Розділ 17. Бенкет тіней

Майя розглядала тіні на грубій кладці з масивного каміння. Камеру тьмяно висвітлював настінний кристал. По кутках звисало павутиння, зі стелі на дівчину поглядала парочка великих павуків. Майя сиділа, притулившись спиною до залізних прутів. У порівнянні з камерою Пожирача Долі тут не було крові й не смерділо розкладанням плоті. Лише вогкістю та пліснявою. Здається, Майя була першою полоненою у цьому підвалі.

Лялька іноді приносила їй їжу: хліб і воду. Вона прийшла тричі, і Майя здогадувалася, що минуло десь два дні. Вона спала на підлозі, кутаючись у плащ. Все тіло нило від лежання на твердому камені. Холод підвалу пробирав до кісток. Шовкова сукня тепер нагадувала вуличне ганчір'я і зовсім не зігрівала.

Дівчина підібгала ноги й поклала на коліна підборіддя. У непорушній тиші власні думки розривали її, поки невідання душило крижаними клешнями.

Маскарон її уб'є? Катуватиме? Чи придумає покарання ще витонченіше? Таке, що виверне її душу навиворіт або зведе з розуму. Вона могла б сказати, що він і так у неї забрав усе найдорожче. Але поки дихаєш, завжди є що забирати.

І якщо маг у масці змусив її пройти через пекло, коли думав, що кохає, то що з нею зробить тепер, коли ненавидить?

Вона згадала постать батька під дощем. Але цей спогад лише завдав нового болю. Майя спробувала згадати щось приємне. І перше, що спало на думку, широкі долоні Ельдара — жорсткі від мозолів, але теплі.

Цей спогад завдав болю, але Майя не захотіла переривати його. Вона пригадала, як Ельдар навчав її в вежі плести заклинання. І пригадала, як він дбайливо і водночас міцно стискав її руку, коли вони гуляли в саду на даху.

Тоді їй здавалося, що поки він тримає її так, вона впорається з усім. Йому достатньо бути поруч із нею. Досить просто посміхатися їй своєю трохи іронічною посмішкою. І тоді навіть найпохмуріший і найважчий день ставав світлішим.

Чи побачить вона ще колись цю посмішку? Чи зможе все пояснити Ельдару?

Маскарон відправив за ним мисливців за головами. Якщо його спіймають, чи матиме вона шанс побачити його? Хоч краєм ока, хоч на мить…

Сором вколов Майю розжареною голкою. Власне бажання налякало її.

Ні! Його не повинні спіймати! Не повинні навіть якщо вона ніколи більше його не побачить. Навіть якщо він так і не дізнається, чому вона пішла. Навіть якщо він її ненавидітиме. Нехай так! Але його не повинні спіймати. Він той, хто зупинить Маскарона. Він та батько. На них Майя поставила все… І своє життя також.

Вона сказала Лаурі доставити маску батькові, але так, щоб Майя не знала, коли вона це зробить і як. Якщо все вийде, з маскою та Царем Самоцвітів Ельдар та батько розгадають таємницю Армії Тварюк та врятують місто…

По спині пробіг холод, і думки Майї обірвалися.

Вона швидше відчула, аніж побачила, що в підвалі більше не одна.

Темна постать стояла за її спиною.

Здригнувшись, Майя підскочила. Руки в неї, як і раніше, були зав'язані мотузками проти магії. Але вона охоче стиснула кулаки, від чого натерта шкіра заболіла сильніше.

Маскарон мовчки дивився на неї. Його нерухоме обличчя розмито окреслювало слабке мертве світло кристала. В очах причаїлися підозрілі тіні.

Декілька довгих секунд вони дивилися один на одного. Потім Майя хрипко промовила:

— Гадаю, якщо ти не жонглюєш переді мною головою Яхонта Червоного та Лаури, ні до того, ні до іншої ти не дістався.

— Спіймання твоїх друзів — питання часу.

— Тільки в тебе його нема, — зауважила Майя.

Маскарон примружився. Він трохи смикнув рукою, і стулка темниці відчинилася, пускаючи його всередину. Майя позадкувала, відступаючи вглиб камери, як загнаний, але готовий будь-якої миті битися до останнього звір.

— Чому ти зрадила нас? — спитав маг, коли стулка за ним повільно закрилася.

— Не було ніяких «нас», — різко заперечила Майя. Її трясло від холоду, але вона всіляко намагалася, щоб це тремтіння не перейшло на голос. — Ти думав лише про себе.

— Я хотів покласти до твоїх ніг усе Чарогір'я. Хотів дати тобі багатство, славу та владу.

— А я тебе просила про це?

Чоловік на мить стиснув губи.

— Ні, все, що ти просила у мене — магії. І отримала її. Я дав тобі її, відрізавши від власного серця.

— Пам'ятається, я перед цим не дала твоїй подружці вирвати тобі серце цілком. Ми квити. Втім, це було до того, як ти нацькував на мене Моргана!

Очі мага недобре спалахнули.

— А як інакше я мав вчинити? Ти зв'язалася з Яхонтом Червоним і не хотіла мене слухати!

— Я вислухала тебе! — палко нагадала Майя. — Вислухала та повірила! Та отримала це! — Вона показала потворний шрам на долоні. — Як ти міг віддати мене тому чудовиську?! Ти — той, хто краще за інших знає жах полону!

— Ти мала це пройти. Інакше не зрозуміла б, за що я борюся. Я хочу звільнити цю землю!

— Звернувши її в попіл і змусивши інших жити в страху?

— Ти не розумієш, Майя…

— Дуже важко зрозуміти свободу, де вибір не дають, а примушують до нього. Це різні речі, Аллан, — стиснула дівчина зв'язані руки в кулаки. — Ти дав мені те, чого я хотіла, але це не робить моє життя твоєю власністю.

— Твоє життя ще до народження вже було моєю власністю, — холодно нагадав Маскарон. — Подивися правді в очі. Ти — дочка найманого вбивці та жінки, яка продала власну дитину. Та ще й народилася без краплі магії. Ти була жалюгідною пустушкою, поки я не змінив цього.

Майя стиснула зуби.

— Ти маєш магію, але навіть вона не врятує тебе від пустоти всередині, — нарешті сухо сказала вона. Очі мага здивовано розширились. — Так, Маскарон, мені шкода тебе. Ти сотні років живеш лише помстою і впиваєшся горем інших. Ламаєш чужі долі, тим відчайдушно намагаєшся наповнити змістом своє життя. Ти страждаєш і завдаєш страждань іншим, щоб хоч якось заглушити власний біль.

— Ти нічого про мене не знаєш, — процідив маг. — Ти зіпсувала все, що я створив заради нас. Я кохав тебе, а ти втоптала це в багнюку.