Розділ 2. Ставка

Ідучи тьмяно освітленим коридором до великої зали, Майя все обмірковувала слова Маскарона.

У той день, коли вона погодилася очолити війну, вона вирішила залишити позаду і жалкування. І у своєму новому світі найскладніше звикнути зовсім не до розпусних шабашів або до уроків забороненої магії, яка отруює тіло. І навіть не до суперечок з такими огидними чаклунами, як Агідіус.

Найскладніше звикнути до думки, що в очах усіх своїх близьких і друзів ти тепер сама не краща за Агідіуса.

«Чи такою чарівницею ти завжди хотіла стати?» – озвалося в голові.

Майя скривилася. Ця думка часом так само наполегливо свербіла, як слід від укусу комара. У такі моменти Майї здавалося, що вона балансує на тросі, де компроміс із совістю – її палиця для рівноваги.

Не її вина, що війна неминуча. Як і те, що її ім'я очорнили й дороги назад їй немає. Але вона не втікатиме. Не стане мириться з болем і приниженням, через які її змусили пройти.

Від цієї думки дівчина накрила долонею шрам на руці. Майя тепер постійно носила рукавички, щоб приховати потворний слід. Він служив нагадуванням, яке почуття змусило її звернутися до забороненої сили.

Краще бути господинею мороку, ніж рабинею світла.

Майя так задумалася, що не помітила, як завернула на поворот раніше. Отямилася вона тоді, коли натрапила на підземне озеро. Підземелля під Скляною Ареною виявилося не менше, ніж під Академією, і чого тут тільки не знайти в лабіринтах печер та тунелів. Тутешнє зачароване водоймище називали Озером Непролитих Сліз. Говорили, якщо відвести від нього погляд, то краєм ока можна побачити замість свого відбивання образи таємних страхів та кошмарів.

Ще ходили чутки, що на темному непроглядному дні повно скарбів. Їх залишили господарі Сапфірова Замку, які спішно покинули свій будинок, коли той став просідати – його стіни підмивали водні джерела. Майя ж розуміла, що швидше за все це Маскарон підмовив водну нечисть роками псувати фундамент домівки Яхонтів Синіх.

І найкращим доказам служило те, що ні Озеро Непролитих Сліз, ні інші водні потоки ніяк не заважали зараз стояти Скляній Арені, а в її підземеллі (офіційно зруйнованому) проводити наймасштабніші темні вечірки.

Майя вже хотіла спішно розвернутися і поспішити якомога далі від страшного озера, але в тунелі почувся голос. Дівчина завмерла, впізнавши голос, і підкоряючись секундному бажанню, заскочила за одну з товстих колон. Потім вона подумала, що Темній Княгині не личить ховатися, проте було пізно. Вони вийшли на берег і її поява здалася б ще безглуздішою.

– Ходять чутки, вона повелася з вами непробачно грубо, – говорив Агідіус комусь. – У мене б у «Ловці Душ» за таке її чекало десять ударів батогом.

Через відбиток в озері Майя бачила його товсту постать. Його худий і сутулий супутник на тлі широкого чаклуна був схожий на скошене деревце. Майя впізнала Крюка Буревія.

– І я хотів це вимагати, – проскрипів старий, – але пан Маскарон її раптом коронував! Можете собі це уявити? Ніхто подібного не міг передбачити, все темне суспільство було збентежене і не могло зрозуміти, чи це жарт чи божевілля мага.

Майя стиснула зуби, намагаючись впоратися з обуренням. Старий на всіх порадах із нудотно солодкою усмішкою завжди підтакував Маскарону, як папуга. Зараз же він з тим же пихатим розумним виглядом у всьому погоджувався з Агідіусом.

– Та ще кого вибрав, дочка витирача, – останнє слово Агідіус вимовив, наче лайку. – Проклятий Семироз багато років обезголовлював моїх найкращих людей. Я маю право вимагати від цієї малої вискочки компенсацію за втрату від її паршивого родича. Маскарону подобається з нею грати, але в мене серйозний бізнес, і мені ніколи підігрувати його лялькам.

– Я взагалі не розумію, як можна довіряти жінкам керувати! У мій час вони знали своє місце і навіть боялися пискнути без дозволу чоловіків. Вони дурні і слабкі, і годяться лише для приготування та розваг. Їм нічого робити при владі. Про що тільки думає пан Маскарон?

– У нелюдів інші порядки, і досить безглузді, – погодився Агідіус. – І якщо Маскарон такий розумний, як кажуть, він зрозуміє, що свою собацюрку треба правильно дресирувати й вчити не гавкати на поважних гостей…

Голоси стихли, зникнувши в глибині тунелю. Майя ж стояла, стиснувши кулаки до болю і чуючи, як серце ось-ось прорветься через грудну клітину.

Агідіус, щоб його вовкулак покусав! Порівняв її із домашньою твариною! І чому? Тому що вона дівчина, а він звик торгувати такими, а не вести з ними розмови?

Вона згадала, як чаклун протягом всієї ради тримав її за порожнє місце. Найбільше на світі їй захотілося кинутися за ним з прокляттями і кулаками. Але вона залишалася стояти й глибоко дихати, утихомирюючи порив.

Батько вчив, що саме в такі моменти сліпучого гніву потрібно не втрачати контролю. А тут, в оточенні небезпечних чудовиськ і ще небезпечніших людей, вона не має права на необережність.

Майя вийшла з-за колони й, переконавшись, що її ніхто не бачить, поспішила назад до головної зали. На мить вона побачила в темній водній гладі образ дівчини, яка сиділа на престолі. І все там здавалося ніби добре, крім одного: крісло та дівчину обплітають ланцюги.

Майя негайно зайшла в тунель, залишаючи озеро позаду.

Нехай вінець прикрашав її голову, але для справжньої влади просто сидіти на троні їй замало.