3.2

– Небезпечно? З Агідіусом? На тлі Моргана він плюшевий ведмедик, – пирхнула Майя. – Я тренуюся щодня, та й ти мене вчиш. Так що краще за інших повинен знати, що я вмію.

– Це легко перевірити.

Зосереджена на розмові, Майя не помітила, як Маскарон підвів її до галереї й крутнув, як заведено в танці. За однією з колон він різко розвернув її спиною до себе. Рукою прихопив її шию, стиснувши не боляче, але досить міцно.

– І яка користь тепер від твоїх тренувань? – гаряче прошепотів маг їй на вухо. – Звільнися зараз.

– Ти не вчив мене цього… – хотіла обуритися Майя, але засоромилася, адже її слова звучали як скиглення.

Маскарон навчав її зараз. Показав уразливе місце, коли його рука на її шиї була схожа на пащу змії, що будь-якої миті зімкнеться і позбавить її повітря. Проте маг чекав, давав їй час відповісти.

У голові Майї швидко промайнули всі прийоми, які вона знала. Але поки її горло стискають навіть ніж на поясі марний – вона не встигне його дістати. За кілька секунд маг показав, наскільки вона вразлива.

– Бачиш, Майя, як небезпечно переоцінювати свій захист, – вона буквально відчувала хижий вискал Маскарона. – Пам'ятай про свої слабкості.

Секунда і Майя розслабилася. Притулилася спиною до грудей мага і з силою вдавила в нього стегна. Від несподіванки чоловік послабив хватку. Майя тут же відскочила, маг упіймав її за плече, але дівчина не стала вириватися. Вона зробила крок до Маскарона, поклавши долоню йому на груди. Пальці вловили там швидкий стукіт.

– На щастя, я пам'ятаю не тільки про свої слабкості, – зауважила Майя, заглядаючи в білу маску, а потім відступила і схрестила руки на грудях. – Хочеш мене відчитувати, так перестань ховати обличчя за маскою.

Маскарон трохи забарився, але маску зняв. І Майя побачила його погляд з палким зеленим вогником.

– Розумно, – промовив він сухо.

– Не кожна перемога досягається боєм, – посміхнулася Майя, але тут же посмішка сповзла з її обличчя.

Вона згадала, як сказала те саме Ельдару після поцілунку в бібліотеці. Дивно було говорити ці самі слова іншому. Як і дивно було секунду тому опинитися в руках іншого.

Від цих думок Майя зніяковіла, щоки її спалахнули. Маскарон пильно дивився на неї, і погляд його здавався темним і страшним, як нічне море: ніколи не знаєш, що чатує у тій глибині.

Майя напружилася, як би маг не зрозумів її думок. Поруч із ним думати про Ельдара здавалося забороненим і небезпечним. Наче вона порушує негласне правило їхньої спільної гри.

– Знаєш, я вважала тебе за свого союзника. Виявилося, Агідіус тебе турбує більше.

– Ні, але я пообіцяв йому безпеку, а своє слово я звик тримати. Але навіть убий ти його, ми легко знайшли б йому заміну. Найбільше мене турбують твої вчинки, Майя.

– Я зробила те, що мала. І жалкувати не збираюся, – стала злитися Майя, що її повчають, як мале дитя. – Не важливо, вороги чи ні, але рабів у моєму князівстві не буде. Якщо не згоден, шукай іншу княгиню.

Вона розвернулась, щоби піти. Холод у голосі мага її зачепив сильніше, ніж вона очікувала.

Маскарон упіймав її зап'ястя. Зробив крок, підступивши зовсім близько. Очі блиснули лячним зеленим полум'ям. Майя подумала, що він знову намагається її скрутити, але чоловік ніжно торкнувся її щоки. Від прохолодних пальців по шкірі поповзли сироти.

– Мені не потрібна інша, – глянув він їй у вічі, – і ти це знаєш.

– Невже? – від слів мага щоки Майї знову спалахнули, але вона сподівалася, що напівтемрява це приховає. – Доведи.

Сказавши це, вона не зовсім знала, як саме Маскарон має це довести. Проте маг не чекав на уточнення.

– Як забажаєш, моя Княгиня.

Він м'яко прихопив її підборіддя. Майя від несподіванки завмерла, думки її зникли, варто було магу нахилитися до неї. Вона вловила його запах: солодкуватий дим і трави з гіркуватим полином. Вогні та музика стали згасати, як і метушня навколо. Немов зал різко стиснувся, і лишилися вони двоє.

Майже торкнувшись її губ, Маскарон зупинився. Потім неохоче вирівнявся, глянув за спину дівчини. Майя усвідомила, що затамувала подих.

– Що таке, Сміх?

– Майстре, – лялька безшумно виникла позаду Майї. – Пан Валеріан чекає на вас.

– Справді, зовсім забув, – розчаровано сказав чоловік. Він знову став серйозним і подивився на Майю точно суворий вчитель на ученицю, що провинилася. – Ти справді не зрозуміла, що мене насправді турбує?

– То скажи.

Замість відповіді Маскарон глянув на неї з незрозумілою тугою.

– Мені потрібно йти.

Чоловік ступив назад і розчинився у повітрі. Майя спантеличено моргнула й обернулася до ляльки.

– Що на нього найшло?

– Майстер це Майстер, – весело озвалася Сміх.

Дівчина напружено видихнула. Маг пішов, навіть не спромігшись пояснити, що його так зачепило.

Піднімаючись сходами, Майя усвідомила, що зовсім без відповідей не залишилася. Маскарон навмисно схилявся до неї повільно, даючи змогу відвернутися. Але вона не одвернулась.

***

Ідучи коридором у свої покої, Майя обмірковувала, чим саме так засмутила свого покровителя, якщо не погрозами Агідіусу?

Схильність мага не давати чітких пояснень і змушувати клопотати собі голову була однією з тих рис, через які Майя часом хотіла схопити його за комір і трясти, доки не витрясе всі відповіді. Начебто їй і так невирішених питань мало!

Вона й так не могла перестати думати, чи міг Ельдар її зрадити? Що думає про неї батько? Чому Маскарон не каже їй, де Армія? І коли взагалі розпочнеться ця триклята війна?

Хоч би якими були гіркі відповіді, неясність часом винести ще важче. І з часом цей вантаж не зменшується. Примушує метатися від одного припущення до іншого, як упійманий у клітку звір. Майї здавалося, що тепер її життя великий спектакль, в якому їй дісталася роль головної лиходійки. І щоб вистава мала успіх, її повинні зненавидіти всі.