Розділ 5. Передчуття грози

Майя повернулася додому, відкривши одну з дверей зачарованим ключем. Так вона з коридору підземелля увійшла до холу маєтку мага. Скинула плащ і віддала вінець Сміх, яка зустріла її. На запитання лялька повідомила, що господар у майстерні.

– Ще дується?

– Майстер це Майстер, – як під копірку заявила Сміх.

Майя закотила очі. Одні мовчуни та інтригани навколо… Ні, з цим вже треба щось робити.

Усю дорогу сюди Майя розмірковувала, як змусити фею заговорити. Якби вона тільки дізналася про неї більше, якби знайшла важелі тиску. Спробувати підкупити когось із її двору і нехай шпигує? Чи для початку дізнатися про її слабкості у Маскарона?

Думка розпитувати мага про його коханку неприємно кольнула. Що ж, для важливої справи переступити через свою гордість вона зможе. Але насамперед їй би розібратися з недомовками її покровителя.

Минувши коридор, вона увійшла в останні двері. Майстерня була одним із найцікавіших місць у маєтку мага. Маскарон там проводив більше часу, ніж будь-де в будинку.

На полицях стояли дивовижні речі та механізми, під стіною столи зі старими пожовклими сувоями та якимись малюнками магічних кіл невідомого значення. Другий ярус майстерні повністю був для книг, а в далекому кутку стояв чорний човен з головою лебедя.

Щоразу, коли Майя заходила сюди, трепет у ній змішувався з тугою. Вона згадувала клас професора Чуба і як вона готувалася вступати на факультет майстрів. Тоді вона уявляла, як закінчить Академію і створюватиме магічні артефакти, робитиме щось чарівне та казкове. Те, що принесе іншим радість.

Всі ці образи розливали в грудях тепло, п'янили й кружляли яскравими мріями. Мрії ще ніколи не здавались такими близькими. А світ так просто ділився на чорне та біле. Майя знала, що належить світлій стороні та вірила, що так буде завжди.

Зараз усе, про що вона могла думати – як стати корисним злом.

У майстерні панувала напівтемрява, і лише з глибини прослизало тепле світло. Підійшовши на нього, Майя пройшла кілька шаф і вийшла до кутового дивана.

Маг лежав, закинувши руку за голову, на столі поруч розкритий фоліант стародавньою мовою Чарогір'я. Очі чоловіка закриті, два верхні ґудзики сорочки розстебнуті. Рукави засукані й видно кільця шрамів на зап'ястях. Тіні від канделябра з відьминими свічками окреслюють не людської краси обличчя. Від цього бездоганні риси стають ще виразнішими. У недбало розсипаному по подушці волоссі, мов у павутині, заплутався золотий відблиск вогнів.

Майя мимоволі залюбувалася магом. Так можна дивитися на сніг, що мірно падає, за вікном або на перлинний світанок біля горизонту гір. Він нагадував образ, створений казковим сном.

Майя подумала, що варто піти, залишивши Маскарона відпочивати. Але раптом погляд зачепився за маску під рукою чоловіка. І ніби хтось різко скинув з очей пелену туману, повернувши кімнаті реальність.

«…з протилежного боку маски Маскарона можна побачити секрет Армії Тварюк».

Слова Моргана завмерли в думках дівчини. Вона не відводила погляду від білого лику, а той ніби відповідав їй пильним поглядом порожніх западин. Кілька секунд Майя боролася із собою. Але потім обережно ступила до дивана.

Тихо подолавши відстань до сплячого мага, вона завмерла над ним. Серце билося так, ніби вона підійшла до краю прірви і вдивлялася в чорну безодню. У горлі пересохло. Навіть власне дихання раптом стало надто гучним.

Вона кілька секунд пильно дивилася на чоловіка. Відзначила його рівне дихання. Обличчя нічого не виражає, тільки від довгих вій падають тремтячі тіні.

Затамувавши подих, Майя потяглася рукою до маски. Кінчики пальців з побоюванням торкнулися паперової матерії. Та виявилася напрочуд гладкою, як фарфор. Дівчина повільно посунула на себе маску. Потім ще трохи. Ось-ось і одна з найбільш легендарних речей міста опиниться у її руках.

– Пробач…

Тихе слово приголомшило Майю як грім. Вона швидко звела погляд на мага. Той продовжував лежати із заплющеними очима. Тільки тепер гарне обличчя спотворилося від болю.

– Пробач… – ледве ворухнулися губи чоловіка. – Астра… Зупиніться…

Він повів головою, його подих почастішав. Тіло напружилося і кілька разів судомно здригнулося.

Майя розгублено дивилася, як маг продовжує шепотіти безладні слова і повторює ім'я сестри. Виглядало так, наче щось душить його зсередини. Якоїсь миті він настільки зблід, що Майя злякалася і схопила його за плече.

– Прокинься! Це лише сон!

Різко розплющивши очі, маг вражено глянув у стелю. Погляд його вражено ковзнув по дівчині. Обличчя спотворилося в гримасі люті. І не встигла Майя зрозуміти, як її грубо повалили на підлогу та притиснули. У руці мага з'явився вогняний клинок. Зелені очі палали сліпим безумством.

Майя ледве встигла перехопити його зап'ястя і відвести руку. Вістря розпороло край дивана, залишивши почорнілий від скверни слід.

– Аллан! – вигукнула вона.

Маг завмер. Гнів змінився на потрясіння, а потім впізнання. Він широкими очима дивився на дівчину, ніби тільки тепер побачив її.

– Майя ... – видихнув він. – Майя… Чому ти… Ох, вибач. Я не зрозумів, що то ти.

Клинок зник. Маскарон накрив обличчя рукою, намагаючись зігнати рештки кошмару і сів. Майя теж сіла і на мить її паралізував страх: вона все ще тримала в руці маску. Зовсім забула її випустити! І зараз маг це побачить… Зараз усе зрозуміє!

Маскарон опустив долоню і хотів озирнутися. Не встигнувши подумати, Майя вільною рукою схопила його за комір і притягла до себе. Той здригнувся, коли вона притулилася до його губ.