14.3

Коли крізь завісу дощу стало видно верхівки трьох веж, серце Майї забилося так сильно, що здавалося, ось-ось вистрибне через горло. Ландо несло дівчину нічним містом уже майже годину. Дах абияк захищав від дощу, але від крижаного вітру не рятував. Майя встигла змерзнути, від чого крутилася і куталася в плащ.

Ландо заїхало у сквер, і Майя попросила кучера зупинити, сказавши, що далі дістанеться сама. Вона не стала чекати, коли їй допоможуть вийти, сама зістрибнула на землю і помчала алеєю, ігноруючи зустрічні калюжі. Незабаром її чобітки промокли наскрізь, як і весь одяг. Поділ сукні з благородно-синього став брудно-сірим, став важчим і плутався під ногами.

Майя поспішила в темряву хащ, і знайомою стежкою вийшла до бульвару. Замкнені ворота Академії підсвічувалися двома ліхтарями над аркою. Через густі хмари було важко зрозуміти, як близько світанок. Замок зараз здебільшого порожній. Минало літо, в адептів канікули. В Академії цього сезону працюють в основному вчителі та персонал. Однак Майї тільки б дістатися воріт і попросити Люсі пустити її під захист стін замку. А там навіть Маскарон через свої дзеркала її не знайде.

Ховаючись у темряві скверу, Майя окинула поглядом бульвар, перевіряючи, чи немає поблизу вартових. Раптом одна стулка воріт відчинилася, на дорогу вийшов чоловік у чорному плащі.

Майя завмерла. Професор Семироз тримав над головою чорну парасольку. Майя й забула, що відколи батька знову змусили виконувати обов'язки витирача, йому доводиться працювати в замку ночами.

Чарівник поспішив до бульвару. У теплому світлі вуличних ліхтарів його шкіра все одно залишалася надто блідою, під очима залягли темні круги від недосипання. Він ніби трохи постарів, а може це так тіні загострювали зморшки на похмурому обличчі.

Майя зробила крок і ледве втрималася, щоб не кинутися до батька, забувши про все на світі.

Позаду почувся свист. Не встигла дівчина усвідомити, як рефлекторно ухилилася, магічна сітка пролетіла повз неї й повисла на чагарнику за спиною Майї. Обернувшись, дівчина різко послала вогняний меч туди, звідки прийшло закляття.

Силует між дерев спритно ухилився, ліхтар ледве вихопив високу постать. У слабкому світлі з'явився хтось із вовчим черепом, що приховував обличчя під каптуром. У великих чорних очницях блиснули звірячі очі. Майя дістала кинджал, у другій руці спалахнуло прокляте зелене полум'я.

— Не підходь! — зло попередила Майя. — Інакше випалю тобі серце!

Вона впізнала нападника. Бачила його лише раз на церемонії отримання дарів, але цього вистачило, аби вона запам'ятала Волкодава Шкіродера. Він подарував їй кілька шкур: ведмежу, саламандри й людську. Тоді Майю мало не знудило. У Світі Тіней він був відомим мисливцем за головами. Бачачи його хижий погляд, вона розуміла, що зараз він має намір отримати і її голову.

Вовкодав Шкіродер не рухався. Потім він повернув голову в бік чарівника і підняв руку. Обличчя Майї витяглося, коли вона зрозуміла, що наступне заклинання полетить у її батька. Вона зірвалася з місця і помчала на чаклуна. Але тут за спиною тріснула гілка, над головою щось блиснуло.

З розвороту Майя встигла відбити вогненною стрічкою дві монети, що спалахнули. Однак ще дві впали біля її ніг. Майя хотіла відстрибнути, але послизнулася на розмоклій землі. Вона встояла, але не встигла відскочити. Руни на монетах активувалися, ноги Майї обплели мотузки. Дівчина скрикнула і впала на траву.

Вона кинулася з кинджалом до мотузок. Хтось ззаду схопив її за комір і підняв так легко, наче вона нічого не важила. Не бачачи ворога, Майя з силою вдарила ножом під ребро супротивника. Лезо увійшло в щось тверде, немов у дерево, і застрягло там. Обернувши голову, дівчина завмерла: її тримала лялька, скорботна гримаса ледь проступала у темряві скверу.

— Паршива відьма! — вигукнула Гріх і стиснула дівчині горло. — Думала втекти від Майстра!

Майя направила в маску вогняну стрічку, але лялька навіть не сіпнулася. Одяг її спалахнув, але маску і напрочуд сильну руку в рукавичці ніяк не зачепило. Лялька з силою вдарила Майю об землю. В очах у дівчини заіскрилося, на легені наче повалився камінь. Холодна рука продовжувала тримати горло сталевою хваткою.

— Досить! Майстер сказав привести її живою! — крізь гомін у вухах почула Майя вигук Сміх.

Дівчина знову спробувала сплести заклинання, але марно: руки не слухалися, а голова йшла обертом.

— Батьку! — вигукнула Майя, але її хрипкий голос потонув у дощі.

За спиною лялькової служниці з'явився Вовкодав Шкіродер. Він схилився над Майєю, що судомно хапала повітря, і накрив їй рота якоюсь ганчіркою. Вона відчайдушно замикала, дивлячись на постать батька.

«Обернися! — благала вона. — Прошу тебе, обернися! Обернися ж!

Але силует чоловіка все розчинявся під вуаллю сильної зливи. Перед очима зімкнулася темрява.

***

Коли Майя прийшла до тями, її несли на плечі, як якийсь мішок картоплі.

Дівчина часто заморгала, намагаючись зрозуміти, де вона і що відбувається. Темрява не минула, і Майя зрозуміла, що на голові мішок. Язик болів, у горлі застиг металічний присмак. Здається, вона прикусила язика, коли лялька вдарила її об землю.

Майя спробувала згадати, що сталося. І ледь не вилаялася самими неналежними для леді словами.

Як вона могла втратити пильність? Побачила батька та не помітила наближення ворогів! Адже батько був так близько... Їх розділяли якихось кілька десятків кроків!

Майя скривилася, намагаючись стримати сльози, що підступили до очей. Щоб не розплакатися, вона прикусила і так щемлячий язик і скривилася. Руки боліли й виявилися міцно пов'язані за спиною. Зважаючи на все, зачарованою мотузкою: руки не могли плести жодних заклинань. Проте ноги більше нічого не стримувало. Майя згадала, що потрапила до магії золотих монет. Виходить, вони ще залишились у Маскарона від Лісани. Або за її спиною він доручив зробити нові...

Майя прислухалася. Крокувало двоє. Зважаючи на те, що несли її на широкому чоловічому плечі, дівчина здогадалася, що несе її Вовкодав Шкіродер. Лялька йшла попереду, її легкі швидкі кроки Майя впізнала одразу.