Розділ 18. Гра в маски

Спустившись у довгий коридор з безліччю дверей, Ельдар вловив музику і голоси в глибині тунелю. Пішовши на звуки, він вийшов до великої зали з товстими колонами. Навколо лунали клуби диму, іноді в них проступали силуети рук та обличчя. У залі танцювали жінки різного ступеня наготи, на їхніх шиях стукотіло намисто з черепів птахів, сухих гілок та дорогого каміння. Поважно ходили чаклуни в мішкуватих мантіях, реготали рум'янолиці сатири й бородаті лісовики за столами.

Від запаху крові, гнилі та паленого цукру в Ельдара запаморочилося у голові. На столах у кришталевих кубках кипіли отруйно-червоні напої. Деякі плоди стискалися, наче живі серця, інші поблискували від гострих шипів або спливали слизом. Ягоди та фрукти лежали горами на срібних блюдах.

Оркестр із привидів грав на піднесенні у центрі зали. Білі рукавички ковзали в повітрі інструментами, і простір заповнювала меланхолійна музика. Біля піраміди з келихів шампанського стояли дві відьми у витончених гіпюрових сукнях. Щоразу, коли одна з них сміялася, з її рота виповзав чорний павук і сповзав по руці на стіл.

Ельдар бачив на обличчях відвідувачів маски з черепів, моторошні гримаси або непроникні вуалі. Неподалік один чаклун у дорогій шинелі відклав на стіл просту чорну маску на пів обличчя. Хлопець непомітно схопив її, одягнув і пішов у гущу натовпу.

Під стелею в хороводі кружляли жінки з довгим, різнобарвним волоссям і тонкими, кістлявими руками. Якийсь п'яний маг із носом у бородавках намагався непристойними жарти розсмішити дріаду в наряді із сухого листя. У її порожніх очницях звивалися черви. Дві яскраво-жовтогарячі коси контрастували зі шкірою кольору кори.

Ельдар сповільнив крок. Крізь туманні клуби проступив темний силует. Його чорні крила здіймалися вгору і пускали на стіну величезні тіні, як чорні вітрила. Гострі шипи смертоносно блищали у світлі зелених вогнів. Трон.

Пройшовши до п'єдесталу, Ельдар завмер перед першими щаблями піднесення. Престол поєднував у собі стільки ж небезпечно гострих кутів, скільки величі, як скеля, що розбиває хвилі. Але крісло порожнє. Княгині на місці не було.

Ельдар спробував уявити Майю на такому жахливому троні. І не зміг. Майя, його Майя, надто тендітна та невинна для такого місця. Вона ніяк не поєднувалася з грубістю холодного каменю і виглядала б там так само дивно, як пролісок у пустелі.

Як їй було тут останні місяці? Серед цих тварин і чудовиськ, яких вважали наймерзеннішими й порочними виродками навіть за мірками лісового народу. А лісовий народ не вирізнявся жалістю. Але навіть монстри найтемнішої хащі здригалися від деяких чуток, що доходили до них з глибин цього підземелля.

«Майстер і Її Темність тут…» — долинув шепіт серед васалів.

З іншого боку зали стало видно метушливий рух. Чаклуни і демони розступалися і схиляли голови, пропускаючи дві темні постаті.

Ельдар приріс до землі, коли краще роздивився тих, хто йшов: дівчину в темному вбранні й високого мага в масці. Княгиня тримала Маскарона під руку. На її голові виблискував тризубий вінець, а дівоче обличчя виражало не більше нерухомого лику супутника.

Від їхнього вигляду разом Ельдара ніби пробило блискавкою. Він ледь не задихнувся, коли його накрила хвиля найсуперечливіших почуттів: пекучу лють і ревнощі змішалися з крижаним жахом і задушливою тугою.

Йому коштувало неймовірних зусиль не кинутися на мага, щоб відштовхнути від Майї, схопити її й віднести якнайдалі від цього прогнилого місця. Натомість Ельдар нерухомо стояв. Стояв і невідривно дивився на дівчину, як дивився б закинутий на безлюдний острів мандрівник, який через багато років самотності побачив на горизонті корабель. Або як сліпий, якому дивом подарували зір, і він уперше побачив світло та фарби світу.

Дівчина підійшла ближче, Ельдар роздивився її чіткіше. І з-під ніг його пішла земля.

Він дивився на вродливу дівчину. Дуже вродливу і… незнайому.

Маг і Темна Княгиня прямували до нього. Майя ступала плавно, наче привид. Біле обличчя здавалося прозорим, а темно-червоні губи кров'ю на снігу. На тонкій фігурі щільно сиділа сукня-кольчуга. Чорне пір'я на плечах переливалося похмурими зеленими відтінками, як і чорне, як ніч, волосся.

Ельдар не одразу помітив, що залишився єдиним стояти рівно, коли дівчина та маг підійшли. І схаменувся, коли на нього глузливо подивилися кілька демонів з козлячими очима. Він швидко схилився і закусив губу.

Коли княгиня і маг були зовсім близько, Ельдар не стримався і підняв на них очі. Дівчина пройшла просто перед ним. Поблизу вона здавалася ще більш невпізнанною, ніж здалеку. Щоки схудли, риси обличчя загострилися, стали різкішими, наче хтось розкреслив їх чіткими штрихами. Губи міцно стиснуті, в їхньому вигині причаїлася невластива раніше злість. А очі… Наведені густо чорним очі відбивали крижаний блиск і краплі світла. Дивлячись у них, Ельдар раптом згадав ляльки на ярмарках з їхніми великими, але порожніми очима.

Він здригнувся, жахнувшись своєї думки. Йому нестерпно захотілося підскочити, схопити Майю і стріпнути, щоб переконатися, що вона жива. Що не майстерна підробка, і під шкірою у неї тепла кров, а не холодна глина.

А ще рука так і рвалася до меча — вийняти його та одним точним помахом відокремити ненависну голову в масці від плечей. І бажання це настільки сильно охопило Ельдара, що його пробило тремтіння. Але він залишався на місці. Він не має право на помилку. Не зараз, коли все поставлено на кін.

Майя та маг піднялися до трону. Маскарон схилився до її вуха. Ельдар стиснув зуби.

На мить в очах дівчини відбилася глибока втома та лють. Вона сіла на трон. І на подив Ельдара, вписалася настільки добре, що в нього всередині все обдало колючим холодом.

Сидячи в кам'яному кріслі з шипами й величезними крилами, купаючись у похмурих тінях і отруйному зеленому світлі, княгиня сама здавалася створінням непорушним, як статуя в храмі. Її краса засліплювала, як блискучий на сонці клинок. І несла таку ж небезпеку.