19.2

Голова гула від удару, але наказ вимагав тіло діяти. Не в змозі чинити опір, дівчина направила вогняне вістря в горло Ельдара. І замахнулася.

— Стій!

Тіло різко застигло. Вістря ледве дістало жилку, що пульсувала, на шиї хлопця. Тільки тоді Майя усвідомила, що у залі панує гробова тиша. Глядачі здивовано дивилися на княгиню та її супротивника. Ніхто не розумів, чому став свідком пів хвилини тому.

Маскарон зійшов з помосту. Майя побачила, що на ньому немає обличчя. Він глянув на розбитий хорос, потім пронизав лютим поглядом княгиню, вочевидь про себе лаючи її на чім світ стоїть, і зупинив увагу на Ельдарі.

— Ти програв, — попри злість в очах, голос мага був пронизаний непорушним холодом, наче товстий шар льоду лісового озера. — Ти не можеш далі боротися.

Королева Неблагих, у чиїх руках залишався ритуальний ніж, звернула котячі очі до хлопця.

— Яхонт Червоний, ти продовжуєш бій чи визнаєш поразку?

Майя хотіла обуритися, що бій не закінчено й Ельдар може битися з нею. Але хлопець торкнувся її стегна. Вона глянула на нього, і її нутрощі обдало морозом.

— Вибач, — видихнув він і подивився на мага. — Досить. Я визнаю програш.

— Ні! — вигукнула Майя, але її голос потонув у тріумфальному реві натовпу.

***

Майя стояла перед Маскароном біля трону. Той похмуро дивився на неї. У зелених очах — шалений гнів. Чоловік ступив до неї, схопив за плече і стиснув так сильно, що дівчина скривилася.

— За матір'ю поспішаєш? — промовив Маскарон так, щоб чула тільки вона. Від злості його голос віддавав різкою сталлю. — Я забороняю тобі шкодити собі, якщо тільки я не велю тобі це зробити.

Майя промовчала. Вина та страждання переповнювали її душу. Краєм ока вона бачила, як лицарі-фейрі в чорних обладунках підвели Ельдара до підніжжя помосту і поставили на коліна.

— А тепер повернися на трон. Справжні веселощі тільки розпочинаються. Так, Яхонт Червоний? — обернувся маг до Ельдара. Маскарон стискав у руці ритуальний кинджал. Він вказав вістрям на хлопця. — Поки цей клинок у моїх руках, твоє життя належить мені.

— Сам заколеш мене?

— Думаєш, я такий милосердний? — хмикнув маг. — Знаєш, чого давно не вистачає при моєму дворі? Блазня, який міг би мене потішити. А ти, мабуть, один із небагатьох, хто вміє мене повеселити, — розтяг губи маг. — Принесіть моєму особистому блазню ковпак!

Жовна Ельдара смикнулися. Наказ швидко виконали, одягнувши на голову хлопця червоний ковпак із дзвіночками.

— У тобі дуже багато гідності, — зміряв його поглядом маг. — Блазням воно не потрібне. Я наказую тобі танцювати.

Натовп підтягувався до престолу. Усі хотіли подивитися на Яхонта Червоного, змушеного танцювати.

Тіло хлопця нагадувало натягнуту тятиву лука, що тремтіла після пострілу. Темно-червоне волосся переливалося кривавим, поки дзвіночки ковпака подзенькували. Очі Ельдара ніби жили окремо від тіла, погляд кидався на всі боки, ніби у тварини, що потрапила в пастку і готова відгризти собі лапу, аби тільки звільнитися. Рухи юнака були правильними, але надто стрімкими, в них читалася злість і розпач.

Ельдар танцював, а придворні сміялися та улюлюкали.

— Надто просто, — невдоволено зауважив Маскарон. — Знадобиться багато часу, щоб стомити його. Хлищіть його, поки він танцює.

Прив'язана наказом до трону, Майя стежила, як інкуб вийшов уперед із хлистом у руці. Червоні смуги пролягли по спині та на грудях хлопця.

Майя відвернулася, не в змозі це бачити.

— Дивись, — наказав їй маг. — І звикай. Тобі доведеться часто на це дивитися.

Вдих Майї був такий різкий, що більше скидався на вигук. Але вона розгорнулася і почала дивитися на Ельдара, що танцював, і нові криваві смуги на його тілі.

Вона відчувала, як Маскарон стежить за її обличчям. І розуміла, що з кожним ударом він карав насамперед її.

— Подобається? — запитав маг. — Тепер бачиш, яку жалюгідну істоту ти надумала любити?

— Мені шкода.

— Просиш помилувати його?

— Мені не його шкода, а тебе. — Майя обернулася до Маскарона і подивилася йому в очі. — Бідолашний, бідний Аллан. Ти так і залишився бранцем минулої війни. Ти загруз у своїй ненависті та злості. У них ти й згниєш. Війна не звільнить тебе. Тебе ніхто не звільнить. Ти не отримаєш чого бажаєш.

Майя бачила, як почервоніло обличчя мага. Як застелила погляд пелена гніву, а кулаки стиснулися. Йому знадобилося кілька секунд, щоб прийти до тями.

— Дурне дівчисько. Невже й досі не бачиш, що я вже отримав усе, що хотів. У тому числі тебе, — примружився маг, провівши пальцями по вилиці Майї. — Ти ж не забула, що не людина. У нас попереду сотні років, Майя. Сотні років ти підкорятимешся будь-якому моєму слову.

Майя сильно стиснула підлокітники. Маскарон помітив це і посміхнувся солодкою, як медовий пиріг, посмішкою.

— Отак, моя маленька відьма. Знай своє місце. Тобі варто думати, як заслужити мою прихильність, ніж чинити опір своїй долі. І, може, я пробачу тебе за любов до мерзенного напівкровки. — Він відвернувся і наказав слугам подати йому кубок білого вина. Коли наказ виконали, він звернувся до натовпу: — Сьогодні, мої дорогі піддані, ви стали свідками нашої великої перемоги! Останній Яхонт Червоний поневолений! А значить, незабаром і все місто буде в наших…

Чарівник запнувся, здивовано глянувши у свій кубок. Серед бурштинової рідини розпливалася червона пляма. Ще одна червона крапля впала в кубок.

Майя здивовано глянула на Маскарона. А точніше на кров, що потекла з його носа. Чоловік витер її рукою, розмазавши над губами, і спантеличено дивився на забруднену долоню.

У цей момент Ельдар перехопив хлист рукою і смикнув інкуба, який тримав руків'я, на себе. Одним ударом в щелепу він повалив демона на підлогу. Помітивши це, Маскарон випустив кубок, схопив кинджал і вигукнув хлопцю впасти на коліна.

— Твоя магія марна, — скинув капелюх блазня Ельдар. — Виставу закінчено.