Розділ 11. Клятва

Розплющивши очі, Майя прибрала від обличчя маску. Здавалося, вона різко випала зі сну, і потрібен час, щоб усвідомити, де вона і що відбувається. У її спальні слабо горіли канделябри, через щільні гардини пробивалися промені світанку. Схоже, вона просиділа в ілюзії спогадів усю ніч.

Маг продовжував сидіти в кріслі навпроти, зосереджено читаючи одну з книг про темне чаклунство, яке сам підібрав для Майї. Він зняв безформну мантію і тепер сидів у чорній сорочці, що підкреслювала струнке тіло. Помітивши, що дівчина прокинулась, він повільно закрив книгу і поклав на журнальний столик. Там тепер ще стояв срібний посуд із фруктами та вино у витонченому кришталевому графині. Мабуть, маг передбачливо велів ляльці принести їжу, якщо Майя зголодніє.

Якийсь час обидва мовчки дивилися одне на одного. Маскарон тримав обличчя спокійним, але напруга у погляді видавала його почуття. Він стежив за нею, не знаючи, як вона відреагує, але, мабуть, у світлі останніх подій чекав чого завгодно.

А Майя дивилася на нього і наче бачила вперше. Їй потрібен час, щоб остаточно відійти від видінь минулого.

— Покажи, — нарешті сказала Майя.

Маскарон не став уточнювати, одразу зрозумівши її прохання. Він розстебнув сорочку, оголивши на грудях три випалені шрами, дуже схожі на її власні. Майя вражено дивилася на них, мимоволі притиснула долоню до своїх трьох шрамів, і відчула, як швидко б'ється під ними її серце, немов радіючи від правди, що відкрилася. Вона інстинктивно глянула на шрами мага через Завісу.

— В Ельдара на грудях залишився слід від магічного кола. А в тебе такого нема.

— У Яхонта Червоного це слід прокляття. А це магічні мітки, випалені моєю первородною магією, хоча рана від ножа зажила. Такі сліди теж залишаються назавжди навіть у створінь на кшталт мене. Як і інші… Наприклад, проклята магія, — взявся він за зап'ястя, де манжет приховував шрам від кайданів.

Маг застебнув сорочку, схилився до неї й хотів узяти з її колін маску, але Майя накрила її долонею, не давши забрати.

— У мене ще є запитання.

Маскарон вирівнявся в кріслі й кивнув, показавши, що уважно слухає.

Майя не одразу змогла заговорити. Вона намагалася усвідомити побачене у спогадах. Наче хтось відкрив у пам'яті шлюз, і тепер її мало не зносило від забутих образів, думок та почуттів. У тому, що все побачене правда, вона не вагалася. Вона впізнала свої спогади, як впізнають смак печива з дитинства: давно забуте, але варто спробувати, і розумієш, що цей смак ні з чим не переплутаєш.

— Як же мою відсутність ніхто не помітив? — видихнула вона.

— Вашу смертну економку не важко було переконати нічого не помічати. Втім, як і тебе, яка ще не підкорила силу своєї магії.

Майя спробувала згадати ранок, коли прокинулася і зрозуміла, що це сталося: у ній прокинулась магія. І зараз вона усвідомила, що в неї ніколи не виникало запитань до трьох шрамів на грудях, поки професор Білозор не запитав її про їхню появу. Вони були немов родимки, поява яких завжди непомітна.

— Однак як таке можливо? — продовжувала дивуватися Майя. — Магічна душа, вона ж ... Я ніколи про таке не чула.

— Ти багато знаєш про магічну душу?

— Знаю, що без неї маг не виживе. Знаю, що вона здатна розвиватися, запам'ятовувати й навіть спрямовувати свого господаря на зразок інтуїції. Але щоб її можна розрізати та перемістити в іншого…

— Раніше і пересадка органів вважалася для вас, смертних, казками. Проте ваші лікарі вже здатні на такі дива. Що стосується магії, то в цьому ви поки що не доросли до давніх рас. Якщо магічну душу можна вийняти, можна і розрізати.

— Але хіба це не те саме, що розрізати серце?

— Магічна душа — одна з форм енергетичного джерела, — маг підвівся, обійшов крісло і сперся рукою на обтягнуту чорним оксамитом спинку. Він замислився, підбираючи слова, і продовжив: — Щоб тобі було простіше зрозуміти, уяви це джерело самоцвітом. В надрах серця свого господаря він росте і міцніє подібно до гірського мінералу в глибинах печер. Залежно від своєї природи, вони бувають будь-якого кольору, форм та з різними властивостями. Розрізання душі — подібно до роботи ювеліра: вийняти частину коштовності й помістити в іншу посудину так, щоб вона не розбилася. На щастя, у мене руки якраз ювеліра, — задоволено усміхнувся чоловік.

— І ти не ослаб через це? Не постраждав?

— На деякий час ослаб, але магія моя тим і гарна, що здатна швидко відновлюватись. Ти й сама це помітила.

— А як же вкрадені душі Лісани? Чому вона не могла помістити їх у себе? — згадала Майя. — Їй доводилося використати монети.

— Не плутай добровільну жертву з крадіжкою. Ті душі були опоганені чорною магією та насичені болем та страхом своїх господарів. До того ж мені сотні років, від чого й душа моя більша… міцніша, — не знав він, яке слово краще підібрати. — Ви, люди, колись знали, що дар можна отримати, нехай не розуміли, як саме, адже ви тоді навіть не знали, що таке магічна душа.

Майя раптом згадала свій перший урок Основ Чароплетіння. Мадам Пуфа якраз підловила її каверзним запитанням.

«Неправильно! Ще за давніх часів був відомий обряд передачі дару. Що ви можете про це сказати?»

Дівчина не стримала нервового смішка, раптом усвідомивши всю іронію тієї ситуації. Хто ж міг подумати, що вона якраз могла сказати про це більше, ніж будь-хто в класі!

Ще більша іронія виявилася в іншому: вона хотіла отримати магію, щоб бути ближче до батька. Але варто було тільки розповісти йому про дар, що прокинувся, як Велізар Семироз відправив дочку в інше місто, де вона протомилася шість довгих років, терплячи заборони на чари й все, що з ними пов'язано.

— Чому ти мені одразу не сказав? — насупилась Майя. — Ні, не так ... Чому ти дозволив батькові мене відіслати, якщо я була для тебе така важлива?

— Я не знав, що він збирався тебе відіслати. А коли дізнався, то погодився з його вибором. — Побачивши обурення на обличчі дівчини, маг повернувся в крісло, переплів пальці й так само спокійно промовив: — Це місто незабаром загрузне у війні. Те, що ти опинилася далеко і в безпеці, було для мене прийнятним. Я ніяк не чекав, що ти повернешся і вирішиш навчатись в академії батька. Особливо того року, коли я уклав угоду з Лісаною.