17.3

Майя зиркнула на Гріх, що стояла біля дверей, як цербер біля брами пекла. Чорні западини не зводили погляду з дівчини. Майя подумала, що навіть якщо зараз спробує втекти, швидше за все Маскарон подбав і щільно замкнув усі двері назовні.

Закінчивши з ванною, Майя пройшла за служницею до своєї кімнати. За її відсутності тут, напевно, вже все обшукали, щоб уникнути нових сюрпризів. Дівчину посадили за трюмо. Вона стиснула зуби, коли Гріх навмисно занадто сильно подряпала її гребінцем. Майя стежила за лялькою через дзеркало, поки та не дуже обережно розплутувала чорні пасма, і судячи з усього, задумала позбавити її половини волосся.

Зробивши на голові високу зачіску, лялька почала одягати Майю в корсет.

— Я так задихнусь! — обурилася дівчина, відчуваючи, як служниця туго затягує шнурівку.

— Яка буде втрата, — отруйно буркнула Гріх.

— Ослаб. Майстру не сподобається, якщо вона втратить свідомість, — тихо відгукнулася ззаду Сміх.

Вона вперше заговорила з того моменту, як вивела Майю з підвалу. І якщо перед Гріх Майя навмисно поводилася зухвало і непокірно, то зі Сміх все було складніше. Маска з посмішкою завжди поводилася з нею привітно, навіть дбайливо. Чи відчувала вона при цьому щось, чи була просто такою створена Майстром, Майя не знала. Вона навіть не знала, ким була служниця Маскарона: істотою чи річчю?

— Ви гомункули? — раптом запитала Майя.

Служниця на мить завмерла, а потім продовжила шнурувати корсет.

— Ми — лялька Майстра. Не більше і не менше, — озвалася Гріх. На подив Майї, без будь-якої уїдливості на додачу.

— Ви — живі.

— Ми немертві.

— І в чому різниця?

— Якщо ти неживий, то й померти не можеш. Лише зникнути. І якщо щось трапиться з Майстром, наше існування втратить сенс.

— А я так не думаю.

— Та що ти знаєш… — хотіла обуритись Гріх, але тут голова ляльки різко крутнулася. На Майю в дзеркалі подивилася усміхнена маска.

— Про що ти? — запитала Сміх.

— Нам про це розповідав в Академії професор Чуб, — почала згадувати Майя. — Іноді магічні речі здатні знаходити душу і навіть свідомість. Наприклад, коли багато часу проводять зі своїм господарем і вбирають його емоції та почуття. З цим вони знаходять пам'ять. У нас перед кабінетом Історії стояли якраз двоє чарівних обладунків, які страшенно не любили, щоб їх без дозволу чіпали. Вони навіть стукнути залізною рукавицею могли, — посміхнулася Майя. — Або ті речі, що самі обирають собі господаря, як, наприклад, легендарний меч із каменю чи чарівна паличка у минулому.

— Вона просто намагається нас заговорити! — обурилася Гріх, але Сміх не дала їй повернути голову.

Як давно помітила Майя, у Сміх ніби було більше влади над тілом. І якось дівчина задумалася, чи не спеціально Маскарон дав усміхненій масці перевагу. Наче хотів, щоб ця сторона переважала в його дволикому творінні.

— Чому ти думаєш, що я не річ? — тихо спитала Сміх. Голос її звучав на диво серйозно.

— Я не бачу річ, коли на тебе дивлюсь, — нехитро відповіла Майя, повернувши голову на білу маску.

Сміх мовчала, аж поки Гріх не вигукнула, що скоро опівніч. Тоді Сміх продовжила шнурувати корсет, але вже не затягуючи надто туго.

Незабаром Майя стояла повністю одягнена у нове вбрання. З відбиття на неї дивилася знайома Хазяйка Тіней. Чергова чорна сукня за фактурою нагадувала кольчугу і переливалася синьо-чорним, темно-зеленим та аметистовим. На плечах шаль із чорного пір'я з високим коміром. З тонкої шкіри чорні рукавички — тепер вони приховували не лише шрам, а й нові синці від мотузок на зап'ястях. Наведені кривавою помадою губи контрастували із білою шкірою.

За два дні в підвалі Майя схудла, її вилиці ще більше загострилися, під очима залягли глибокі тіні. Наведені очі зі стрілками надавали її погляду гостроти хижого птаха. Як завжди, Майя відчувала неоднозначні почуття побачивши темну відьму по той бік. Як мало залишилося в ній від колишньої дівчини, яка колись безтурботно сиділа перед дзеркалом і вплітала блакитні стрічки в коси. Начебто морок і холод поступово забрав із неї кольори: теплий блиск очей, рум'яність щік і легку літню засмагу шкіри від прогулянок у місті. Тепер Майю обплітали тіні, очі нагадували замерзлі озера, а бліде обличчя — непроникна завіса, щоб приховати всі почуття та думки.

Майя так багато разів одягала свій образ жахливої чаклунки, що ця роль приросла до неї, як друга шкіра. І навіть зараз, розуміючи, що її перетворення несе якусь нову небезпечну гру мага, дівчина відчула знайомий смак азарту та майбутньої боротьби. І подумала, що краще так померти, тримаючись як княгиня, а не бранка.

На годиннику пробило опівніч. Сміх сказала дівчині йти за нею. Майя напружилася, коли служниця відчинила перед нею двері господаря. Вдихнувши та розправивши плечі, Майя увійшла до спальні Маскарона.

Маг сидів у кріслі перед трьома дзеркалами й щось крутив у руках. Погляд дівчини одразу зупинився на масці на журнальному столі. Серце пропустило удар.

Лаура…

Але тут Майю осяяло — на столі підробка. Дуже схожа, але точно підробка. Інакше Маскарон не випускав би маску з рук, а не залишив недбало лежати осторонь.

— Боїшся з'являтися перед поданими з відкритим обличчям? — сухо поцікавилась Майя.

— Вони мене не турбують.

— Хіба? На мою думку, ти побоюєшся, що вони дізнаються про твою втрату. І тоді зрозуміють, що великий Маскарон далеко не все контролює у цьому місті.

Маг підвів на неї очі, і по спині Майї поповзли сироти. Його очі здавались морозною пустелею без проблиску світла. І холод у них пронизав її наскрізь.

«…ця вистава закінчиться, коли я скажу. А в тебе в ній все ще головна роль».

— Що б ти не задумав, я більше не беру в цьому участі, — відрізала Майя, заганяючи страх якнайглибше. Вона не покаже слабкості ворогові. Більше не покаже!

— Ти не можеш відмовитися, — підвівся маг. На ньому був чорний плащ, закріплений фібулою у вигляді дзеркального ока. З-під накидки виднівся чорний камзол, розшитий сріблом. У руках маг тримав вінець. Коли він вставав, чорний алмаз яскраво блиснув у зеленому світлі канделябра. — Тримай її.