1.3

Маскарон підняв погляд. У роті дівчини пересохло, сидіти тут було набагато складніше, ніж перед сотнями очей під час галасливих бенкетів. Як і тримати маску спокою перед тими, хто помічав кожен твій мимовільний рух.

– І що думає моя Княгиня? – запитав Маскарон Майю все з тим же обличчям, що нічого не виражає.

– Я проти нападу на ліс Тисячі Шепотів без спроби домовитись з його господарем, – твердо відповіла та.

Агідіус зміряв Майю відверто гидливим поглядом. Беатріче примружилася. Інші з цікавістю стежили за бесідою, як глядачі на трибуні, які бажали видовищ.

– Нам із Княгинею треба обміркувати вашу вимогу, пане Агідіус, – промовив Маскарон після невеликої паузи. – Якщо ні в кого більше немає питань, які він хотів би обговорити, то пропоную вам продовжити гуляння і сповна насолодитися гостинністю Валеріана.

Присутні піднялися. Сміх запропонувала провести гостей до зали. Проходячи повз Маскарона, Беатріче зупинилася і поклала йому руку з гострими чорними нігтями на плече.

– Не затримуйся. Все-таки ти обіцяв мені сьогодні особисту зустріч.

Маскарон відповів їй лукавою усмішкою. Майя ж на мить відчула себе зайвою. Коли двері за феєю зачинилися, чоловік повернувся до дівчини.

– Ти ж розумієш, що їхні слова мають сенс? – спитав він, знову ставши серйозним. – Нам не завадить підтримка Агідіуса у цій війні, і що важливіше, у відродженні Чарогір'я після неї.

– Так, ось тільки Агідіус хоче зробити з лісового народу рабів на продаж. Пам'ятається, минулу війну ти влаштував через те, що твій Двір поневолили й жорстоко винищили. Невже ти допустиш подібне знову?

– Не заперечую, мені не подобаються його наміри. Війна взагалі річ неприємна. Але він корисна людина, від такого безглуздо відмовлятися. До того ж нинішній господар лісу не дозволить нам спокійно правити хоча б тому, що я вбив його кохану і використав для цього його сина.

– Лорд був до мене добрий, коли я прийшла до нього на бенкет. Він знав, що я ворог, але ставився до мене, як до гості.

– Ти прийшла до нього не одна. Як думаєш, що він зробив би за інших обставин?

«Я ймовірно б відірвав тобі голову і надіслав твоєму покровителю з терновим вінком і жабою в роті ...»

Майя стримано повела губами. Що ж, Лорд Сутінок тоді відповів чесно.

– Я не нападатиму на його Двір, не спробувавши залагодити все без бійні, – не дивлячись на холодок у животі, відповіла Майя. – Лорд бажає захистити свій народ від війни. Упевнена, це змусить його вислухати мою пропозицію.

– Ти надто віриш людям та нелюдям. Згадай, чого це тебе коштувало.

– Ніщо не вказувало на те, що Морган зацікавлений у війні.

– Я зараз говорю зовсім не про Моргана, – заперечив маг і раптом його погляд похолов. – Ти ж насправді намагаєшся захистити зовсім не лісовий народ чи Лорда Сутінок. Адже справа в ньому, правда?

Майя напружено глянула на мага. Але не встигла відповісти, Маскарон заговорив першим.

– Якщо боїшся його засмутити, то давно настав час тобі зрозуміти, що він і так тебе ненавидить. Він віддав тебе на поталу витирачу. Він наш ворог, і всі його близькі теж наші вороги.

– Серед його близьких є і мої близькі, – зауважила Майя.

– От і думай про них, а не про цього монстра. Ох, Майє, я правда тебе не розумію. Які ще потрібні докази, щоб зрозуміти, що Яхонт Червоний для нас теж саме, що прокляття?!

Майя відвела погляд і стиснула губи. Вона терпіти не могла почуття невизначеності, що часом пожирало її зсередини. Тим більше, що перед Маскароном, який, здавалося, бачив її наскрізь.

Вона відчула, як її руку на коліні накрили та стиснули. Майя повернулася до мага, який тепер дивився на неї ніжно.

– Майє, мені самому не подобається думка віддавати жителів лісу Агідіусу. Але я сказав, що винищу всіх наших ворогів. І якщо Лорд Сутінок не прийме моєї Княгині, він теж буде знищений зі своїм Двором.

Маскарон підвівся, продовжуючи тримати її руку, а потім підніс її до себе. У Майї побігли мурашки, варто їй відчути тепло його губ через тонку тканину рукавички. Коли чоловік підняв очі, погляд його став таким глибоким, що вона мимоволі почала тонути в ньому.

– Я подарую тобі ціле Чарогір'я з усіма його скарбами, – тихо, але твердо промовив маг. – І ти забудеш про тугу за минулим життям. І про тих, кого лишила в ній.

Маг відпустив її долоню і вийшов. Примари стали прибирати зі столу блюда, поки Майя дивилася на чорне дзеркало, в якому зникла карта і тепер відбивалися свічки люстри, як вогники.

Слова мага відсунули всі інші запитання, крім того, що найбільше мучило Майю останні тижні. Вона все ще не знала, хто її віддав Моргану на тортури. І, може, вона дурна, що не хоче бачити очевидної відповіді? Може пора визнати, що її зрадив той, кому вона найбільше хотіла вірити.