16.2

Двічі моргнувши, Ельдар прийшов до тями. Він лежав у ліжку в незнайомій витончено обставленій кімнаті зі шкірою мантикори посередині й люстрою з оленячих рогів. Штори щільно завішані. Біля ліжка стояла відьмина свічка, що служила єдиним джерелом світла.

Корнелія Ельдар помітив біля книжкової шафи, де той гортав один із фоліантів, але особливо не вчитувався, а просто намагався зайняти чимось руки. Його сюртук висів на стільці, сам чоловік стояв у білій сорочці, на манжетах кілька плям крові. Мабуть, Корнелій забруднився, коли надавав допомогу Ельдару. Нога хлопця була вміло перев'язана, так само як його руки.

Відчувши, як йому ткнули чимось холодним в шию, юнак глянув на стурбовану Кароліну на подушці. Він вдячно погладив її: це вона привела Корнелія до зерносховища.

Лікар обернувся на шум і швидко перетнув кімнату. Хлопець спробував сісти, але Корнелій різко дав йому потиличник, і Ельдар ліг назад.

— Ідіот! Дурень! Вперте хлопчисько! Зовсім голову загубив! Ідіот!

— Повторюєшся, — потираючи потилицю, зауважив Ельдар і сів.

Корнелій фиркнув і скрушно похитав головою.

— Чим ти думав, коли побіг один?! Ти міг загинути!

— Де ми? — пропустивши претензії, запитав Ельдар. — Я довго спав?

— Вже полудень. А ми в одному з будинків леді Ламмермур. Хоча я б назвав це місце ще одним сумнівним кублом, — буркнув декан. — Вона люб'язно погодилася надати нам захист і не залишати тебе пораненого на вулиці. Як і погодилася поставити іфритів охороняти комору, поки не прибудуть вартові і не заберуть темних магів. Важко було умовити її не перерізати їм горлянки. Але я вражений, що ти залишив їх живими.

— Вони можуть щось знати, — сказав Ельдар. Він помітив графин і склянку з водою, одразу ж схопив його і швидко осушив. Видихнув і схаменувся. — Де чаклун, за яким я біг? Він живий?

— Живий, хоч і з шишкою не менше горіха, — кивнув Корнелій. — І він у сусідній кімнаті. Я надав йому допомогу. Втім, не впевнений, що зробив для нього краще, — напружено зауважив він.

На обличчі чарівника хлопець прочитав усе, що він не сказав. Корнелій здогадувався, навіщо Ельдар залишив живим слугу Маскарона. І йому помітно не подобалася думка, що Ельдар займеться минулими справами: знову катуватиме темних чаклунів…

— Він пов'язаний магічним договором, тому навряд чи навіть при найбільших муках щось скаже, — зауважив Ельдар. — Катувати його безглуздо.

— Радий, що ти розумієш це на відміну від Моргана, — зауважив Корнелій.

Ельдар і Корнелій похмуро глянули один на одного. Напруга між ними згустилася настільки, що хоч скибками нарізай. І обидва відчули полегшення, коли у дверях з'явилася леді Ламмермур. Вона ступала тихо, як кішка. На ній був шкіряний костюм з безліччю ремінців та хутряним коміром.

— Еллі, — сказала вона. В її очах кольору як обсидіан читалася тривога.

— Леді Ламмермур, радий, що ви цілі, — слабко посміхнувся Ельдар, з зусиллям встаючи з ліжка.

— Як і я рада, що ти живий. Я не змогла б дивитися в очі твоєму батьку, якби тебе вбили, поки ти гостював у мене.

— Це я маю просити вибачення, леді Ламмермур. На ваш будинок напали через мене, — вирівнявся хлопець. — Мені дуже шкода. Я відшкодую вам втрати.

— Мені не потрібно нічого відшкодовувати. Це не єдине моє гніздо у місті. Але тепер я вирішила, — на секунду вампірка стиснула червоні губи, її чорні хижі, як у пантери, очі спалахнули гнівом. — Нехай я ненавиджу вартових, але приєднаюся до тебе у цій війні. Саме до тебе, Ельдар Яхонт Червоний. Надаю перевагу чоловікам, які не бояться пролити свою кров у бою, а не ховаються в тіні поданих. Маскарон не вартий моєї підтримки. Тим більше після того, як його люди посміли напасти на мої володіння!

— Для мене честь бачити вас у союзниках, — трохи кивнув Ельдар.

Леді Ламмермур простягла йому руку, і той поцілував її. Пояснивши, що на її розпорядження чекають піддані, вампірка зникла в коридорі.

— Тобі ще треба буде заплатити тому бідолашному, чиє зерносховище ти розніс, — зауважив Корнелій.

— Так, треба буде, — кивнув Ельдар і тільки-но помітив свій обгорілий шкіряний плащ, що лежав біля ніжок ліжка. Він підняв його і не стримав важкого зітхання, побачивши почорнілі від гару сліди.

— Пощастило, що руку не обпалило, — зауважив Корнелій.

— Батько зробив його спеціально для захисту від проклять, навіть вогню Маскарона, — опустив плащ Ельдар і сперся на стіну. Нехай він невідомо скільки пролежав непритомний, втома продовжувала валити з ніг. Він втратив багато крові. Але в ліжко навіть не думав повертатися. — Відведи мене до спійманого, — звернувся він до Корнелія.

— Ти ще слабкий. Краще тобі прилягти й…

— Нема часу, — відрізав Ельдар.

Лікар несхвально похитав головою, ніби не міг укласти непосидючу дитину. Але сказав слідувати за ним. Підхопивши Кароліну, Ельдар пройшов за Корнелієм у гостьову. Чоловік попередив, що накачав бранця снодійним, і той прокинеться лише ввечері.

Валеріан з перемотаною головою лежав на килимі. Хлопець сів біля нього і скривився, коли рана в нозі обізвалася болем.

Ельдар обшукав кишені плаща чаклуна і виклав на стіл весь вміст: гаманець, мішечок ігрових монет Скляної Арени, кілька карток з непристойними зображеннями голих німф та маленький гребінь. Хлопець спантеличено глянув на нього.

— Це вії розчісувати?

— Вусики, — пояснив Корнелій, зацікавлено розглядаючи картки з оголеними жіночками. — Я таким користувався в юності, коли вперше ростив вуса. Думав, підкорю всіх дівчат.

— Добре, що я цього не пам'ятаю, — скосив на декана погляд Ельдар, продовжуючи обшукувати плащ. Він вийняв флакон із зеленим вогником. Мабуть, у слуги Маскарона їх було кілька.

— Кароліна щось знайшла, — зауважив Корнелій.

Ящірка шкрябала нагрудну кишеню жилетки чаклуна. Той був застебнутий на ґудзик із магічним колом.

— Кишеня з подвійним простором, — впізнав заклинання Ельдар.