2.4

Майя примружилася. Про Карла – нареченого Лаури – вона знала дуже мало. По суті, лише те, що він старший син директора Оперного Театру. Лаура не особливо любила про нього говорити, а якщо і згадувала, то куди з меншим блиском в очах, ніж про вбрання та зачіски. Іноді у Майї складалося відчуття, що дівчина сприймає його за необхідну, але не дуже цікаву частину весільної церемонії.

– Про яке приворотне зілля вона говорила? – запитала Майя. – І чому звинуватила тебе у крадіжці нареченого?

– Ти на що натякаєш? – з видихом вразилася Лаура, показуючи образу в найкращих почуттях.

– Я не натякаю, а питаю. І пам'ятаю, що ти любиш помади із чарами сирени. А вони закохують із першого поцілунку, – не піддалася на награне обурення Майя. – Я рада, що ти знайшла людину, за яку хочеш заміж, але якщо ти його дійсно обпоїла зіллям, то такий шлюб не принесе тобі щастя. Це може бути помилкою.

– Це не помилка, – раптом змінилося обличчя Лаури, ставши непроникною маскою. Вона схопила себе за зап'ястя на лівій руці й стиснула. – Не помилка, а потреба.

– Про що ти? – не зрозуміла Майя.

Лаура покосила погляд до Ниткопрядку, яка з цікавістю стежила за ними зі стелі, а потім вимовила тихіше.

– Про те, що я стану вільною від брата, коли зміню прізвище. Сім'я Ланзо не менш багата, ніж Кламоріс. І так, мені довелося вдатися до чужої допомоги, щоб Карл одружився зі мною. Але повір, ніхто його не примушував. Просто порадили замість Сари взяти мене, як чистокровну темну чаклунку. Цього йому виявилося достатньо, щоби погодитися. Такі порядки у суспільстві: шлюб – це корисна угода.

Майя напружено глянула на Лауру, несподівано усвідомивши, чому вона так поспішає з весіллям. Насправді це втеча від власної родини.

– Лаура… – видихнула Майя, але її випередили.

– Не хвилюйся про мене. Це те, чого я хочу. А тобі краще думати про себе.

– Шлюб не розв'яже мою проблему, – скептично зауважила Майя.

– Я про Раду. Так-так, я знаю, що ти зчепилася з тим чаклуном із кордону. Здається, Агідіусом. Мій братик, коли нап'ється, любить поговорити зі своїми вампіршами. А я одній плачу за інформацію. Так, я за ним шпигую, – задоволено усміхнулася багачка на подив Майї. – Не знаю, що ви там не поділили й не хотіла лізти без потреби, але й так зрозуміло, що Агідіус вважає себе вершиною харчового ланцюжка. І нехай у його гільдії це так, але в цьому місті він гість у твоєму домі.

– Тільки ось він вважає мене не більше, ніж лялькою.

– То чому ти дозволяєш і надалі йому так думати? Чому пробачаєш йому подібну поведінку з хазяйкою?

– Хазяйкою?

– Ось у цьому й проблема, – зітхнула Лаура. – Ніхто не повірить в існування Темної Княгині, поки вона сама не повірить у своє існування.

Майя здивовано глянула на багачку.

– Ось як, – сказала вона після паузи. – Тоді все зрозуміло.

Дівчина поспішила до виходу.

– Ти куди? – спантеличено глянула на неї красуня.

Але Майя вже зачинила двері, залишивши здивованих Лауру та арахну.

***

Майя пам'ятала, як мама часто говорила, що сцена – це збільшувальне скло. Коли виходиш на неї, то одразу видно, хто фальшивить, а хто грає від щирого серця. Видатного актора від посереднього відрізняло те, що він проживав свою роль як власне життя. Віддавався грі без залишку.

Юта Камелі вміла і плакати на сцені так, що у глядачів стискалося серце, і сміятися настільки заразливо, що у всіх грала на обличчі посмішки.

Майя цього не вміла. Зате вміла дещо інше і сподівалася, що для її ролі цього вистачить.

Стискаючи в руці ножа, вона стояла в кімнаті для ігор у карти. Зазвичай тут збиралися найважливіші та найбагатші відвідувачі, а ставки доходили до таких сум, які прості люди й не бачили за життя. Майя не дуже любила карти, але прийшла сюди зробити свою ставку. Притискаючись до холодної стіни, вона намагалася ігнорувати шалений пульс у вухах. Але коли до кімнати увійшли, Майя вже не вагалася.

Вона притиснула кинджал до горла.

– Ти?! – вражено глянув на неї Агідіус.

Майя не змінилася в обличчі. Примара зачинила двері, почулося клацання. Майя побачила, як рука чаклуна з безліччю перстнів ворухнулася, але магічне коло так і не з'явилося. В очах мага застигло здивування.

– Не намагайся, – криво усміхнулася Майя. – Невже забув? У Дзеркальній Арені ігрові кімнати глушать будь-яку магію, щоб ніхто не мухлював.

– Як ти смієш… – зневажливо примружився Агідіус, але Майя натиснула кинджалом на його товсту шию, і той замовк. Після чаклун більш стримано промовив: – Думаю, листа від Валеріана відправила ти, і гри не буде.

– Гра буде, – пообіцяла Майя і показала на стілець за столом покеру.

Чаклун неохоче пройшов до столу і тільки хотів сісти, як Майя стусаном вибила з-під нього стілець. Агідіус із вигуком упав на підлогу.

– Що ти собі дозволяєш?! – обурився він, перевернувшись на спину.

Замість відповіді Майя поставила йому на груди ногу і натиснула досить сильно, щоб дати зрозуміти: варто їй докласти зусилля, і грудна кістка зламається.

– Ах ти паршива мерзота! – виплюнув чаклун, червоніючи від злості, але є в його виразі й щось нове, раніше не бачене.

Страх.

Майя трохи схилила голову, відчуваючи, як натягнуті нерви перед наступним ходом. Вона придавила до підлоги одного з найбагатших чаклунів Чарогір'я. Тільки на одних його руках стільки дорогоцінних кілець, що коштують ціле багатство. Але як кумедно часом змінюється вартість речей і людей? У руках Майї звичайний кинджал, проте він дає їй повну владу над ситуацією.

– Знаєш, у чому слабкість великих людей, на зразок тебе? – поцікавилася вона, спрямовуючи блискуче вістря кинджала в шию чаклуна. – Падати таким завжди болючіше.

– Не знаю, чого ти добиваєшся, але твій господар обіцяв мені безпеку! – намагався чаклун приховати за гучними словами паніку. – Торкнешся мене, і він тебе покарає!