2.3

Майя одягла рукавички, коли Лаура увійшла до кімнати й вклонилася. Ще один момент, до якого Майя ніяк не могла звикнути: бачити, як людина, яку ти давно знаєш, кланяється тобі.

– Ваша Темність, – усміхнулася Лаура.

– Наодинці ти можеш звертатися до мене без формальностей, – зауважила Майя, сідаючи перед будуарним столиком, де на неї вже з гребінцем у руках чекала Сміх.

Гостя з цікавістю оглянула її спальню. У Майї вперше хтось був у кімнаті окрім ляльки та Маскарона.

– Такі правила, – заперечила Лаура. – Тобі варто пам'ятати, що ти більше не дівчисько середнього класу, а високопоставлена особа.

– Поки що високоусаджена, – буркнула Майя, але Лаура її не почула або вдала, що не почула.

– Ти ж не забула, про що ми говорили минулого разу?

Майя помітила задоволений, навіть хижий блиск в очах гості.

Лаура готувалася до весілля. Цією новиною вона здивувала кілька тижнів тому. Дівчата останнім часом часто зустрічалися і не раз гуляли підземеллям Арени, поки Майя освоювалася в новому суспільстві. Саме Лаура стала тим єдиним острівцем, що лишився в неї від минулого життя.

Після оголошення про свої заручини багачка тільки про це й гомоніла. І часом слухаючи безперервну балаканину Лаури про букети, страви та фасони весільних суконь, Майя почувала себе зовсім не темною чаклункою, а звичайною дівчиною, що обговорює радісну подію з подругою.

Поки Сміх заплітала волосся Майї в корону з кіс (за заявою ляльки останній писк моди у Світі Тіней), Лаура підійшла до книжкової шафи і почала читати назви на корінцях. Майя спостерігала за нею через дзеркало.

– Так багато книжок про війну, – зауважила Лаура. – Ти їх читаєш?

– Поки подужала лише три: "Трактат про військове мистецтво ельфів", "Небесна війна драконів", "Стратегія бою гномячих легіонів".

– Звучить дуже нудно, – скривилася Лаура. – Хіба правильно, якщо молода дівчина читає книги про війну, а не про кохання?

– А в коханні, як на війні, – згадала Майя старе прислів'я, яке часто чула від тітки Емми.

Дивлячись на них обох у відбитті, Майя подумала, що вони самі наче обкладинки книг: одразу видно, у кого які плани на майбутнє.

На Лаурі зараз була стильна канаркова сукня з обшитим гіпюром корсажем. Її закручене волосся нагадувало грона винограду. На голові милий капелюшок із квітами з білих стрічок. В руках, одягнених у тонкі шовкові рукавички, мереживна парасолька під колір сукні.

Майя сиділа в туніці з корсетом, у штанах та ботфортах – одязі, в якому будь-якої миті можна прийняти бій. І все темне, як і весь її гардероб, де вибір варіюється від кольору папороті до чорноти, подібної до нічного неба.

Поки Лаура вела підготовку до весілля, Майя все більше поглиналася боротьбою.

– Все, я готова йти до Плетенитки, – дівчина встала, коли Сміх закінчила з її зачіскою.

– Ниткопрядки, – поправила її Лаура. – І вона найкраща швачка у Світі Тіней.

Майя знизала плечима. Сміх дістала з фартуха зв'язку ключів і відчинила перед нею і Лаурою двері кімнати, але замість коридору дівчата вийшли в незнайомий Майї круглий тунель. Особливість будинку Маскарона полягала в тому, що одні двері могли вести до безлічі місць, все залежало від ключа, яким ти її відчиняєш.

Побачивши напругу Майї від виду павутиння та багатоногої живності на стінах, Лаура заявила, що вони в одному із занедбаних пагорбів фейрі на околиці міста. Сама ж швачка з лісового народу, але працює на людей.

Незабаром вони увійшли до просторого мало освітленого приміщення, де по всій підлозі та стінах висіли обрізки тканин. Посеред майстерні стояв великий дугоподібний стіл, заставлений шпильками та прикрасами для одягу: ґудзиками з бурштину всередині з застиглими комахами, крапельками роси, застібками з черепами птахів та іншими, як напрочуд гарними, так і мало приємними речами.

За столом сиділа пухка жінка невизначеного віку в окулярах півмісяцях. Убрана в рожеві тони й з кучерями, зібраними під рожевий чепчик, вона нагадала Майї зефір. Ні рогів, ні гострих вух чи луски. Нічого, що Майя бачила на мешканцях лісу в ніч бенкету. Швачка виглядала досить по-людськи.

Вона зосереджено пряла на веретені нитку із місячного світла, що проникало у кімнату через кругле вікно над нею. Нитка виходила тонкою, мов павутиння, і сяйнистою тим світлом, що віддає озерна місячна доріжка.

– Пані Ниткопрядка, – засяяла Лаура.

– О, люба Лаура! – плеснула руками жінка, залишивши веретено. – Я чекала на вас!

Вона щось промовила, і майстерню осяяло вогнями лампад. Жінка вийшла з-за столу, і Майя ледь придушила крик. Замість ніг чи бодай копит у швачки виявилося величезне павуче тіло з ворсистими лапами.

Лаура представила зблідлу Майю арахні. Майстриня знову плеснула в долоні і схилилася в поклоні.

– Ох, для мене така честь бачити в себе вас, Ваша Темність! – улесливо прошепотіла вона.

Насилу відірвавши погляд від величезних лап павука, Майя видавила вітання у відповідь.

Ниткопрядка заклопотала біля дівчат. Першою мали поміряти Майю. Лаура підштовхнула дівчину до табуретки, і лише тоді та вийшла зі ступору. Ниткопрядка майже блискавично залізла по стіні на стелю і почала міряти Майю, ставши висіти догори ногами. Дівчина ж намагалася, щоб обличчя не сильно видавало паніки, дивлячись на павуче тіло, що зависло над нею.

– Який улюблений колір у молодої княгині?

Майя швидко глянула на відрізок червоної тканини на столі швачки. Ниткопрядка це одразу помітила.

– Вам личитиме. У мене якраз залишився потрібний відрізок шовку з променів червоного заходу сонця.

– Ні, я не казала, що червоний, – одразу схаменулась дівчина.

– Сказали й голосніше за будь-яке слово, – хихикнула швачка.

– Їй не можна носити червоний, – раптом відрізала Лаура, а спіймавши погляд Майї, спішно помітила: – У червоному вона буде надто помітною. Нічого особистого, Ваша Темність, але на весіллі вся увага повинна бути спрямована на мене.