6.2

Одразу після сніданку, коли Маскарон пішов у місто, Майя вирушила до Туманного Мосту. Вона стояла перед непроглядною завісою і кликала на зустріч Беатріче, поки до неї не вийшов знайомий рогатий хлопчина-лакей і не повідомив, що королева не бажає приймати гостей.

Як Майя й підозрювала, фея її уникала.

Вибору не було, і Майя зайнялася іншими важливими питаннями. Вона вкотре почала вивчати карту Чарогір'я у чарівному дзеркалі залу Темної Ради. Проте красиво виведені назви лісів і долин вислизали з-під уваги, як вода крізь пальці.

Клятва Темної Княгині… Думки про неї не давали Майї спокою.

Одна річ – погодитися вести армію монстрів. Але зовсім інше – магією прив'язати своє життя до війни. Звичайно, для лісового народу цілком нормально приносити такі обітниці. Таке й люди практикують, приносячи клятви королям. І побоювання Маскарона також зрозумілі. Нещодавно вона без найменшого докору сумління здала б його Ельдару чи батькові. До того ж умови її клятви цілком справедливі. Вона має дати слово йти до кінця за їхню спільну справу. Це не те саме, що поклястись служити комусь.

І все-таки ідея пов'язати себе з війною все ще Майю лякала. Хоча б тому, що у неї залишалися питання до своїх союзників.

Плеча торкнулися, Майя різко розвернулася.

– Спокійно, Ваша Темність, – усміхнулася Лаура. – Твоя служниця сказала, що ти працюєш тут. І я принесла тобі підкріпитись. На вулиці літо, час вітамінів! Треба користуватися благами лісу, щоб були сили рубати супостатів.

Вона поставила на стіл невеликий кошик із суницею, чорницею та ожиною. Майя подякувала, взяла кілька ягід і відправила до рота. Їсти не дуже хотілося, але сили точно знадобляться.

– Що робиш? Наради начебто сьогодні не планується, – сперлася рукою на стіл Лаура.

Її дві світло-попелясті коси були закручені навколо вух і прикрашені перлами.

– Думаю, яку землю запропонувати Агідіусу. На північному сході є чимала долина. Там немає дворів, лише бродячі тварюки. Є ще ліс Перевертнів.

Лаура задумливо глянула на карту.

– Не турбуйся про це. Він прийме від тебе будь-який шматок землі. Нехай тішиться, що голову ще на плечах носить.

Майя кілька секунд роздумувала, а потім поділилася із подругою ранковою розмовою.

– Страховку Маскарона можна зрозуміти, – закивала Лаура, – враховуючи слабкість нашої Княгині до юнаків з червоним волоссям, – хитро посміхнулася вона. Але побачивши зміну в лиці Майї, стала серйозною. – Ти все ще думаєш про нього?

Майя промовчала, опустивши очі на карту.

– Тобі треба вибрати бік. Вибрати та дотримуватися його. Обидва вони монстра. До того ж одні з найстрашніших, яких можна зустріти у Чарогор'ї. Метатимешся від одного до іншого, вони тебе розірвуть між собою.

Майя здивовано звела погляд до Лаури. Між тонко наведених брів красуні засіла складочка.

– Чому ти сумніваєшся? Хіба це не те, про що мріє кожен: бали на твою честь, трон, слуги. Ти увійдеш до історії.

– Я не заради цього тут.

– Хочеш сказати, що зможеш повернутися? Зможеш вести життя простої дівчини, коли спробувала це: життя наповнене владою та силою?

Майя насупилася. Окинула поглядом високі спинки порожніх крісел, де її займало головне місце. Чи зможе вона просто повернутись і більше не думати про те, як дивилася на всіх з висоти п'єдесталу? Адже вона давно вже не уявляла себе в іншій ролі.

«Влада п'янить не гірше за напої фейрі. І значно швидше викликає звикання».

Майя не стримала гіркої усмішки. Ельдар… Він знову бачив її набагато краще, ніж вона хотіла.

– Цікаво, що це означає? – Лаура розглядала чорного лебедя на спинці крісла княгині. Здається, вона хотіла змінити тему. – Це твій герб?

Майя глянула на чорну птицю і знизала плечима. Такий самий чорний лебідь був висічений на узголів'ї її ліжка. Чорні крила прикрашали її трон. Але її не дуже хвилювало, що це означає.

– Схоже, йому дуже подобаються лебеді, – без особливого інтересу обізвалася вона.

– Маскарон нічого не робить просто так. О, а раптом… – Лаура хитро зиркнула на Майю. – Кажуть, лебеді закохуються раз у житті й назавжди. Що, якщо ви з Маскароном – істинна пара?

Майя спантеличено схилила голову.

– Вони ж тільки у драконів чи інших перевертнів бувають. Маскарон не перевертень.

– Істинна пара – це пара, накреслена самою долею! – вчено заявила Лаура. – І не обов'язково бути перевертнем.

– Але істинною парою теж не обов'язково бути, щоб кохати, – зауважила Майя і додала тихіше: – А в моєму випадку... – Чи тягло її до Маскарона? Мабуть. Чи це любов? Якщо так, то іншої природи. Не такої, що перевертає в очах увесь світ. Не такої, що дарує стільки ж безмірного щастя, як і болю. Не такої, що відчувала до іншого…

– Самі Небеса благоволять їхньому союзу, – Лаура вже не слухала її і натхненно щебетала далі, – і як би життя не повертало, вони обов'язково знайдуть дорогу до своєї половинки. Це пояснило б, чому Маскарон так на тобі зациклений. Я не раз читала історії, де нічим не примітні дівчата виявлялися нареченими лордів нелюдів. Кажу тобі, ваша зустріч – доля! Не інакше, як істинна пара! Правда, правда!

– Немає правди, є точка зору, – долинуло позаду.

Дівчата обернулися. У дверях з келихом червоного вина стояв Валеріан і посміхався. В очах блиск, на щоках легкий рум'янець від алкоголю. Він поклонився Майї у привітанні.

– Давно підслуховуєш? – насупилася Лаура.

– Достатньо, сестрице, щоб переконатися, що у твоїй голові з пташиними звивинками одні любовні дурниці вміщуються. Читала б ти більше не ельфійських казок, а розумних книг, то знала б, що чорний лебідь на відміну від білого стосується історії. Він означає непередбачувану та рідкісну подію. Зазвичай із великими наслідками.

Валеріан пройшов і спокійно сів у своє крісло ліворуч від княгині.

– Ви, леді Майя, наш чорний лебідь, на якого ніхто не чекав. Але який спричинить великі зміни. Гадаю, саме це бачить наш спільний друг. Питання для нас в іншому: чи на краще ці зміни чи ні? – примружив чаклун лисячі очі на дівчину.