13.2

Лаура проживала в родовому маєтку Ланзо, де поки що не мала прав господині, проте купалася у всіх благах шановної гості. Коли човен сів перед парадним входом, Майя кинула погляд на фонтан з милим пузатим янголятком. Весь будинок підсвічували магічні вогні, і все це сяйво та блиск нагадувало одне велике свято життя. І не подумаєш, що тут живе одна з найдавніших родин темних магів.

Біля парадних щабель стояв юнак. Майя впізнала Карла Ланзо — нареченого подруги. Його сорочка з глибоким вирізом була густо і безладно розшита блискітками, ніби перед виходом на хлопця чхнула фея чарівним пилком.

— Ваша Темність, така честь бачити вас у своїй скромній оселі! — майже заспівав Карл, схиляючись перед гостею настільки низько, що його довге золоте волосся мало не підмітало землю.

Від юнака пахло тюльпанами та паленим цукром. Як завжди, тіні на обличчі Карла були накладені так, щоб підкреслити гостроту високих вилиць, довгі срібні кафи на вухах відбивали вогні з вікон маєтку. Молодший Ланзо, як і батько, намагався уподібнити себе прекрасним ельфам. Але навіть з великою кількістю пудри й підведеними очима його зовнішність залишалася тінню тієї нелюдської краси, якою володів Маскарон.

Карл запропонував гості взяти його під руку. Після чого вибухнув тирадою захоплень. Вона бачила, як хлопець нервує. Майю досі забавляло, яке хвилювання вона тепер вселяла однією тільки своєю присутністю. І вона б збрехала собі, якби не визнала, як легко звикнути до подібної поваги та показових лестощів.

Карл повів Майю коридором, повного позолоти, мармурових ваз і портретів, які гордовито дивилися з високих стін. Попереду почувся легкий звук фортепіано. Вони вийшли у просторе приміщення, де гостро пахло спеціями та дорогими парфумами. Повітря наповнював легкий серпанок. Майя окинула поглядом людей у яскравому вбранні. Роздягнені гості спали на софах та розшитих килимах, плавно танцювали під повільну музику або безглуздо сміялися в невеликих компаніях.

На столах стояли кришталеві піали з горстками золотистого пилку. Дві дівчини підійшли до столу, взяли щіпку та посипали у свої келихи, після чого одним духом випили. Одна підняла руку і з її долоні посипалися дрібні самоцвіти. Дівчата розсміялися і почали кружляти, тепер розкидаючи убік сніжинки.

— Вони творять ілюзію без магічного кола, — здивувалася Майя. — Це ж…

— Лісові чари, — кивнув Карл.

Зал наповнив дзвінкий голос. Майя повернулася і помітила у білого фортепіано даму з віялом з пишного червоного пір'я. Іноді з її рота вислизали блакитні метелики й злітали під стелю, де кружляли навколо кришталевих люстр.

— Це ж Женев'єва Ясноспів, — впізнала Майя знамениту актрису, популярність якої прийшла після смерті її матері. — Але ж вона не чарівниця.

— Всі ці люди не чарівники, — зауважив Карл, ведучи Майю до центральних сходів.

— Тоді як... — Дівчина запнулась, тільки тепер помітивши, що губи у всіх гостей блищать від золотого порошку. Він був розсипаний на одязі сонних відвідувачів і мармуровій підлозі. І Майя все зрозуміла: магію всім цим людям надає чарівний пилок, що зараз вирував у їхній крові.

— Порошок фейрі при частому вживанні викликає залежність навіть у магів, — спохмурніла вона. — А у звичайних людей і поготів.

— У цьому місті й так все залежать від магії, — посміхнувся Карл, беручи зі зустрічного столу дрібку блискучого пилку і здмухуючи його з пальців. Золота хмара розпилилася над ним. Запахло сильніше паленим цукром. — Навіть у найбагатших є мрії, які вони не можуть втілити у життя.

— Наприклад, володіння магією, — похмуро здогадалася Майя, тепер дивлячись, як один літній джентльмен дивиться на себе в дзеркало і змінює своє обличчя так само легко, як маски.

— Не всім так пощастило, як нам, — усміхнувся Карл. — Ми здатні творити чудеса, недоступні їм. Але я можу подарувати цим панам можливість відчути себе богами.

— Ось тільки це лише ілюзія.

— Що ж, від ілюзій люди залежать навіть сильніше, ніж від магії, — кивнув Карл.

Майя напружено подивилася на безтурботних гостей, які продовжували грати з чарами, що випалюють їх зсередини.

Вони здійнялися на другий поверх, коли почули крик. Майя глянула на спантеличеного Карла, а потім зірвалася з місця і побігла до дверей Лаури. Відчинивши її, дівчина завмерла, здивовано дивлячись на подругу, яка катається по підлозі у весільній сукні. Обличчя її побіліло, очі широко розплющені. Вона відчайдушно розтуляла рота, як викинута на берег риба. Руками вона дряпала фату, що обвивав її шию.

Майя відразу подивилася через Завісу і побачила, як по напівпрозорій тканині розходяться чорні нитки темної магії. Карл визирнув з-за плеча дівчини й закричав. І не встигла Майя схаменутися, як він помчав до сходів з вереском про допомогу. Тільки п'яти виблискували.

Збоку почувся хрип. Майя кинулася до Лаури. Вийняла з ботфорта кинджал і спробувала перерізати напівпрозору тканину, що щільно обвила шию дівчини. Тим часом Лаура чинила опір дедалі менше, з жахом дивлячись на Майю. Здавалося б, тонка, як павутиння, тканина навіть не подряпалася від леза. Прокляття у фаті не піддавалося звичайній зброї.

— Пектиме, — випалила Майя і почала шепотіти заклинання, покриваючи клинок зеленим вогнем.

Лаура закотила очі, руки її ослабли й впали на підлогу. Майя почала швидко різати фату вогняним кинджалом. Цього разу лезо розрубало прокляті нитки магії у тонкій тканині. Відкинувши в кут підпалену фату, Майя нахилилася до подруги.

— Лаура! Лаура! — кликала її Майя, поки трясла за плечі.

Лаура різко вдихнула і закашлялася. Вона схопилася за Майю, наче зараз тонула. Дівчина допомогла їй сісти.

— Що це… Що це взагалі було? — прохрипіла Лаура, вражено дивлячись на фату, що догоряє недалеко.

Рукав на її плечі порвався і звисав, туш розмазалася під очима, сльози провели на щоках темні стежки.

— Не знаю, але вже все гаразд, — намагалася заспокоїти її Майя.