сховати леді Майю від Моргана.

— Він останній виродок, але не дурень, — заперечив Ельдар. — Якщо ми пустимо варту, вони обшукають тут кожен закуток. Ми не встигнемо прибрати всіх слідів перебивання Майї в замку. А якщо не пустимо — зрозуміють, що Майя тут.

— Навіщо взагалі усі ці складності? — дивувався професор Семироз. — Я скажу Северину, що сам допитаю свою дочку і передам йому звіт. Він зрозуміє мене і піде на поступки.

Майя звела погляд на батька. Краєм ока вона бачила, як завмерли Ельдар і професор Білозір. Обидва напружено глянули на неї.

— Що Морган тобі сказав про мою втечу? — запитала вона. Її відпрацьований голос пролунав спокійно та холодно. Ніщо в ньому не видало жах, що зростав в її грудях.

— Він сказав, що допитував тебе, але ти відмовлялася говорити без мене. Тоді він послав по мене, але ти вже втекла.

Майя спохмурніла. Як вона й думала, батько не знав про Моргана. І це було почасти добре — незнання захищало його. Якби він пішов проти закону, Майя не могла б спати ще й від думок, що її батько замкнений у в'язниці. А так весь цей час вона стежила за ним через новини у газетах. Там згадували безліч допитів, на які з'явився чарівник Семироз. Але навіть якщо на ньому застосували зілля правди, він залишався поза підозрою.

— Ти знав, що Морган приховує майстерню проклять? — запитала Майя. — Чи знав, що він приїхав до міста знайти Армію Тварюк і використати її для цілей Ковена?

Професор Семироз глянув на неї з непроникним обличчям. І це виявилася досить виразна відповідь.

— Ти знав.

— Він казав, що Ковен доручив йому розвивати магічні заклинання для війни. А якщо ми маємо справу з монстрами стародавніх сил, потрібно використовувати найгірші знання про темну магію.

— Але ж він випробовував їх на живих людях! В'язнях!

Професор Семироз стояв похмуріший за громову хмару.

— Я не казав, що згоден з усім, що робить Ковен. Та витирачі завжди були їхньою брудною зброєю.

— А щодо Армії? — пильно дивилася в обличчя батька Майя.

— Про плани на Армію Северин мені прямо не говорив, але я здогадувався. Цілком передбачувано, який інтерес у Ковена до цілого війська майже непереможних чудовиськ. Оскарія зараз у хиткому становищі. А війна — швидкий спосіб дістати наживу для королівства.

— А що при цьому загине багато самого народу, Ковен не дуже хвилює, — з відвертою зневагою зауважив Ельдар.

— Досить переконати людей, що вони борються за велику мету і пообіцяти багатства, — кивнув ректор, проте тон його прозирав огидою. — Чому, ви думаєте, піднято такий ажіотаж навколо Цвіточа та погрози повернення монстрів минулого?

Майя подумала, що батько сам десятки років був тією каральною рукою і був змушений полювати на темних магів. Так, він захищав свій дім. Підтримував порядок і закон. І все ж таки він відмовився від місця у Верховному Ковені, і як здогадувалася Майя, бо не довіряв його представникам.

Закусивши губу, вона напружено почала думати, що повинна сказати батькові. Тепер вона не мала часу пояснити йому все, що трапилося в ніч її втечі. Але перш ніж вона зібралася з думками, Ельдар зробив крок, став поруч з нею і суворо подивився на ректора.

— У нас немає часу вам розповідати, професоре Семироз. Те, що вам треба знати — Морган катував вашу дочку. Тими прокляттями, що створив у своїй майстерні. Навряд чи зараз він дозволить вам залишити Майю біля себе.

І знову чародій в приголомшенні завмер. Його очі розширилися від непідробного жаху.

— Майя, це правда? — звернув на неї погляд професор Семироз. Від його тону у Майї стислося серце.

Вона трохи кивнула. Чоловік похитнувся, наче йому дали під дих. Але гірше стало, коли його обличчя спотворив біль. Майя впізнала це почуття. Так ножем входить правда в саму душу, коли дізнаєшся про зраду того, кому вірив.

Декілька секунд професор Семироз стояв нерухомо. Зараз найбільше у світі Майї хотілося втішити його. Але раптом він підняв обличчя, яке втратило всі почуття. Погляд чорних очей потемнів ще дужче. Наче в ньому відкрилася найглибша і крижана безодня.

Нічого не кажучи, чародій підійшов до однієї з шаф, ключем відварив дверцята і Майя побачила мечі, алебарди й кинджали всіх розмірів, що висіли на стінах. Батько взяв один із найдовших мечів і швидко попрямував до виходу. Професор Білозір заступив йому дорогу.

— Погана думка, — спішно сказав він. — Спробуєте зараз убити Моргана, і на вас нападе цілий загін вартових.

— З дороги, Корнеліє, — ректора не дуже переконав аргумент.

— Ви не повинні… — домовити вчитель не встиг. Професор Семироз безцеремонно штовхнув його і стрімко вийшов із кабінету.

Декан поправив окуляри й злякано повернувся на хлопця.

— Я підтримую його, — сказав Ельдар. — І прикрию від тих, хто спробує йому завадити.

— Ельдар, ні! — обурився декан, але той вже взяв із колекції зброї не менш маленький меч і швидко вийшов із кабінету.

Професор Білозір не стримав стогін, накривши обличчя рукою.

— Леді Майя, — з благанням подивився він на дівчину. — Вони роблять велику помилку! Якщо ми влаштуємо перед академією криваву бійню, все місто озброїться на нас!