9.3

Пройшовши коридор, дівчинка потрапила до зали, настільки величезної, що стеля губилася в темряві. Від насиченого солодкого запаху паморочилося в голові. Майя зіщулилася, коли шкіру дивно защипало.

Закружений у танці натовп проступав у мороці та тумані. Повз дівчинку пройшла дама з гострими вухами та рогами у супроводі чоловіка у фраку та з совиною головою. За круглим столом у кістки грали діди зі зморщеними обличчями й тонкими довгими пальцями. Їхні сухі руки прикрашали браслети з кісток та шкурок ящірок. Під стелею ширяли жінки в сухих вінках, чиї обличчя і голі тіла приховували напівпрозорі чорні тканини.

Довгі столи ломилися від напоїв та страв: у срібних посудинах лежали горіхи та сухі гриби, у відшліфованих черепах тварин підсмажені комахи та пташині серця. Каскадні торти прикрашали зацукровані пелюстки троянд, у високих кришталевих чашах червоне, як кров, вино. Над деякими яскраво-зеленими напоями вихорилася пара, поверхня інших – палала синім вогнем. Великими горами лежали плоди з шипами, розламані гранати та недоїдки.

Дівчинка пішла вздовж одного столу. З-під скатертини її спробувала схопити волохата лапа, але Майя встигла відстрибнути. Над головою щось затріпотіло. Піднявши погляд, дівчинка побачила кругле жовте око з крилами бабки. Око уважно роздивлялося Майю, і дівчинка поспішила відмахнутися від нього.

Попереду почувся сміх. Троє магів і чаклунка в ганчір'ї та з черепами звірів на обличчях обступили чоловіка. Одягнений він був як звичайний роботяга. Він по-собачому їв з підлоги гнилі фрукти.

– Хочеш ще? – потрусив перед ним червивою грушею маг у рогатому черепі. – Хочеш цей солодкий фрукт із саду фейрі? Ану попроси! Попроси, як належить.

Чоловік став на коліна, склавши руки, як собачка, що просить, і загавкав. Висунув язик і почав чекати. Погляд у нього був дикий, затуманений. Мов він не розумів ні що робить, ні де знаходиться. Нічого у його виразі не виявляло розумної людини.

Усі четверо зареготали, коли чоловік взявся їсти кинутий плід із підлоги. Майя вражено стежила за картиною і все намагалася зрозуміти, що відбувається. Це така гра? Чи репетиція якоїсь потішної сценки? Ось тільки в тому, що відбувається, вона не бачила нічого кумедного. Страх і огида згустилися в грудях, як громова хмара. І раптом Майя зрозуміла, що насправді бачить: їй розповідали про чарівні фрукти, здатні позбавляти смертних свідомості. І зараз чаклуни знущалися з беззахисного простолюдина.

– Залишіть його! – вигукнула Майя. – Це зовсім не смішно!

Четверо у черепах обернулися на дівчинку. Кілька секунд вони здивовано розглядали її, не розуміючи, звідки тут узялася дитина. Потім чаклунка в черепі кози зробила крок до неї.

– Яка хоробра дівчинка. Думаєш, ми його ображаємо? Цей смерд не зміг розплатитися за послугу, але ми виявилися настільки великодушними й дозволили йому веселити нас цілу ніч замість плати.

– Хіба це весело? – глянула Майя на чоловіка, що злизує сік фрукта з підлоги. Його безпорадний вигляд лякав, ні, навіть жахав.

– Дуже. А ти тут сама?

– З Майстром. Тільки його ще треба знайти, – напружено озирнулась Майя.

– Тоді давай я тебе пригощу, – відьма вийняла з-під мантії цукерку в золотій обгортці. – З'їж її, і ти зрозумієш, як весело на цьому святі.

Майя з побоюванням подивилася на цукерку. Батьки забороняли їй брати щось із рук незнайомців, тому вона похитала головою. Жінка знову зробила крок до неї й спробувала схопити, але дівчинка вивернулася і побігла геть.

Вона мчала повз натовп лячних істот, не розбираючи дороги. І все більше бачила дивних і незрозумілих речей: обличчя ховалися за потворними масками, поки голі тіла згиналися в шаленому танці; молодий чаклун облизував руки жінці зі зміями замість очей; поряд без почуття ритму сіпалася чаклунка з зашитим ротом. Її довгі, сірі, мов дим, рукава здіймалися вгору і вимальовували химерні візерунки.

Майя зупинилася і зрозуміла, що не пам'ятає, якою дорогою прийшла. Вона все ще стискала в руці зв'язок ключів, та яка з того користь, раз не знає, як повернутися. Можливо, варто спитати у когось, де вихід.

Дівчинка попрямувала до старої в лахмітті, яка обгладжувала кістку. Майя побачила її чорні зуби, поки вона смачно чавкала, ігноруючи всі правила пристойності за столом. На її шиї бовталася сушена голова. Голова раптом розплющила повіки й подивилася на Майю очима, що палали.

Відсахнувшись, дівчинка побігла геть. Холодний страх остаточно скрутив її шлунок. Вечірка їй більше не подобалася. Все тут зовсім відрізнялася від тих прекрасних бенкетів, що вона бачила в дитячих книгах.

– Майстер! – покликала вона відчайдушно. Але її голос потонув у реготі та музиці.

Майя пробиралася крізь натовп, від жаху на очі навернулися сльози. Заплутані хороводи кружляли навколо, по стінах повзли моторошні тіні, люди горланили, як звірі. Тут панувала зовсім інша магія: похмура, жорстока та отруйна. І Майя загубилася в цьому морі страшних та незрозумілих тварюк.

Але тут вона побачила на балконі Майстра. Він з презирством розглядав танцюючі фігури в залі, і пихата усмішка на гарному обличчі чудово вписувалася в потворність навколо. Майя зраділа і помчала до сходів.

На балконі з безліччю тюлів опинився диван у вигляді півмісяця та заставлений фруктами стіл. Майстер продовжував стояти біля поручнів. Майя пройшла повітряні тканини й хотіла кинутися до нього, коли з іншого боку балкона безшумно вислизнула тінь. Красива жінка з білою шкірою обійняла мага зі спини та посміхнулася гострими зубами. Майя завмерла: вона вампір!

Дівчинка хотіла крикнути Майстеру поберегтися, але варто було чоловікові розвернутися, як красуня припала до його губ. На кілька секунд Майя розгублено завмерла. Майстер не злякався, навпаки, міцно обійняв вампіршу, одна його рука поринула в її мідне волосся, друга – ковзнула по стегні.

Майя знала, як виглядають поцілунки. Тато не раз цілував маму: завжди ніжно і тепло, як цілував саму Майю в маківку. Але цей поцілунок відрізнявся від усіх, що вона бачила. Довгий, нестримний, поки руки обох ковзали по тілах один одного.