Розділ 13. Затягнутий вузол

Прокинувшись ранком, Майя солодко потяглася. Спочатку вона перебувала у щасливому забутті, навіяному сном. Але тут згадала про вчорашню ніч і підскочила, як ужалена.

Записка з новиною про Ельдара... Майстерня Маскарона... Його руки... його губи... Майя впала і сховала лице у подушці. Вона не знала, сміятися чи плакати. Перші секунди сором і збентеження не могли затьмарити щастя від дивовижних миттєвостей, але потім дівчині стало дуже противно і гидко.

Вона вмовила мага взяти в полон Ельдара. Вчора це здавалося гарною ідеєю — його хоча б не вб'ють. Але якщо все вийде і його приведуть до Маскарона, чи зможе вона далі контролювати ситуацію? Його поява, можливо, стане найбільшим для неї випробуванням.

Душ допоміг трохи відкинути неприємні думки. Коли Майя спустилася, служниця накривала на стіл. Через вікно вона побачила у дворі мага. Чоловік розглядав лілії перед статуєю крилатої дівчини. За кілька днів це був перший вечір, коли дощ припинився, і зараз сад купався в золотих променях заходу сонця. Майя вийшла у двір, вологе повітря пахло свіжим листям і землею.

— Тепер я згадала, — сказала вона, вставши біля мага. — Лілії мовою квітів означають «скорбота». Не знала, що в нелюдей теж.

— А чи не думала ти, у кого люди навчилися мови квітів?

Хоч запитання пролунало з іронією, Маскарон глянув на дівчину з такою ніжністю, що вона спалахнула. У голову знову полізли образи вчорашньої ночі.

— Якою вона була? — запитала Майя, сподіваючись перемикнути увагу з губ мага на білі квіти, які у світлі заходу сонця мали медовий відтінок.

— Астра? — Маг глянув на статую. — Вона була справжньою Княгинею. Всю себе віддавала народові. Але вона була досить жадібною до їхньої любові. Це була та дитяча жадібність, коли дитина хоче загальної уваги. Постійно просила, щоб я щось для неї змайстрував чи збудував. Для цього вона й віддала мене на навчання архітекторам Двора. Вона сподівалася, що я зведу для неї ціле місто.

— І ти звів?

На обличчі мага промайнув дивний вираз.

— Так… Тільки вже було пізно.

Майя уважно глянула на чоловіка.

— Цвіточ, — зрозуміла вона. — Думаю, якби вона його побачила, то сказала, що ти створив дуже гарне місто.

— О, вона бачить його, — усміхнувся дівчині Маскарон. — Це місто — послання, яке можна прочитати лише з небес.

— Про що ти? — не зрозуміла Майя.

Маг не відповів, дивлячись на розпечене небо. У вечірніх променях його довгі вії відкидали на шкіру тіні. Майя знову залюбувалася ним, як на уроках Історії. Здавалося, що з того часу минула вічність, а не місяці. Головні проблеми для неї тоді зводилися до оцінок та місця в Академії. Вона ніби згадувала життя іншої дівчини. Адже та Майя ніколи не наважилася б розв'язати війну і пролити кров тисячі жителів королівства.

— Аллан, чому ти став четвертим Засновником? — спитала вона, намагаючись зрозуміти, як маг міг усе це провернути непомітно для трьох Заклиначів. — Ти ненавидиш людей, то навіщо побудував для них ціле місто?

Чоловік уважно подивився на неї. Майя зніяковіла, аж надто вогник у його погляді нагадав очі, що горіли бажанням, у напівтемряві майстерні.

— Чому ти звеш мене так? — пропустивши її запитання, раптом поцікавився він. — Зараз я маю інше ім'я.

— То ім'я ти вибрав для війни, це ж ім'я дала тобі сестра. Я хочу називати тебе так, як називали твої близькі.

Маг здивовано глянув на неї. А потім ніжно провів прохолодними пальцями по її вилиці. Його дотик відгукувався на шкірі вогнем.

— Ось тільки я втратив усіх, хто мене так називав, — зауважив він. Майя хотіла було відповісти, але чоловік тихо промовив: — Але все ж таки повтори.

— Аллан…

Маг усміхнувся, притягнув її до себе та поцілував. Дівчина обвила його шию руками, але до них підійшла лялька і повідомила, що сніданок готовий.

Коли Майя розправилася з булочкою з яєчнею, Сміх принесла їй листа. Дівчина насторожилася. Чи не чергова новина від Лаури про її шпигунство за братом? Але навряд чи вона була така необережна. Тому Майя відчинила конверт і розгорнула лист за столом. Лаура повідомляла, що їй прийшли сукні від Ниткопрядки та запрошувала Майю в гості до маєтку її нареченого, де вони можуть разом поміряти своє вбрання.

— Іди, розвійся, — кивнув маг.

— А як же наші з тобою заняття? — нагадала Майя. — Через клятви та інше ми давно не тренувалися в магії.

— Невже ти сумуєш за уроками зі мною? — задоволено посміхнувся Маскарон.

— Я маю стати сильнішою, — стиснула чашку в руках Майя, — щоб не підвести тебе і тих, хто піде за нами в цій війні.

— Ти дуже багато думаєш про життя інших, — спокійно зауважив чоловік. — Вони — засіб досягнення мети. Одних ми легко замінимо іншими. — Дівчина стиснула губи, наче від гіркої пігулки, але маг продовжив: — А сьогодні я все одно планував перенести заняття. Мені треба підготувати камеру.

Майя не відразу зрозуміла, але потім усвідомила:

— Камеру для… бранця?

— Краще зроблю це сам. Щоб не залишити жодної щілини чи лазівки для чудовиська, — роздратовано смикнув губами маг. — З досвіду знаю, даймони гірші за проказу. Я повинен подбати про твою безпеку.

— Гадаю, ти дбаєш і про свою безпеку, — зауважила Майя.

— Я вже одного разу недооцінив виродка лісу. Вдруге таке не повториться.

Майя промовчала, став пити каву, але чоловік раптом уважно подивився на неї.

— Коли Яхонт буде в нас, навіть не думай наближатися до нього, — похолов його голос.

Майя ледве помітно стиснула чашку, але потім спокійно знизала плечима.

— Це наказ? — зігнула брову вона.

Чоловік відповів не одразу. Він підвівся, неквапливо обійшов дівчину і став за її спиною. Його прохолодні руки лягли їй на плечі й трохи стиснули. Вона почула тихий м'який голос біля вуха.

— Ні, зрозуміло. Але потім не кажи, що я тебе не попереджав. — Маг прихопив її за підборіддя, несильно, але досить міцно, і змусив повернути голову до себе, щоб подивитися у вічі. — Або мені доведеться вбити монстра і більше не хвилюватись, що він стане для нас проблемою.