7.2

– Це моє підземелля, – зауважив маг. – І мій дім.

– Але ж це моя кімната! – випалила Майя, і одразу засоромилася від свого тону дитини. Звичайно, Маскарон контролював тут усе і навіть її куточок. – Залиш мене! Я дізналася достатньо!

– Я не піду.

– Я наказую тобі піти! – зло вигукнула Майя.

Було соромно, що вона ледве стримує сльози. Вона так довго тримала контроль. Але зараз не могла угамувати бурю в грудях. Як і не могла більше ховати страх за злістю, як за бронею. Наче її величезна крижана стіна дала пролом у найслабшому місці. І тепер тріщини вже розповзлися, погрожуючи ось-ось розсипатися й оголити на світ усе те, що вона так старанно придушувала останні місяці.

– Майя, я не піду. Не зараз, – маг підступив до неї. Майя виставила руку і сплела прокляття. Але не активувала одразу. – Я ж і силою можу змусити, – збираючи залишки сил, погрозливо понизила вона голос.

Маскарон зупинився і напружено глянув їй у вічі.

– Майя, мені й так вистачає майбутньої війни. Я не хочу воювати з тобою. Ми маємо бути на одному боці.

– Невже? Вранці ти говорив про довіру, але я не можу. Не можу тобі вірити. Та й з якого дива мені вірити людині, яка думає, що купив мене?

– Майя, все трохи складніше. Ти не розумієш, бо не знаєш усього.

– Це точно! Я й досі не розумію, навіщо я тобі! Хоча тепер починаю бачити. Ти кажеш, що тебе не турбують людські жінки. І я ніяк не могла зрозуміти, чому це не стосується мене. Але ж тепер зрозуміло. Ти навіть за людину мене не вважаєш, вгадала? – гірко посміхнулася Майя.

– Так і є, – кивнув маг із разючою щирістю. – Я не дивлюся на тебе як на людину. Ти моя маленька відьма.

– Я не твоя, – ледь не гарчала Майя.

Маг промовчав. Деякий час він дивився на дівчину, і вона ніяк не могла зрозуміти, про що він думає. Його обличчя знову втратило всі емоції. Залишився лише підозрілий блиск у погляді. Майя ж, як і раніше, боролася з люттю і образою, що вирувала в грудях. І вже готова була кинутися на мага, аби той забрався з очей.

– Магія зробила тебе щасливою? – раптом спитав чоловік.

Майя завмерла. Питання зависло в повітрі. І тут сталося те, що на мить вибило Майю з реальності. З грудей прийшов удар. І це було серце, яке б'ється відчайдушною пташечкою. Знайомий імпульс немов пустив по тілу струм.

Маг скористався її збентеженням. Підскочив і відвів її руку з прокляттям убік. Майя відсахнулася, але глухо стукнулося спиною об двері. Маскарон притиснув її руки, тримаючи зап'ястя не боляче, але міцно. Дівчина хотіла закричати, але вчасно впоралася з собою. Слабість та страх вона не покаже. Більше нікому не покаже!

Натомість вона підвела голову, зло подивилася магу в обличчя.

– Що це за фокуси? – якомога твердіше запитала вона. – Яка тобі справа до моєї магії?

– Пряме. Я хочу знати, чи магія зробила тебе щасливою?

Майя стиснула зуби. Щоразу, коли Маскарон ставив їй це запитання, у грудях спалахувало незрозуміле хвилювання. У серці наче щось відгукувалося. Наче воно розуміло те, чого не розуміла вона.

– Ти ж це відчуваєш, – тихо спитав Маскарон, читаючи її сум'яття в очах. – Відчуваєш, що не така, як інші чарівники. Відчуваєш, що відрізняєшся від них. Що можеш більше за них. У твоєї магії інша природа.

– Так, я цю природу осягала пів навчального року, поки змогла нормально заклинання плести. Талант ще той…

– Не усвідомлення потенціалу може спричинити помилки. Але ти підкорила цю силу. – Майя уважно подивилася на Маскарона. Вона більше не виривалася. Чоловік лукаво посміхнувся. – Уже хочеш мене слухати?

– Говори, що знаєш, – вимагала Майя.

– А ти пообіцяєш, що не втечеш?

– Я обіцяю, що якщо не отримаю зараз відповідей, не затримаюся тут ні на день, – процідила Майя.

Маскарон невдоволено повів губами, але розсмикнув долоні на її зап'ястях. Пройшов до крісла біля вікна, спокійно сів і показав дівчині сісти в сусіднє. Повільно вона перетнула кімнату, стежачи за Маскароном, як рись, що обгинає капкан.

– Твій резерв, напевно, швидко відновлюється, – уважно подивився на неї Маскарон. – Що ще?

Майя вперла в нього похмурий погляд, думаючи, чи варто викладати все.

– Хочеш від мене відповідей, спочатку дай свої, – зрозумів її думки чоловік.

Небагато подумавши, Майя заговорила. Згадала про стійкість до навіювання, про чуття до ілюзій і як врятувала батька, використавши техніку передачі крові через долоні, про яку раніше знати не знала. А потім вона замовкла, згадавши, як одного разу маг сказав їй довіряти своєму серцю. Невже ще тоді він...

– Що тобі відомо? – різко запитала Майя. Її терпіння, як пружина, натягнулася до межі.

Чоловік побарабанив пальцями по підлокітниках, про щось напружено розмірковуючи. Дістав маску з-під мантії та простяг їй.

– Дивись, Майя Семироз, – голос його раптом став напруженим. – Якщо, звичайно, готова дізнатися про свою правду. Нашу спільну правду.

Майя подивилася на маску, як на отруєне яблуко. Чи це була чергова пастка мага? Але таки взяла маску. Деякий час вона просто розглядала її. Вона не вперше її бачила так близько, але хвилювалася не менше. Адже вона тримала ту саму маску, яка наповнювала стільки ж легенд цього міста, як і кошмарів.

Майя підозріло підвела очі на чоловіка.

– Що я побачу?

– Ти сказала, що не бажаєш вірити мені, – посміхнувся краєм рота маг. – Вона оповідачка не гірша, ніж я. А може, навіть краща. А ти побачиш ще одну сліпу пляму історії. Тільки вже своєї власної історії.

Майя опустила очі на білу маску. Обережно перевернула її, ніби боялася, що вона розсиплеться в руках, а з нею всі відповіді. З внутрішнього боку лику на лобі було виведено магічне коло. Значення його Майя не зрозуміла. Але питати більше нічого не стала і піднесла маску до обличчя.

Очі заслонила темрява. І Майя провалилася у неї.