Розділ 19. Вистава закінчена

Крок ... Ще крок ...

Ноги несли Майю вперед з тією ж невблаганною силою, як захоплює у свою безодню море. І як Майя не чинила опір, не могла зупинитися. Тіло її покірно виконувало наказ, поки від жаху легким не вистачало повітря.

Стискаючи в руці чорний меч, Майя стрімко йшла вбити того, чиїм життям найбільше дорожила на світі.

Вона стала навпроти Ельдара. Їй коштувало чималих зусиль підняти погляд та зустрітися із синіми очима. Обличчя юнака зблідло, здавалося, в ньому не залишилося ні кровинки. Але якщо Ельдар і був здивований її діями, то майстерно це приховав. І натомість тільки міцніше стиснув меч.

— Серйозно? — підняв хлопець почорнілий від злості погляд до Маскарона. — Ти ховаєшся від мене за спідницею?

— Я вірю у силу моєї Княгині. Вірю, що вона дасть мені перемогу. То чому ж не довести це зараз?

Ельдар промовчав і глянув на Майю. За його виразу нічого не зрозуміти.

Але Майя собі все усвідомила. Зараз почнеться покарання. І не важливо чиє — її чи Ельдара. І те, й інше для неї — кінець.

— Моя Княгиня, спрямуй на Яхонта Червоного найстрашніші заклинання, яким я тебе навчив. Використай всю свою силу, не шкодуй ні краплі! — владно наказав маг.

Майя одразу зірвалася з місця. Спідниця сукні-кольчуги мала по обидва боки розрізи й анітрохи не завадила дівчині швидко помчати в бій. Чорний клинок блиснув отруйно-зеленим блиском.

Брязкіт схрещених мечів рознісся луною як грім. На мить зала для Майї зникла. Вона невідривно дивилася на Ельдара, який застиг перед нею. За довгий час вона вперше бачила його так близько. Побачила, як він схуд, наскільки глибокі його тіні під очима, як покусані губи. І як так само насичений і глибокий синій колір у його очах навіть у люті.

Опинившись до нього так близько під товщею жаху і розпачу в серці Майї спалахнув забутий вогник щастя — колись він завжди запалювався в ній при погляді на Ельдара. Завжди теплий, променистий та бентежливий. Але цього разу вогник швидко згас. Власне тіло відштовхнуло її від Ельдара, і вона знову стояла у величезній холодній залі. Майя направила клинок уперед, вигукнула заклинання і з вістря зірвалася чорна блискавка.

Ельдар розсік закляття мечем, блискавка пішла у стіну. Почувся гуркіт, на підлогу посипалися шматки слюди та мармуру. Юнак глянув на димні сліди в стіні та здивовано повернувся до Майї. Такий удар повалив би й велетня.

З помосту почувся задоволений смішок. Маскарон із неприкритим задоволенням стежив за поєдинком. Він перевів погляд з Майї до Ельдара і в його очах завмер голодний інтерес. У них так і читалося запитання до Яхонта Червоного: який твій наступний хід, дурненький хлопчисько?

Майя розуміла, про що мовчав маг. Про що мовчали всі вони троє. Маскарон дав Ельдару зрозуміти: навіть своєю смертю я заберу в тебе набагато більше, ніж ти в мене.

Вигляд самовдоволеного лиця мага розлютив Майю настільки, що витіснив жах. Вона обернулася до Ельдара і побачила сумнів на його обличчі.

— Жалюгідний напівкровка, ти б'єшся не на повну силу, — обурилася вона. Їй хотілося сказати йому зовсім не це. Їй хотілося вигукнути «Пробач!» або «Я цього не хочу. Не хочу тебе поранити!» Але наказ Маскарона відігравати роль Темної Княгині зв’язав їй язик. Однак це не означало, що вона не могла бути чесною. — Я вб'ю тебе. Вб'ю і ніщо мене не зупинить. Я поведу Армію Тварюк, зруйную це місто і зруйную ліс твого батька. Мої монстри зруйнують усе, що тобі дорого. Візьмуть твій народ у полон. Їх катуватимуть і продаватимуть.

Майя говорила рівно, голос її віддавав сталлю. Вона лише сподівалася, що Ельдар зрозуміє, що це не погроза, а попередження. Що вона справді все це зробить. І не важливо, по своїй волі чи ні.

Ельдар стиснув губи, але не зрушив з місця. Майя спохмурніла.

— Ти чуєш мене, Яхонт Червоний? — цього разу в її голосі змішалися біль та розпач.

Вона знову кинулася в атаку. Вони схрестили мечі.

— Ти все ще під владою договору? — раптом запитав Ельдар.

Майя скривилася.

— Це не важливо. Бийся зі мною серйозно!

— Я не брехав тобі, — несподівано палко вимовив Ельдар. — Ні тоді, ні зараз! Я пам'ятаю, що тобі обіцяв!

— Обіцяв?

— Там, у музеї, перед картиною минулої війни я дав тобі слово.

Майя застигла. Перед очима з'явилося величезне полотно: три вершники — Великих Заклиначів — мчать на чаклуна в чорному обладунку.

Стратос — найжорстокіший Темний Князь за історію Чарогір'я. Його обрав Маскарон для руйнування та хаосу. І він сповна виправдав надії свого покровителя, обернувши гірський край у справжнє пекло. А тепер Маскарон обрав її.

— Ти цим не станеш, — Майя повернулася до Ельдара, який уважно спостерігав за нею. Він зробив крок і опинився між дівчиною і картиною, закривши фігуру чорного чаклуна. — Я не допущу цього.

Дівчина напружено смикнула краєм губ і знову глянула на картину за його спиною. В історії героям завжди важко боротися із Темним Князем. Ще складніше, якщо Темний Князь близька людина. Але як боротися, якщо Темний Князь це ти?

— Правильно. Якщо що, герой Яхонт Червоний повинен мене зупинити, — нервово хихикнула вона.

— Я пам'ятаю. — Майя гірко посміхнулася. — Все пам'ятаю. — Їй знадобилося зібрати всю волю, щоб вимовити таке: — Запам'ятай і ти, що я щойно сказала. Ти будеш першим, кого я вб'ю, але не останнім. Я все зруйную, тисячі загинуть. Так що бійся зі мною, як Яхонт Червоний!

Бийся зі мною, як з ворогом! Не смій програвати! Не смій! Благаю! Заради мене…

Майя відскочила і спрямувала руку на Ельдара. З її долоні зірвалася вогненна стрічка і мало не полоснула парубка по плечу. Дівчина занесла меч і знову пішла у напад.

Час втратив рахунок. Майя не знала, скільки вже кружляла з Ельдаром по залі. Скільки разів він відбив її атаки, скільки разів ухилився від прокльонів. Натовп вив і улюлюкав. Кричали княгині рубити Червоного. Тим часом весь поєдинок повторювалося одне й те саме: Майя нападала — Ельдар відбивався. І жодного разу не спробував напасти у відповідь.