4.2

Майя підійшла і замість поклону лише кивнула на знак вітання. Все-таки вони обидві господині окремих світів.

– Леді Беатріче, я отримала ваше запрошення. Хоча ваш народ навіть до гостей королеви досить неввічливий.

Беатріче пропустила зауваження, розглядаючи Майю своїми золотими очима, як у кішки. Її краса була безперечна, але в ній була загроза. Так можна дивитися на громову хмару на горизонті або спостерігати морський шторм з берега: вид зачаровує, але всі інстинкти кажуть триматися від цієї сили якомога далі.

– Ваша Високосте! – вигукнув мухоморовий, про якого Майя встигла забути. – Я вклонився б, але моє тіло – моя клітка.

Майя поставила чоловічка на землю і шепнула заклинання, знімаючи невидимі кайдани. Мухоморовий одразу припав до підлоги й поповз у бік феї.

– Ваша Високосте, – припав до босих ніг жінки. – Я зробив усе, як ви наказали. Плутав смертній дорогу на мосту, як міг. Але ця відьма мене обдурила! Змусила торкнутися злощасного обруча!

– Попався на такий простий прийом. Що ж, твій розум відповідає твоїй крихітній голові. – Вона стусаном відкинула мухоморового. Той покотився до одного зі стовбурів верб. Скиглячи, він спішно пішов. Майя на мить пожаліла маленького фейрі, але одразу схаменулась.

– То все це було підлаштовано. Мене навмисне не пропускали на мосту.

– Хіба безневинні витівки можуть зупинити ту, що поведе за собою армію жахливих монстрів? – торкнула губи жінки легка посмішка.

Майя зрозуміла, що королева її випробовувала. Перевіряла, чи вона зможе пройти через чари її народу. І якою наляканою тоді виглядатиме.

– Присідай, юна княгиня, – вказала на стілець навпроти Беатріче.

Вона наказала фрейлінам залишити їх і покликати слуг із блюдами. Майя сіла за стіл і повернулася до дітей, що грали у листі.

– Звідки вони? – суворо запитала Майя. – Ви їх украли?

– Украли? О ні. Звичайно, іноді ми крадемо дітей та замінюємо їх своїми підмінишами. Але тут немає жодної викраденої дитини.

Майя примружилася. Однак фейрі не брешуть. Якщо Беатріче відповіла прямо, то сказала правду.

– Усі вони зароблені сумлінною працею мого народу.

Майя не одразу зрозуміла, як можна «заробити» дитину. Але швидко згадала фею з нічного бенкету, яка намагалася викупити у неї первістка. Шлунок дівчини болісно стиснувся.

– Невже так весело виманювати дітей у смертних?

– Звісно! – просяяла хижою усмішкою акули Беатріче. – Але ще це потреба. Ми довго живемо і не старіємо. І незручність такого життя в тому, що іноді нам доводиться розбавляти свою кров іншими видами. Люди – матеріал, який найлегше дістати й уподібнити нам. Ви взагалі легко піддаєтеся будь-яким перетворенням, роби з вас дерево чи звіра. Я так собі цілий сад виростила за одну ніч.

Майя насупилась, але не встигла відповісти. Фея знову заговорила:

– Я чула про того работоргівця. Ти змусила його відмовитись від свого головного ремесла.

– Лише попередила, що буде, якщо він не відмовиться, – уточнила Майя.

Вона знову подивилася на дітей, які веселилися. Адже вони навіть не розуміли, що їх притягли у підземний світ, де люди – не більше, ніж іграшки для розваг.

– Думаєш, як змусити мене відмовитися від мого ремесла? – запитала фея. – Жалієш їх? Думаєш, їм краще було б залишитися з матерями, які їх продали ще до народження?

Майя напружено глянула на королеву. Побачивши сум'яття тієї, Беатріче задоволено примружилася.

– Ти так бажаєш захистити людей від неволі. Але від полону своїх бажань ти їх не захистиш.

Слуги принесли частування у срібних блюдах. Майя подумала про брауні, що засовував голки в солодощі й з побоюванням оглянула гостинці. Круглих цукерок тут не було.

Один зі слуг простяг дівчині ароматний пиріжок. Виглядав він досить безневинно, але варто було Майї взяти його, як погляд уловив легкий серпанок навколо частування. Секунду подумавши, дівчина прошепотіла: «Крапула». Пиріжок одразу розчинився, а на його місці виявився сухий кленовий листок. Майя роздратовано глянула на фею, але та раптом задоволено поплескала в долоні.

– Так ти справді вмієш розпізнавати ілюзії!

– Звідки ви знаєте? – відкинула листок Майя. Здається, на одному тумані на мосту королева не зупиниться. Хоча чого ще чекати від темної фейрі? Розіграші та каверзи і є їхній етикет.

– Ходять чутки всякі. От і вирішила перевірити, чи така ти дивна, як кажуть.

– Навіщо я тут? – прямо запитала Майя, не бачачи причин затягувати розмову. – Думаю, справа у моїй відмові нападати на ліс Тисячі Шепотів.

Беатріче наколола на гострий ніготь криваве гороб'яче серце і відправила до рота. Облизнула червоні губи, подібно до кішки. Королева не поспішала відповідати, і Майя зрозуміла, що вона не може заперечувати цього.

– Двір Сутінок найсильніший у Чарогір'ї. За ним йде мій Туманний Двір. Якщо влада його Лорда впаде, мій народ тільки зміцніє. Але найбільше мене турбують північні землі. Я не дозволю людям знищити мої володіння.

Впіймавши запитальний погляд Майї, фея пояснила:

– У мої ліси смертні проклали отруйні стежки. – Вона скривилася, нагадавши вампіра, який побачив часник. – І тепер туди повзають ваші величезні смердючі змії. – Майя здогадалася, що фея каже про поїзди. – Вони пожирають мій ліс, вирубують мій дім.

Хоч Майя не заглиблювалася у це питання, але вона згадала з уроку Чарівних Істот про конфлікт у північних землях. Туди півсотні років тому провели залізниці, щоб добувати сировину та відправляти на південь. Землі Оскарії – переважно степ чи скеляста місцевість, і саме Чарогор'є компенсує королівству нестачу лісів.

Тоді Майя лише пожаліла лісовий народ, який змушений йти далі в гори. Але зараз, знаючи картину ясніше, бачила в Оскарії величезного кліща, що ненаситно висмоктує з чарівного краю його життя.

– Це справедливе бажання, – сказала Майя. Адже вона теж хотіла захистити свій дім і Академію батька. Можливо, у них із темною феєю більше спільного, ніж вона думала. – Але для цього питання тобі не потрібно було б звати мене. Маскарон тебе підтримає без моєї згоди.