Розділ 16. Нічна сутичка

Широке зерносховище заповнювали ящики різних розмірів, піраміди пов'язаних бочок і гори мішків під стінами. Віз зі скошеним колесом був присипаний сіном. Сіно покривало всю підлогу. Товсті бруси колон йшли високо вгору і підпирали крокви широкого даху. У центрі зерносховища з-за купи мішків вийшла постать з арбалетом у руках. Стрілок.

— Знов вражаюсь, як пан Маскарон читає нас, наче відкриті книги, — почув Ельдар самовдоволений чоловічий голос. Чаклун зняв каптур. Світло ліхтарів, що просочувалося з вулиці, окреслило пухкі губи під тонкою лінією вусиків. Незнайомець хитро посміхнувся. — Він сказав, варто тільки показати тобі це, — стрілок підніс круглу колбочку, всередині якої вигинався язичок зеленого полум'я, — і ти, як простодушний собака, забувши про все на світі, побіжиш за м'ячем.

— А він попередив, що я не тренований собака, — посміхнуться Ельдар, оголивши кінчики іклів, — і коли ловлю м'яч, не несу господареві, а рву на частини.

Чаклун примружився. Ельдар відчував його погляд. У виразі незнайомця настороженість змішалася з цікавістю. Ельдар звик до такого погляду з дитинства. Так зазвичай дивляться на дивовижних звірят у зоопарку або на виродків у цирку.

— Гидкий напівкровка, ти завдаєш моєму пану занадто багато клопоту, — похолонув голос чоловіка.

— Тоді не зволікатимемо. Нехай твої друзі вже виповзуть із кутків. Чи їм подобається там ховатися, як щурам?

Почулися кроки й брязкіт обладунків, з-за ящиків і бочок з різних боків вийшли постаті. Вони скинули плащі. Їхні чорні з шипами лати покривали руни проти нелюдів. Пластини чергувалися зі смужками шкіри та луски. Вісім, як нарахував Ельдар, воїнів взяли його в кільце, направивши на нього кістяні мечі та сокири.

Юнак впізнав зброю. Бачив таке в архівах Пожирача Долі та згадав, хто славиться подібними виробами.

— Ви з гільдії "Кістяна діва", — констатував хлопець.

— Вони темні лицарі та знамениті мисливці на драконів, — зауважив чаклун. — Щоб спіймати прославленого чудовиська потрібні прославлені воїни.

Ельдар окинув мисливців поглядом, щоб оцінити. Тепер він зрозумів, що їхня зброя зроблена з останків драконів. Такі артефакти вважалися одними з найцінніших, але їх важко дістати. Та й полювання на драконів заборонялося законом, якщо дракон не нападав на поселення. Втім, легендарні створіння вже давно почали уникати людей. І останні століття лицарі самі бігали за ними вершити подвиги, не даючи спокою бідним ящерам.

Мисливці почали звужувати коло. Кістяні мечі віддавали мертвим сяйвом у світлі, що ледь просочувалося крізь вікна, від вуличних ліхтарів. Ельдар розглядав їх, і серце в грудях забилося швидше. Але не від страху, а від передчуття.

Нарешті гідний противник. Нарешті гідне полювання!

Хлопець подумав злетіти, але ящики довкола заважали розгорнути крила. Та й не політаєш особливо серед підкосів даху. Ворог продумав місце, щоби не дати Ельдару простір для повітряних маневрів.

Один із воїнів підніс меч, біля ручки спалахнуло магічне коло. Мисливець провів мечем над головою, у повітрі зависло кілька крижаних клинків. Воїн змахнув зброєю, і клинки полетіли до Ельдара.

Хлопець ухилився від першого. Два інші відбив мечем. Четвертий мало не зачепив його плече.

Краєм ока Ельдар вловив занесену за спиною сокиру і швидко пішов убік. Сокира увійшла в підлогу на кілька сантиметрів.

— Не вбийте його! — вигукнув стрілок. — Він потрібний Маскарону живим!

Ельдар кинув на нього здивований погляд.

Живим? Навіщо він Маскаронові живим?

«Це її рішення ...» — прошепотіла здогадка на краю свідомості.

Але обміркувати її Ельдар не встиг. Він ухилився від зазубреного меча, який димів отруйною скверною. Клинок відрубав куток ящика. По підлозі розсипалося зерно.

Ельдар забіг на гору бочок, скинув меч і вигукнув заклинання. Клинок спалахнув вогнем. Воїнів обдало вогненною хвилею. Але захисні руни на броні відбили полум’я.

— Це даремно, жалюгідний демон! — уїдливо вигукнув мисливець із сокирою. — Ця сталь гартувалася драконовою кров'ю! Вогонь їй не нашкодить!

— А гравітація? — запитав Ельдар. Він рубанув по мотузках під собою і перескочив на сусідні ящики.

Бочки з гуркотом покотилися на воїнів. Мисливця з сокирою привалило.

Ельдар розреготався. І раптом зрозумів, що за останні два місяці вперше сміється. Бій, справжній бій, де він міг не стримуватися, п'янив його не гірше за вино.

— Це навіть лестить, — посміхнувся Ельдар, парируючи атаки темних лицарів. — За мою голову Маскарон розщедрився на мисливців за драконами. Хоча для тих, хто виловлює рідкісних тварин, є інше слово — браконьєри. Не сильно в'яжеться з лицарством та честю!

— Що ти знаєш про честь, мерзенний напівкровка! — зачеплено випалив один із лицарів. — Твоя відьма-матір лягла на ложі з монстром і породила виродка, — з презирством виплюнув чаклун. — Їй, схоже, було байдуже, з ким лягати!

Ельдар на мить завмер. Очі його спалахнули люттю, і наступної миті він стрімко перехопив руку мисливця і викрутив. Почувся тріск кістки, що ламається. Зерносховище заполонив несамовитий крик.

— Ти нічого не знаєш про мою матір, — прогарчав Ельдар і відкинув чаклуна.

Інші лицарі вражено завмерли. Але не кинулися до пораненого, а продовжили кружляти довкола хлопця.

Запах крові варив у голову Ельдару. Інстинкти загострилися до межі та погнали по жилах адреналін. Ельдар відчув нестерпну спрагу. Спрагу полювання, сутички та смерті. Лють і гнів ще не встигли охолонути в ньому після Корнелієвих слів. Вони кипіли у його грудях, розривали зсередини. І юнак дозволив їм заповнити його усього. Дозволив своїй природі, тій, що він звик стримувати й придушувати, вирватися назовні та захопити його.

Ельдар кинувся в бій з тим же шаленим відчаєм, з яким кидаються з високого урвища в темну бурхливу безодню.

***

Люто відбиваючи атаки, ламаючи обладунки й чуючи нові крики, Ельдар не знав, скалиться він від злості чи посміхається. Він втратив рахунок часу.