20.2

Таймер чомусь заглючив, то проду вийшло опублікувати тільки зараз.

_______________

З двору професор Білозор провів їх у медичне крило. Майя пробігла поглядом по стелажах, де стояли пляшки з різноколірними рідинами, мішечки з бирками, шкатулки з медичними рунами й інгредієнти, що дивно ворушились в каламутних колбах.

Вчитель поцікавився, чи потрібна допомога Майї, але та запевнила, що вона в порядку. Краще нехай подбає про Ельдара. Вона тільки спитала, де можна попити, професор показав на шафу біля дальньої стіни. Знайшовши склянку та глечик з питною водою, дівчина вгамувала спрагу і стала наповнювати дві склянки. Вона чула голоси Ельдара та професора Білозора у сусідній палаті.

За час, що прожила у підземеллі, Майя навчилася прислухатися до кожного шереху та кроку. Її почуття поступово загострилися, як у звіра, який опинився у ворожому дикому лісі. Тому вона розібрала тихий голос Ельдара.

— Я не вбив його.

— Значить, місто ще в небезпеці?

Майя взяла тацю і поспішила до палати.

— У небезпеці, — сказала вона, поставивши тацю на тумбочку біля ліжка, де сидів Ельдар. — Маскарон збирався викликати Армію найближчим часом.

— Хоч мені дуже хочеться почути, що трапилось у підземеллі, — заговорив декан, — це зачекає. Вам обом потрібно відпочити. У всіх нас була весела ніч, а важливу інформацію краще споживати на свіжу голову.

Дівчина глянула на Ельдара. Чому він промовчав про те, що це вона не дала йому вбити Маскарона? Тепер його обличчя, як і в тронному залі, було непроникним. Вона не могла зрозуміти його думки.

Він узяв принесену нею склянку води та швидко осушив. Декілька крапель стекло по його шиї. Вчитель готував щось у чашці на столі. Піднявши руку над рідиною, він нагрів її заклинанням. Над чашкою піднялася хмара пари.

Майя сіла на ліжко і здригнулася, коли її долоні торкнулася кігтиста лапка. Кароліна підповзла до неї, стурбовано моргаючи золотистими очима. Дівчина погладила її, зелена ящірка притиснулася до її долоні.

— Це на відновлення сил, — професор Білозір простяг їй чашку з напоєм, де переливався сріблястий порошок. Майя принюхалася і, впізнав зілля з пилком місячноцвіту, випила його.

— Дякую, — сказала вона, подивившись на вчителя, а потім на Ельдара. — За все вам дякую.

— Ми раді, що ви знову з нами, — посміхнувся професор Білозір. — Хтось же має тримати в вузді цю червоно-руду бестію, — покосився він на юнака. — Знали б ви, де я його у місті застукав.

— До мене доходили чутки, — кивнула Майя, скосивши погляд на Ельдара.

Той пив уже другу склянку води і ледь не подавився, розплескавши трохи на простирадло.

— Я був на завданні, — заявив він, витираючи губи тильною стороною долоні.

— Упевнений, леді Майя охоче послухає тебе завтра. Нам усім доведеться багато чого пояснювати завтра, — напружено сказав професор Білозір. — Тож відпочиньте решту ночі.

Майя позіхнула. Тепле зілля розслабило її. Тепер, опинившись в безпеці, вона відчувала, як утома в тілі збільшилася вдесятеро. Вона все ще тримала вінець у руці. Завтра вона його знищить разом із клятвою. З цією думкою вона опустилася на ліжко, і варто було торкнутися подушки, як дівчина впала в глибокий сон.

Її розбудив легкий дотик до плеча. Цього вистачило, щоб Майя підірвалася, готова рвати й ламати будь-якого ворога. Вінець злетів з краю і дзвінко стукнувся об кам'яну підлогу. Кароліна зістрибнула з її колін.

— Тихіше, тихіше, — примирливо виставив руки вперед професор Білозір. Він підняв срібний убір, поки Майя розгублено озираючись і намагалася згадати, де вона. — Не вважайте за грубість, що перериваю солодкий сон, Ваше ... ем ... Як вас правильно величати? Лиходійство?

Майя часто заморгала, намагаючись струсити залишки сну. Потім оглянула палату зі склепінчастою стелею, ліжками та шафами з інгредієнтами. Помешкання заливало денне бліде світло. Настінний годинник показував за полудень.

— Ох… — тільки й видихнула вона, згадуючи фатальні події ночі. Вона справді більше не в підземеллі Арени! Не під владою Маскарона! — Ельдар? — тривожно запитала вона, побачивши пом'яте порожнє ліжко по сусідству.

— Не хвилюйтеся за цього пройдисвіта, — відмахнувся професор Білозір, продовжуючи розглядати її вінець. Він постукав кісточкою пальця по чорному алмазу. — Дорога річ. Я таких багатств у руках ще не тримав. — Він повернувся до Майї. — Я відправив Ельдара у вежу, переодягнутися і привести себе в порядок. Щойно виштовхав звідси. Сказав, що замість того, щоб на вас голодно дивитися, краще б подбав про свій людський образ.

— Значить, йому краще, — видихнула Майя. Раз професор Білозір так легко його відпустив, з Ельдаром все добре. Вона зміряла вчителя пильним поглядом. — Ви знали? Знали, що він задумав сам вирушити до Маскарона? Знали, що він труїв себе отрутою Вуївра?

— Він розповів мені незадовго, як вирушити до підземелля, — кивнув цілитель, повертаючи їй вінець. — Я вважав цей план надто безрозсудним. Але ж ви знаєте Ельдара. Йому якщо щось у голову стукне, то його ні полчище тролів не зупинить, ні магічний нашийник, — усміхнувся чародій.

— Про що він тільки думав, йдучи на це божевілля? — похитала Майя головою.

— Він думав про вас.

Вона напружено глянула на професора. У його круглих чорних окулярах вона побачила себе. А точніше, свої темні кола під очима від розмазаної туші. І потішилася, що Ельдар у себе в вежі, тому що їм обом доведеться повернути собі людський вигляд.

— Що ж, його план спрацював.

— Не до кінця, — заперечив учитель. — Він же хотів убити Маскарона.

Схоже, Ельдар розповів професорові про минулу ніч. Майя відвела погляд.

— Це я завадила йому, — зізналася вона. — Там, у підземеллі, я нічим йому не змогла допомогти. Взагалі, коли він хотів убити Маскарона, я злякалася і розплакалася, — вона криво посміхнулася. — Не дуже по-княжому.

— Що ж, зате по-людськи.