4.3

Хтось торкнувся її вуха. Майя мало не скрикнула, приготувавшись відбиватися. Обернувшись, вона побачила знайому рудоволосу малу. За нею стояв смаглявий хлопчик і дівчинка у в'язаній сукні з лоз. Діти обступили Майю. Руденька знову доторкнулася до вуха дівчини й обвела його пальцем. Потім узяла себе за вуха і посміхнулася.

Майя зрозуміла їхні думки: тут у всіх, крім них, вуха гострі та довгі. Можливо, вони вперше бачили дорослу людину.

– Ти їм подобаєшся, – зауважила Беатріче. – Хочете заплести нашій гості волосся?

Діти активно закивали. Майя напружено глянула на фею.

– Невже бачиш і їх як монстрів? – насмішкувато поцікавилася королева.

Майя насупилась, але зацікавлені погляди дітей навряд чи натякали на загрозу. Видихнувши, вона зняла вінець і розпустила волосся. Дітлахи охоче взялася розчісувати її.

– Першим він позбувся Гіацинтового Замку, – продовжила фея, – звівши на його місці данину своєму улюбленому мистецтву – храму масок та гри в долю.

Майя одразу згадала блиск та велич Оперного Театру. Будинок виглядав більшим і багатшим за свого попередника.

– Другим Маскарон зруйнував Сапфіровий Замок. І як глузування з лицарської честі й вірності, яких дотримувалися Яхонти Сині, він побудував там найрозпусніший і порочний заклад у всьому місті – Скляну Арену.

– І вистачило ж терпіння все це робити, – буркнула Майя, вкотре дивуючись упертості мага.

У цей час хлопчик збігав і приніс квіти. Всі троє почали вплітати їх у коси гості.

– Третій замок – виявився неприступним, але і він дав пролом у захисті, – постукала Беатріче пальцем по фотографії Ельдара.

Майя похмурніла, у грудях згущувалося щось в'язке і задушливе. Вона згадала обличчя Ельдара в нічному лісі, коли він розповів їй про свою роль у пожежі замку. В очах його відбивався такий біль, наче ритуальний ніж усе ще залишався в його серці. Десь так воно й було, тільки замість леза його душа роками кровоточила від почуття провини.

– Тебе це злить?

Майя підвела очі до Беатриче, і тільки тоді усвідомила, що стиснула долоні на колінах, пом'явши спідницю. Вона постаралася зробити обличчя знову безпристрасним. Якщо розповідь про падіння замків – пастка феї, щоб побачити її почуття до Ельдара, вона трохи в неї не потрапила.

– Чого б це?

– У мене свої очі у лісі Тисячі Шепотів. І ці очі бачили в компанії двох даймонів дівчину з чорним волоссям та блакитними очима.

"Так от звідки вона знає про моє чуття до ілюзій", – зрозуміла Майя. Тієї ночі Ельдар розповів батькові про її інтуїтивну магію. Як виявилось, у лісу більше вух, ніж вона думала.

– Тоді я вважала це за хорошу ідею, – не стала заперечувати Майя. – Але якщо я й маю комусь це пояснювати, то точно не вам.

Беатріче примружилася, її котячі очі спалахнули яскравіше.

– До того ж падіння Рубінового Замку дало можливість моєму батькові побудувати Академію. Мені нема на що скаржитися, – нагадала Майя з робленою байдужістю.

– Маскарона я знаю давно, і за цей час він не встиг мені набриднути. – Беатріче підвелася. Вона ступала тихо, мов лань. Жоден листок не ворухнувся під нею. Майя вже подумала, чи не невагома вона так само як її вбрання. – А мені дуже швидко набридають одні й ті самі чоловіки.

Майя зиркнула на дітей. Розмова починалася не для їхніх вух. Але ті так захоплено прикрашали її волосся, що здавалося, більше нічого у світі їх не хвилювало.

– Як бачиш, зрештою Маскарон завжди вбивав своїх ворогів без жодного сумніву, – дивлячись на Майю зверху вниз, вимовила фея. – Але майже понад рік після падіння останнього замку він ледь не загинув.

– Чому? – здивувалася Майя.

– Хто знає. Він нічого нікому не розповів. До мене дійшли чутки, що це була помста Лорда Сутінок за смерть коханої.

Майя відвела погляд.

– Що ж, Лорда можна зрозуміти.

– Правильно. І я впевнена, що він не кине своїх спроб дістатися до голови Маскарона. Його смерть – неминуча для нашої перемоги. Як і останнього Яхонта.

Зустрівшись очима з королевою, Майя доклала всіх зусиль, щоб нічого у її виразі не видало, як усередині все похололо.

– Маскарон знає, що має робити. Ніщо його не зупиняло сотні років. І ніхто. І ось я прибула до його міста, коли він підготував усіх своїх головних ляльок. Але що я бачу? Він коронував не озлоблену чаклунку і не жадібного некроманта. Він коронував юну дівчину. Ще й добру… – останнє вона сказала так гидливо, наче говорила про хворобу. – І я збентежена! Я не впевнена, що повернулася до того чоловіка, якого я знала. Якого любила...

Майя вловила блиск збоку й одразу розвернулася. Вона схопила за зап'ястя руденьке дівча. Та випустила срібні ножиці, якими майже відрізала пасмо волосся гості.

Визволивши руку, дівчинка відскочила за фею. Майя різко встала, в руці її спалахнули іскри магії. Двоє інших дітей засміялися і підбігли до Беатриче, притулившись до неї, як туляться каченята під крило матері.

Майя стояла, не наважуючись послати у фею заклинання. Спіймавши усмішку королеви, вона ще більше розлютилася. Та спеціально використовувала дітей як щит.

– Так ось, що ти задумала, – підібрала Майя ножиці. – І навіщо тобі моє волосся? Зібралася накласти прокляття?

– Чому б і ні? – Беатріче погладжувала руду голівку дівчинки. – Звернути тебе в метелика і роздавити. Або хай з твого гострого язичка стрибають жаби, щоб надалі менше говорила.

Майя стиснула зуби. На мить у пам'яті прослизнув блиск шпильки в руках Моргана. І лють озвалася в серці вогнем. Вона поклялася, що нікому більше не дозволить знущатися з себе.

– О, я тобі так заважаю? – не дивлячись на цілу бурю в грудях, Майя тримала обличчя маскою. Тепер вона це вміла добре. – Що ж, тобі відповідь буде такою самою, як Агідіусу: ліс Тисячі Шепотів ти не отримаєш.

Майя озирнулася на сходи. Якщо вона зараз піде, чи зможе вибратися? Там десятки озброєних фейрі, і вони можуть схопити її будь-якої миті. Однак якщо Беатріче не переходить від погроз до діла, то щось її зупиняє. І Майя ставила на те що, що навіть королева Неблагих не піде проти Маскарона. Інакше вона не така мудра, як про неї говорять.