9.2

Наступні два дні, а точніше ночі Майя провела перед свічкою. Вона сиділа і дивилася на чорний ґнотик. І примовляла подумки «Гори, гори, гори». Деколи повіки злипалися, і попа навіть боліла, а перед очима пливло. І як би вона не просила, злощасна свічка ніяк не хотіла спалахувати!

Іноді Майя підносила її до носа. Або вставала, кружляла навколо свічки та свердлила поглядом з усіх боків. Час від часу чіпала ґніт, перевіряючи, чи не нагрівся він. Кілька разів їй хотілося розплакатися та відкинути вередливу свічку. Але тато казав, що все, що щось вартує, вимагає завзятості й терпіння. І Майя знову сідала перед свічкою і дивилася, дивилася, дивилася…

– Вона все ще сидить? – спитав Майстер, коли лялька принесла йому до кімнати чергову пляшку вина.

– Так, – озвалася Сміх. – Не відходить від столу. Доводиться змушувати її відриватися, щоб вона поїла. Та й спати неохоче лягає.

– Дітям важко сидіти на місці. Чесно, чекав, що вона розреветься ще вчора. Що може бути гірше за дурня: тільки впертий дурень. Ну нічого, рано чи пізно вона зламається. Усі ламаються.

Так минув ще день. Тільки-но починався світанок. Магу набридло сидіти в кімнаті, впиваючись вином і видовищами Скляної Арени в дзеркалах. Від нудьги він вигадав нове, безглуздіше завдання для нової іграшки: змусити перерахувати всі травинки в саду. І якщо зіб'ється, обов'язково розпочати все знову. Ця думка так йому сподобалася, що він натхненно поспішив до майстерні.

Відчинивши двері, він застав очікувану картину: дівчинка свердлила свічку поглядом і не моргала. Її обличчя зблідло, а під очима засіли тіні втоми. Очі почервоніли, але вона вперто не зводила погляду з ґонту. Дітям треба спати, а це мале створіння сиділо до останнього.

– Закінчуй, – підійшов маг до столу. – Я дам тобі інше завдання, це для тебе надто складне.

– Ні! – Вигукнула Майя. – Я запалю її. Я вже майже, торкніться ґноту, він трохи нагрівся.

Чоловік зігнув брову, але торкнувся. Гніт був холодний. Здається, від втоми дівчинці просто здавалося бажане. І раптом інша ідея здалася йому цікавішою, ніж минула. Чому б не дати дитині хибну надію? Чому б не змусити ще більше повірити у мрію, перш ніж її розчавити?

Маг непомітно повів губами. Гніт спалахнув і спалахнув маленьким вогником. Очі дівчинки ледь не вистрибнули з орбіт. Вона відкрила рота, вражено дивлячись на полум'я. Потім різко схопилася, схопила свічник і застрибала навколо столу.

– Вийшло! Вийшло! – несамовито від радості танцювала вона. Зупинилася перед чоловіком. – Дивіться, горить! Він горить!

Вона простягла йому тремтячий вогник, як найцінніше, що колись тримала в руках. Чоловік завмер, дивлячись на її щасливе обличчя. У її великих очах відбивався яскравий вогник.

На мить кімната зникла. І маг побачив сині дитячі очі. Вони так само раділи звичайним трюкам, як найбільшим чудесам у світі. Той малий з такою вдячністю приймав його обман, так відкрито йшов за ним. Він ненавидів ті сині очі. Звірячі, але надто наївні, надто щирі…

Чоловік відмахнувся, намагаючись відігнати видіння, і вибив свічник із рук дівчинки. Той звалився просто на паперовий замок. Одна з веж спалахнула. Майя і маг вражено дивилися на неї. Як не дивно, зі ступору першою вийшла дівчинка.

– Треба загасити! – Її погляд зупинився на кубку в руках чоловіка. Вона схопила його і кинулася до замку. Тут уже маг прийшов до тями.

– Ні! – вигукнув він, але пізно.

Майя виплеснула вміст кубка на замок і скрикнула, коли той спалахнув ще яскравіше. Її схопили за комір і різко відтягли. Над головою щось вигукнули, тут же над замком у вогні зібралася невелика громова хмара. На паперові стіни ринув дощ.

Коли все закінчилося, Майя та маг мовчки розглядали непристойну купу паперу. Частина її згоріла, частина промокла і зморщилася. Величний замок виглядав не краще за кинуту розтоптану газету після дощу.

Майя з побоюванням зиркнула на Майстра. Той схилив голову, на його обличчя впала тінь.

«Він перетворить мене на кактус!» – з жахом зрозуміла Майя.

Вона здригнулася, коли тиша майстерні вибухнула сміхом. Дівчинка розгублено дивилася на чоловіка, який голосно реготів і зовсім не розуміла, що його так веселить. Відсміявшись, він глибоко вдихнув і недбало відкинув волосся, що впало на очі.

– Урок перший, ніколи не недооцінюй навіть крихітну іскру. Саме з крихітної іскри починається будь-яке величезне полум'я, – сказав маг і впіймав себе на думці, що давно не давав настанов і навіть встиг за цим скучити. – Так, на перший погляд, незначні події здатні мати величезні наслідки.

– Ми полагодимо замок, – пообіцяла Майя.

– У цьому немає потреби, образ уже збережено у моїх дзеркалах. Ти ж знаєш, що дзеркала вважаються брамою у світ снів?

Майя похитала головою.

– Скільки тобі років? – раптом спитав маг.

– Десять.

– Йому було б стільки ж, – тихо промовив маг, повертаючи погляд до купи попелу та мокрого паперу. І додав через паузу: – Іди спати, черв'ячок.

– Але…

– Я не повторюватиму двічі, – раптом став голос чоловіка владним.

Майя не ризикнула сперечатися. Маг був дивним і не переставав її збивати з пантелику. Він нагадував мінливі вітри, які могли грубо зривати капелюхи з перехожих, а могли мірно колихати листя. Ніколи не знаєш, яким буде цей вітер сьогодні. Коли вона озирнулася, маг дивився на зруйнований замок.

– А ти не хочеш зникати навіть у смерті, – раптом тихо промовив він.

Дівчинка не зрозуміла, з ким він розмовляє, але обережно зачинила двері. Так, Майстер був диваком навіть за мірками чарівників.

***

Наступний день розпочався з млинців під кленовим сиропом. Майя спішно вминала сніданок, все передчуваючи нове завдання. Їй хотілося прямо зараз побачити батька та розповісти йому радісну новину. Але ще краще підтягнути свої вміння та наочно йому показати! Коли в їдальню спустився маг, вона зауважила, що настрій того на цей раз задоволений. Він прийняв від ляльки чашку кави і заявив, що йде на шабаш.