Розділ 7. Плата

Майя швидко йшла коридором. Злість закипала в грудях з кожним кроком, поки в голові загальна картина ставала все яснішою.

Маскарон особисто знав її маму. Знав і про її відчайдушне бажання співати на великій сцені. І скористався цим! Втягнув у якусь свою брудну гру. Змусив...

«Я заплачу тобі своїм тілом».

Злість і образа встромилися в груди розпеченим ножем. Майю ледь не трясло. І цей брехун ще хотів від неї клятви!

Попереду почулася музика. Сміх сказала, що у господаря по обіді зустріч у підземному ресторані «Людоїдка». Біля входу стояв страж-орк в обладунку з шипами. Побачивши Майю, він вклонився і відчинив їй двері.

Майя скривилася від нудотно-солодкої хмари диму в залі. Місце нагадувало більше кубло, ніж ресторан. За столами люди та нелюди сумнівного вигляду. Їжа викликає ще більше підозри. Між столами літають рукавички примар з тацями. Демониця з синьою шкірою та яскраво рудою стрижкою наколола на виделку очі у салаті та відправила до рота. Облизнулася синім роздвоєним язиком.

Одразу до Майї підскочив адміністратор – чоловік з плескатим носом і дуже худим обличчям. Тонка шкіра щільно обтягувала голову, нагадуючи голий череп. Чаклун почав тираду про велику честь побачити тут її темність, але Майя різко перебила його і поставила лише одне запитання.

Адміністратор кивнув і повів Майю до дверей, захованих за шторою. Вони вели до окремої зали для особистих зустрічей.

Вийнявши меч із піхов, Майя стрімко зайшла до приміщення. Навколо кам'яного столу з кальяном сиділо четверо: маг у масці, старий Крюк і два чаклуни з місцевої знаті. В руках якісь папери з кривавими печатками та кубки з вином. Ще один чаклун на дивані в темному кутку з прикритими очима блаженно посміхається, поки вампірша припала губами до його шиї. Маскарон грав із Крюком у шахи й саме робив хід чорним слоном.

Коли Майя грюкнула за собою дверима, чоловіки одночасно обернулися. Опустили погляди на меч у її руках.

– Ваша Темність! – проскрипів напідпитку старий. – Приєднуйся до нас! Ми незабаром закінчимо партію.

Майя мовчки перетнула кімнату і різко скинула шахівницю. По мармуровій підлозі покотилися фігури. Вона зі стукотом поставила скриньку перед Маскароном.

– О, ось шах і мат, – приглушено резюмував Крюк, розумно піднімаючись і прямуючи до виходу.

Майя вперла погляд в інших чаклунів. Ті швидко наслідували приклад старого і поспішили покинути кімнату. Коли двері зачинилися, Майя повернула погляд до мага. Той продовжував тримати фігуру, якою не встиг походити. Чоловік поставив слона біля скриньки й зняв маску. Його безпристрасне обличчя в напівтемряві мало чим відрізнялося від білого лику в руці.

– Брехня! – випалила Майя. – Ти знав її особисто!

– Майя…

– На яку мерзенну угоду ти її підштовхнув?!

Маскарон стиснув губи.

– На дуже мерзенну, – відповів він через деяку паузу.

Така чесна відповідь на мить збентежила Майю. Вона чекала, що маг буде ухилятися або відмовлятися, як робив раніше. Але ні, зараз він дивився їй у вічі і зберігав абсолютний спокій.

Це Майю розлютило ще більше. Йому навіть не соромно! Вона направила вістря меча у серце чоловіка.

– Розповідай, – жорстко наказала вона.

– Майя, це не найкраща…

– У тебе немає вибору!

– Хочеш зарізати мене? Знову?

– Не спокушай, – сухо попередила Майя.

Маскарон видихнув. Потер перенісся, ніби його мучив головний біль. Потім повернув гострий погляд до дівчини.

– А вона б не хотіла, щоб ти дізналася.

Майя примружилася. На декілька секунд страх стиснув серце крижаною хваткою: раптом їй справді не варто знати? Адже вона не вперше шукає відповіді, від яких потім тільки болючіше.

– Вже не їй вирішувати, – зауважила Майя. – І не тобі, – підступила вона до мага, сильніше вперши вістря йому в груди. – Хоча можеш не пояснювати. З її слів і так все зрозуміло. – Дівчина скривилася в огиді. – Як ти міг? Ти казав, що не інкуб, аби з тобою розплачувалися тілом!

Брови мага поповзли вгору. І це була перша його емоція від початку розмови.

– Перепрошую?

– Не прикидайся! – вигукнула Майя. – У неї нічого не було, за що можна купити місце акторки у театрі! Нічого, окрім її краси. Окрім, – дівчина стиснула зуби, гнів кипів усередині й здавалося, скоро перетворить там усе у попіл. Майї важко вдавалося не зірватися на крик. – У неї навіть магії не було. Не думай, що я не розумію, чим їй лишалося платити.

Якийсь час Маскарон мовчав. А потім раптом пирснув і нахилився вперед. Майя ледве встигла відвести меч, щоб маг не напоровся на нього раніше. А той хихотів і навіть не стримувався. І Майя знову розгублено дивилася на нього.

– Тебе це сміш-ш-шить? – зашипіла вона. Щоки ще дужче налилися жаром від злості.

Такого нахабства вона навіть від Маскарона не чекала!

– Вибач, – вирівнявся маг і сів у кріслі зручніше. Він лукаво глянув на дівчину. – Так ось, як ти все зрозуміла. Мабуть, це все спростило б. Але я не брехав тобі, Майю. Я й пальцем не чіпав твою матір. Бачиш, – маг кинув погляд на зап'ястя, де манжет приховував шрам. – Я не люблю торкатися представників людського роду. І коли вони до мене торкаються, також не люблю. Навіть якщо це жінки.

Майя зміряла його поглядом, мовляв, кому розповідаєш?

– Ти виняток, моя Княгиня, – чарівно посміхнувся маг.

Якийсь час Майя недовірливо дивилася на нього. Той погляд не відводив. Хоч тільки-но вона стане вірити такому майстерному брехуну! Хіба що Беатріче щось таке згадувала. Маскарон не дивиться на людських жінок, як на жінок. Так було до Майї, якщо вірити феї.

– І що мама віддала тобі? – напружилася вона.

Маг примружився, ніби роздумував, чи варто відповісти.

– Ти чула договір. І знаєш чим платять звичайні люди за свої бажання.

«Віддам його... Віддам свою плоть та кров».

До горла підступив клубок. Майя відступила і похитала головою, ніби це могло відігнати моторошний здогад. Але вона знову бачила перед собою Беатріче. Тільки цього разу її обіймали діти. Усвідомлення ніби облило відром крижаної води.