10.2

– Не сіпайся, сітка заговорена. З нею навіть огр не впорається, – зауважила жінка. – Саме те, що потрібно, щоб упіймати чудовисько Міста Химер – Маскарона.

Майя злякано подивилася на мага, який привстав на ліктях. На руках і сорочці залишилися сліди чорних опіків від сітки.

– Про що ти? – не дивлячись на помітний біль, голос Майстра звучав напрочуд спокійно. – Я Лан, чи в тебе від нестачі крові помутніння?

– Залиш свій фарс для наївних людинок, любий. Я давно спостерігала за тобою. Виявилося, не важко помітити: коли на шабаші з'являється господар тіней, пана Лана не знайти. Та й слідів ні той, ні другий ніколи не залишає. До сьогодні, – показала вона зв'язку ключів.

Майя завмерла, згадавши, як упустила їх на балконі. Мабуть, ця жінка з їхньою допомогою потрапила до будинку!

– Майстер? – зі страхом покликала Майя, все одно не розуміючи, що відбувається. Чому та, яка нещодавно цілувала Майстра, зараз на нього напала.

– Он як, – зате маг усе зрозумів і зло блиснув очима. – Невже жрицям кохання нині так мало платять, що вони підробляють мисливцями за головами?

– Я за природою мисливець. Тобі не варто було це забувати, – усміхнулася Селеста гострими зубами. – А ти такий рідкісний звір, що за твою шкуру готові заплатити цілий статок зі скарбниць лісу.

Майстер насупився, а потім скривився, все зрозумівши.

– Лускатий даймон, – з презирством процідив він і вже додав м'якше. — Я можу заплатити більше, Селесто.

Жінка посміхнулася ширше, її ікла витяглися. На тлі чорних губ вони здавалися білі навіть у напівтемряві.

– Маскарон, любий, з тобою приємно проводити ночі, але справи вестиме лише дурень. А Лорд Сутінок своє слово дотримає. Не всім потрібна війна, мені подобається це місто та його розпусти. Нехай смертні проливають кров, годуючи мене, а не хробаків.

Вона щось викрикнула, сітка знову спалахнула, від чого чоловік видав приглушений стогін.

– Досить! – не витримала і закричала Майя. – Облиште його!

Селеста здивовано зміряла злякану дівчинку поглядом.

– Твоє життя мені не потрібне. Щезни звідси, смертна!

Вона зірвала з дівчинки мантію, схопила за руку і відкинула убік, так само недбало і легко, як тростинку. Майя влетіла в кущі шипшини, подряпавши обличчя та руки. Вона скрикнула і скрутилася від болю. Маг вражено глянув на неї й люто повернувся до вампірки. Однак сказати нічого не встиг, Селеста вдарила його в живіт гострим носком чобота, і маг зіщулився.

Коли відблиски перед поглядом припинилися, Майя підвела голову. На очі виступили сльози, страх скрутив живіт до нудоти. Дівчинка з жахом побачила, як вампірка перевернула мага і поставила на його груди чобіт із гострим каблуком.

– Нічого особистого, Маскарон. Твою гарну голову я піднесу Лордові. Ти мусиш мені бути вдячний. Повір, це набагато краще, ніж те, що він приготував тобі за смерть коханої.

– І сина, – зло посміхнувся маг. – Нагадай це даймоській морді.

Селеста хитро глянула на нього.

– Не приписуй собі більше заслуг, ніж маєш. – Маг здивовано звів брови. Селеста обшукала його мантію, потім невдоволено відкинула і натиснула каблуком чоловікові на груди. – Де маска?

– Тобі потрібні докази, хто я? – зрозумів маг і зухвало всміхнувся. – Одна моя голова не має жодної ціни без її прикраси. Ну що ж, не соромся. Шукай по дому.

– За ідіотку мене тримаєш? – роздратовано прошипіла Селеста. – Я з тебе око не спущу. Тож кажи, де маска!

Вампірка знову вдарила його. І знову. Вона била мага, який безпорадно лежав на землі, вимагаючи відповіді. Майя вражено спостерігала за ними, не в змозі навіть поворухнутися. Якоїсь миті вона усвідомила: треба бігти. Потрібно кликати на допомогу!

Підскочивши, дівчинка помчала через чагарники, але в темряві майже нічого не розрізняла. Тут вона влетіла в щось велике і впала на землю. Підняла голову і її нутрощі скрутило морозом: над нею зависла голова чорного змія з палаючими очима.

Але секунди йшли, а моторошний змій не рухався. І Майя зрозуміла, що дивиться у темряві на дерев'яну голову лебедя. Перед нею стояв навіс із човном.

Звуки ударів за деревами не вщухали. Каблук жінки знову і знову бив чаклуна, вона кричала: «Де вона? Покажи мені прокляту маску?!» Її голос розносився садом і тонув у темряві. Надворі стояла тиха ніч, яку турбували тільки крики розлютованої вампірки.

Майя судомно озирнулася. Сміх та Гріх ще не повернулися, в будинку тільки вона. Дівчинка стиснула зуби, відчайдушно думаючи, що зробив би тато. Він точно не став би тікати. Як чарівник, він би всіх урятував. Але вона поки що не чарівниця... Однак навіть так не відступить!

Майя окинула поглядом човен, трохи подумавши, кивнула своїй ідеї й спішно залізла у човен. Підійшла до носа. Вона не знала заклинань, але й Сміх та Гріх нічого не чаклували, коли садили човен в саду. Вони просто наказали йому сісти. Майя взялася за шию човна і вигукнула:

– Лети!

Очі голови лебедя спалахнули зеленим полум'ям. Човен піднявся над травою. Майя затамувала подих. Вона напружено думала, що має сказати ще. У магії дуже важливо правильно використовувати слова, навіть прості.

– Несися якнайшвидше до свого господаря!

Очі пташиної голови знову спалахнули. Човен стрімко зірвався з місця, Майя від несподіванки впала на коліна. Коли вона визирнула, судно набирало швидкість, летівши через сад. Останній чагарник воно прорізало напролом, пролунав хрускіт гілок.

Селеста тоді продовжувала бити мага. Тож запізно підвела голову і здивовано глянула на човен, що вилетів прямо на неї. Глухий стукіт, і тіло жінки відлетіло убік, як легка іграшка.

Човен різко зупинився перед магом, Майя ледь не випала за борт, але встигла схопитися за дерев'яну шию. Декілька перших секунд вона важко дихала, вражено дивлячись на неприродно вигнуте жіноче тіло на стежці. Потім повернулася до Майстра.

Сорочка чоловіка вкрилася червоними плямами від ударів і подекуди порвалася. Над бровою і на щоці сліди порізів від підборів. Він здивовано дивився на неї. Дівчинка спішно зістрибнула, присіла біля нього і почала тремтячими руками розплутувати сітку. Долоні знову закололо, але адреналін глушив біль, а страх гнав уперед, як гончий пес.